Змінюються часи, а терпіння заради вірності Богові й Церкві лишається актуальне. Але мученик не помирає, бо опиняється в вічних обіймах бога.
Про це сказав єпископ-помічник Львівської архиєпархії владика Володимир під час проповіді у храмі святого Йосафата у день празника святого священномученика Йосафата.
“Особливі почуття наповнюють нас сьогодні, коли приходимо до храму св. Йосафата. Різні дороги нас привели сьогодні до храму, бо різним і особливим є життя кожної людини”, — зазначає проповідник.
В день цього великого Святого, — каже владика Володимир, — споглядаємо на його життя. Йосафат є нашим святим, нашим братом по крові, а також апостолом і мучеником за християнську віру та єдність Церкви.
“В 1580 році в Володимирі-Волинську народився хлопчик, якому при хрещенні дали ім’я Іван. Вже з ранніх літ він проявляв нахил до побожності. В дитинстві сталася з ним така подія: хлопчик був з батьками в церкві, де побачив ікону розп’ятого Христа. Питав, що це все означає. Мама пояснювала як могла, що це Спаситель світу. В той час – згадує згодом сам святий – якась іскра впала в його серце. Вона почала запалювати його серце любов’ю до Церкви і обряду. Він почав багато молитися. Вже властиво з цієї миті з хлопчика почав промовляти майбутній монах. Багато хто подивляв дитину, питаючись, ким він буде. Батьки теж не знали, яка доля чекає сина, хотіли дати йому добрий вишкіл. Коли він був підлітком, була укладена Берестейська Унія”,— пригадує архиєрей біографію святого.
“У віці 24 роки Іван стає ченцем, приймаючи ім’я Йосафат”, — додає він і звертає увагу на три аспекти життя святого Йосафата:
“1аспект: Йосафат-Святий. Ще в дитинстві вступив на дорогу святості, ця іскра ніколи не згасла. Ставши священиком, а відтак єпископом, він цілий наче та свічка спалювався в служінні Богові та ближньому. Серце людини позначене наслідком гріха. А серце Йосафата було жертовником, як молимося на утрені празника. Він приносячи жертву, глибоко єднався з Богом. Його ревність подивляли як свої так і чужі, навіть вороги. Про його святість особливо свідчили люди після його праведної смерті. Про це свідчимо також ми, люди 21 століття, паломники сьогоднішнього свята. Та найбільший свідок святості Йосафата – це сам Господь Бог, який прославив і надалі прославляє його чудами.
2 аспект: Йосафат-Апостол. Правдива святість не залишається в собі, не втікає від людей, а хоче інших робити добрими і святими, веде їх до Христа. Йосафат апостолує не лише молитвою, покутою, але й цілою життєвою поставою, добрим прикладом. Як свідчать очевидці, його любили всі, а коли виходив з церкви, то чекали люди, щоб потішитися його словом та присутністю. Коли з ігумена був покликаний на єпископа, то бідаки супроводжували його з болем як свого батька. Стаючи пастирем, він дуже глибоко усвідомлював, що добрий пастир віддає своє життя за овець.
3 аспект: Йосафат-Мученик. Він був мучеником за єдність церкви після підписання Берестейської Унії. Йде свідомо на мученицьку смерть за єдність Церкви, ще за життя будує собі гробницю. Він знає, що вороги єдності у Вітебську зробили змову його вбити, але їде туди на візитацію і каже: «Дай Боже, щоб я пролив свою кров за заблукані овечки, щоб усі спаслися і прийшли до пізнання правди».
“Смерть мученика є відображенням, укоронуванням цілого життя. У 1623 році віддає життя за слова: Щоб усі були одно! Це є приклад доброго пастиря. Йосафат помирає, щоб жити”,— підкреслює проповідник.
“Патріарх Йосиф Сліпий на гробі нашого Святого промовив такі слова: «Нехай св. Йосафат аж до перемоги веде наш народ. Він боронив єдність Церкви і народу все життя. Святість його життя повинна нас бадьорити, хоч би треба жертви, бо йдеться про Бога, Церкву та народ»,— додає єпископ-помічник Львівської архиєпархії.
