У Неділю жінок-мироносиць, 26 квітня 2026 року у Львові, єпископ-помічник Львівської архиєпархії владика Володимир виголосив проповідь під час Божественної Літургії в соборі Святого Юрія.
У своєму слові він говорив про Йосифа Ариматейського та мироносиць як приклади вірності, яка дозріває навіть через страх і невпевненість. Проповідь торкається теми особистого вибору бути з Христом, навіть коли це коштує репутації чи безпеки.
Окремий наголос владика зробив на тому, що любов часто випереджає розуміння, а справжня вірність проявляється не в ідеальності, а в готовності залишитися людиною, яка любить і служить.
Йосиф Ариматейський: від страху до відваги
Кожна неділя є відлунням та святкуванням Пасхи. Сьогоднішнє євангельське слово актуалізує великодній ранок та наповнює нас його особливим подихом.
Євангельська розповідь розпочинається з Йосифа Ариматейського. Про нього та його вчинок любові нагадує нам і тропар сьогоднішньої неділі. Він, як і Никодим, не могли вирішити, чи стати учнями Ісуса. Спочатку трималися на віддалі, може були радше такими підпільними прихильниками, але до кінця чомусь не стали явними учнями. Може страх чи суспільна позиція не дозволяла цілком приєднатися до Ісуса Христа. Але зі сторони Вчителя мусіла бути присутня якась притягаюча сила. Він однозначно викликав симпатію.
Йосиф прийшов до Пилата просити тіло Ісуса для поховання. Тим самим визнав причетність до Вчителя. Це велика відвага. Коли всі повтікали, вже навіть не було кому зрадити Ісуса, кому похоронити, приходить цей нерішучий чоловік.
Йосиф віддає свій гріб, витесаний у скелі. Ісус, який народився у стаєнці, який не мав де голову приклонити, брутально помирає на хресті, завдяки Йосифу щонайменше отримує достойний гріб. Йосиф зробив дуже правильну інвестицію. Може він навіть сам не розумів, наскільки він далекоглядний, а інвестиція перспективна.
Йосиф з Ариматеї втратив не лише гріб, бо, напевно, тримав його для себе, але також репутацію в суспільстві, людську славу. Але це тривало недовго, лише два дні. Цей гріб в Єрусалимі став найбільшим місцем паломництва для християн. Завдяки Христовому Воскресінню з цього гробу засяяло життя, також і для Йосифа.
Мироносиці: любов сильніша за страх
Ми згадуємо жінок-мироносиць. Таку назву має ця неділя.
Рано вранці, коли сходило сонце, мироносиці йдуть до гробу. Ми їх прославляємо в літургійних текстах, знаємо, чим ця подорож завершилася. Хоча тоді, на початку подорожі, було зовсім далеко до романтики. Вони сумували, були заклопотані різними питаннями. Але чим ближче вони наближалися до гробу, то ставало світліше. Бо гріб став джерелом цього світла, він наповнився життям. Жінки мали намір виявити свою любов і пошану померлому. Хоча, коли говорили про важкий камінь при вході до гробу, то це міг бути також стан їхніх люблячих сердець, пригнічених смертю Вчителя.
Жінки чисто по-людськи мали право боятися, але йшли до гробу. Подорож мироносиць до гробу — це якраз той випадок, коли любов домінує над обов’язком. Вони не знали деталей, бо мали лише інформацію про поховання улюбленого Вчителя.
Порожній гріб і перша зустріч
Порожній гріб на перший погляд злякав жінок. Але юнак у білій одежі їх заспокоює: «Не бійтеся». Нарешті після смерті Вчителя хтось зацікавився їхнім станом. Але вони ще бояться. Одна справа знати про воскресіння, а інша — зустріти Воскреслого. Найперше, згідно з почутим євангелієм, він з’являється Марії Магдалині.
Потім вона мала розповісти про цю подію учням, зокрема Петрові. Для Петра важливо було усвідомити навіть цей факт, що відречення прощене. Згодом сам Спаситель запитає його про визнання любові.
Що залишається з людиною
Що нас може навчити нинішня неділя? Все рано чи пізно минає: система, титули, посади… Як важливо залишитися людиною. А людина покликана любити та служити.
Згадані особи, над якими нині роздумуємо, є чудовим прикладом вірності. Вони не були досконалі, але вірні. Тому достойно пройшли життєвий шлях, зробили правильні інвестиції на перспективу.
Чи ми готові слідувати за Ісусом до кінця, навіть чи особливо коли світ відвертається від Нього?
