1Кр 16,13-24;
Мт 21,33-42.
Кожна людина трудиться над спасінням своєї душі або втрачає його. І це залежить суто від самої особи. Одного разу Ісус говорив про споживання Його тіла та пиття Його крові. Нам тепер відомо, що говорив про святе Причастя. Тоді ж люди не розуміли добре, про що йдеться, а йшлося насамперед про те, щоб вірити Його словам. Слухачі від нерозуміння судили по-своєму й залишали Ісуса, не ходили більше за Ним. Майже ніхто не залишився при Ньому до певного часу, але Ісус не змінив своїх слів, лиш звернувся до своїх учнів: «… Невже й ви бажаєте відступитися?» (Ів 6,67). Господь був готовий залишитися сам, щоб не заперечувати правди своїх слів, які виразно сповістив присутнім. Тоді за усіх відізвався поспішно апостол Петро: «… Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у тебе – слова життя вічного!» (Ів 6,68). Кожна людина йде за Господом практикою свого життя або віддаляється від Нього. І це ступання за Богом починається з дитинства. Певна особа розповідала, як її маленька донечка повідомила, що подруга сказала їй, нібито Бога немає. Потім продовжила, щоб та довела їй про існування Бога. Мала не знала про п’ять доріг святого Томи з Аквіну, який мудрим та мислячим людям доводить правду про існування Бога. А за кожною людиною, птахою, твариною тощо тягнеться ланцюжок, який закінчиться на комусь першому і постає питання: звідки перша особа, птаха… Від себе? Ні! Від катаклізмів, цунамі, вулканів…? Ні! Вони не живі. Неживе не породжує ані не творить живого! Звідки лад у світі? Упорядковані рухи сонця, місяця, зірок, їхні швидкості тощо. Зроджується відповідь, що є великий розум, є дуже мудрий хтось, Особа, що все створила та всім управляє. І ми такого Творця називаємо Богом! Одні Його приймають, інші уже з дитинства заперечують; одна частина людності йде за Богом, інша заперечує Його, не признає, бореться проти Нього, словом, не любить Його й не хоче чути про Нього. Але це не впливає на існування Бога. У списаній книзі історії людства, в Святому Писанні, записано про творення світу Господом, про певний порядок, як Господь із небуття своїм словом творив світ й усе, що у ньому знаходиться. Творив мудро й добре! Подібно, як Син Божий творив чуда у свій час: оздоровляв недужих, помножував хліб, виганяв бісів, воскрешав померлих…
Одного разу Ісус розповів чергову притчу про доброго чоловіка, який насадив виноградник, виростив його, загородив огорожею, збудував завод (так скажемо сьогодні), щоб виробляти продукцію. Винайняв працівників, дав їм роботу, щоб заробляли й певну частину віддавали господарю, їхньому підприємцю. Довідуємося про велику доброту господаря, який не контролював працівників, лиш довіряв їм, бо, залишивши їх, відійшов. Звичайно, зробив з ними договір, на який вони погодилися, щоб частину з тієї праці віддавати господарю виноградника. Працедавець мав слуг, яких послав у виноградник, щоб отримати належні плоди від виноградарів, працівників його поля. А виноградарі показалися злобними працівниками, бо, схопивши невинних слуг господаря, одних побили, інших вбили та каменували. Господар не переставав довіряти їм і послав ще більше слуг, щоб домовилися з працівниками виноградника про належну віддачу плодів, але ті поступили подібно, як з першими. Господар не міг сприйняти такої злоби робітників й вирішив зробити ще спробу, бо послав свого сина, надіючись, що матимуть пошану до нього. А виноградарі думали по-іншому – що, вбивши сина, як спадкоємця, отримають виноградник на свою власність. І вбили сина поза виноградником…
Ісус розповідав цю притчу про себе, про те, як його Небесний Отець любить людей, зокрема вибраний народ, який посилав їм патріархів, суддів, пророків, царів тощо. Посилав, щоб напоумляти вибраний народ служити єдиному Богу, а не поклонятися ідолам. І мимо чудес, яких досвідчив єврейський народ у пустині, мимо допомоги Бога їм у війнах, вони віддалялися від Господа… І злоба цього народу дійшла до того, що розп’яли на хресті Божого Сина, Другу Особу Божу. Ісус у притчі наголосив, що про нього написано у Святому Писанні, як «наріжний камінь», про що добре знають провідники юдейського народу, книжники, фарисеї, садукеї, але вони відкинули Його, розіп’явши на хресті.
Усі люди мають вибір, стоять перед Господом, якому служать або противляться Йому, якого люблять або кого заперечують! В цьому храмі, що відзначаємо тридцяліття відчинення його для Божого культу та служіння, священники багато зробили, щоб вірні Богові люди ставали більш віруючими, а далекі від Господа щоб прийшли до Нього, наверталися з віддалених доріг до гідного християнського життя! Вітаю усіх з чудовою річницею відновлення храму та моління у ньому! Хай пресвята Богородиця співдіє у нашому спасінні!
+ Ігор
Митрополит Львівський
19 вересня 2021 р. Б., Храм святих Ольги і Єлизавети, м. Львів
