Гл 2,16-20;
Мр 8,34-9,1.
Ісус Христос, Син Божий – найблагородніший з усіх людських синів – запропонував благословенну ідею: «… Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною» (Мр 8,34). Багато із людей мають звичай змушувати інших у певний спосіб, щоб прихилити їх до найменшого свого задуму, навіть до сказаного свого слова… А Ісус зовсім не чинить натяку примушення, лиш, шануючи волю людини, чинить їй пропозицію: «… хто хоче…» Бажаєш іти за Ісусом – слідуй, не хочеш – тривай при своїх інтересах. Бог не тягне нікого на силу за собою, на Нього не можна ображатися, нарікати, бо Він – Любов, і бажає усім лиш добра та вічного щастя. У вільному поході за Христом запропоновано спасіння душі. Хто йтиме за Спасителем, тобто буде жити згідно Його науки, відповідно до Заповідей Божих – такі отримають вічну нагороду. А ті, які будуть жити так, як їм заманеться, не зважатимуть на Заповіді Бога та приписи святої Церкви – сам Господь говорить, що занапастять свою душу, тобто вчинять її нещасливою назавжди. На цьому світі ми ведемо боротьбу за вічне щасливе життя, що очікує нас після розлуки тіла з нашим духом. Тіло, як відомо, віддають землі, бо воно взяте зі землі, а дух, твір Господній, живий, що не помирає (пор. Бут 2,7). Тому важливо жити так, щоб практикувати любов до Бога та ближніх, і таким чином осягнути пропоноване Господом Небесне Царство. Син Божий вказав легкий шлях здобування Божого царства через покаяння: «… Покайтесь, бо Небесне Царство близько» (Мт 4,17). Що означає, що Царство Боже близько? Це значить, що людина повинна бути готова в будь-яку хвилю віддати духа в руки Бога. Бо ніхто не може визначати собі терміну життя, часом смерть тіла приходить несподівано, не очікувано. Тому хрести життя, тобто невигоди та різні виклики, непередбачені ситуації, потрібно приймати з любові до Бога, не нарікати й не звинувачувати нікого, зокрема Господа. Та нарікання чи звинувачення не змінюють ситуації, а молитва до Бога, сердечна розмова з Ним можуть багато чого прояснити та вчинити «тягар легким».
Дякую вам, священники та люди Бога живого, що ви прибули сьогодні в храм на молитву, щоб дякувати Богу за своє життя та життя ближніх, щоб просити у Бога прощення прогрішень та сказати Йому, що любимо Його. Напевно, Господь усе знає про нас, але, коли ми звертаємося до Бога, переконуємо себе, що ми діти нашого Творця, які потребують Його допомоги. Шість років велася будова цього храму, трудно сказати, скільки літ тривала підготовка та роздуми про цю будову. Одного разу Ісус говорив символічно до юдеїв, що вони зруйнують храм Його тіла, тобто розіпнуть Його, а Він його відновить за три дні – воскресне! А юдеї думали про єрусалимський храм і сказали, що його будували сорок шість років (пор. Ів 2,19-20). Юдеї мали на увазі святиню, яку розпочав будувати Ірод Великий 20-19 років перед народженням Ісуса Христа. Відповідно завершено будову в 27 році по Різдві Господнім. Ви збудували чудовий храм своїми силами, коштами, довірою до Бога та ентузіазмом – всього за шість років, на сорок років швидше від будови храму Іродом! Велика подяка усім, хто чим-небудь причинився до цього будівництва. Це святиня Божа, величний пам’ятник, окраса нашого міста, прикраса цієї дільниці Львова!
У книзі Царів описано про докладну будову та оздобу храму, що її звершив цар Соломон, який будував його сім років (пор. 1Цар 6,38). Це була велика радість ізраїльського народу! Цар Соломон призивав усіх старших Ізраїлю до себе в Єрусалим, «голів над колінами і князів ізраїльських родин, щоб перенести кивот Господнього союзу з Давидгороду, тобто з Сіону» (1Цар 8,1). Усі зібралися, а свящеНники й левіти несли «кивот Господній і намет зборів з усім святим посудом». Тоді жертвували багато волів та овець (пор. 1Цар 8,2-5). Цар став перед жертовником й проказував довгу молитву з простягнутими до неба руками. Він благословив Бога, дякував, славив свого Творця й представив коротку історію ізраїльського народу, вказуючи на помилки, які чинили перед Господом. Цар просив у Господа помилування для свого люду та благав, щоб Бог нахилив серця людей до себе (пор. 1Цар 8,54-59). По завершені освячення святині та молитви Соломона: «… цар і ввесь Ізраїль принесли жертви перед Господом. Соломон приніс у мирну жертву Господеві 22 000 волів і 120 000 овець. Так цар і ввесь Ізраїль посвятили храм Господній» (1Цар 8,62-63). І свято тривало сім днів, після того цар продовжив ще на сім днів, аж тоді відпустив народ.
І ми сьогодні вдячні Богу за Його щедре благословення, що було пов’язане з будовою цього храму. Ми вдячні отцю пароху Андрію Корчагіну та усім священникам, які служать і служили Богові у цьому храмі. Дякуємо голові міста, пану Андрію Садовому, та його управлінській спільноті, що давали поради та різні дозволи, пов’язані з будовою! Велика вдячність архітекторам, будівничим, доброчинцям, молільникам, усім, хто супроводжував це святе будівництво! Сьогодні необхідно сказати такі гарні й радісні слова в адресу усім вам, яких мені бракує! Хай Господь прийме наше моління та ласкаво благословить вас своїми щедрими духовними дарами! Хай добрий Бог дає вам розуму й мудрості, вміння та щедрості, сили та доброго здоров’я на багато років гідного християнського життя! Любіть Бога, доглядайте Його святиню, нічого не жалійте, щоб вона сяяла у своїй красі! Тут мешкає Господь у кивоті на престолі! У Храмі завжди очікує на вас не директор, не прокурор, не міністр і не президент, а сам Господь, Творець неба і землі, усього видимого й невидимого світу! Приходьте до нього часто, розмовляйте з ним, дякуйте й просіть прощення!
Хай Господь змилосердиться над душами усіх тих, що відійшли до вічності й не могли з нами радіти сьогоднішнім святом. Вони радіють з нами у невидимий для нас спосіб! Вічна їм пам’ять!
Віддаємо цей храм в опіку пресвятій Богородиці та святим мученицям Вірі, Надії, Любові та їхній матері Софії!
+ Ігор
Митрополит Львівський, УГКЦ
4 жовтня 2020 р. Б., храм святих Софії, Віри, Надії і Любові, м. Львів
