14 грудня у Катедральному соборі Преображення Христового, що в м. Коломия, звершили Архиєрейську Літургію, приурочену до завершення року блаженного священномученика Миколая Чарнецького.
Архиєрейську Божественну Літургію очолив Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор у співслужінні з єпархом Коломийським владикою Василієм, Архиєпископом і Митрополитом Івано-Франківським владикою Володимиром, правлячим єпископом Сокальсько-Жовківської єпархії владикою Петром, єпископом-емеритом Сокальсько-Жовківським владикою Михаїлом, єпископом-емеритом Донецького Екзархату владикою Степаном, єпископом-помічником Коломийської єпархії владикою Петром, єпископом-помічником Івано-Франківської Архиєпархії владикою Миколою та духовенством.
У своїй проповіді Преосвященніший владика Ігор зазначив:
— Святий апостол Павло, пишучи галатам, бажав їм миру й дарів від Небесного Батька та Ісуса Христа. Він згадував про Ісуса, як Спасителя, що виконував волю свого Батька, визволяючи народ від лукавого віку. Такими короткими фразами апостол представив велику правду про жертву Ісуса Христа за народ, якого він рятував від беззаконня. Апостол дуже дивувався що вірні, які слухали їхнього навчання про Ісуса, згодом покидали цю науку і йшли за блудним навчанням, яке подавали ті, хто баламутив вірний народ. Звідки з’являлися ті, хто голосили неправдиву науку? Святий Іван Золотоустий навчає: «Дехто із юдеїв, які увірували, перебували ще під впливом поглядів юдейства, а разом гордовиті честолюбством, бажаючи присвоїти собі гідність учителів, прибувши до галатів, стали навчати, що потрібно обрізуватися, святкувати суботи і новомісяччя і не приймати апостола Павла, який усе це заперечував» (св. Ів. Золот. на Гл 1, п.1). Ті, фальшиві учителі, протиставили Павлу апостолів Петра, Якова та Івана, що були з Христом, а про Павла говорили, заплутуючи народ, ніби він вчився віри від апостолів (див. там же). Хоч відомо, що Павла покликав сам Господь, коли він їхав у Дамаск переслідувати християн ( пор. Ді 9,3-18). Апостолові Павлу було дуже прикро що вірні, яких він навчав правдивої вісті Христової, дали себе задурманити псевдо-проповідникам та слідували за їхнім облудним навчанням! Святий Павло наголосив, що навіть ангели з неба, якщо б благовістили якусь іншу науку, відмінну від Христової, отримвли б анатему, тобто прокляття. І це стосувалося всіх проповідників, зі списку яких апостол не виключав і себе. Ось як апостол дбав про правдивість науки Христової, глибоко дорожив словами святого Євангелія! Писав галатам, що він не шукає признання від людей, не намагається подобатися їм, лише старається бути правдивим рабом Ісуса Христа, бо усе своє життя основував на ньому, на Синові Божому!
Святий євангелист Лука описує, що після преображення на горі, Ісус з учнями сходили вниз, де зустріла їх велика юрба народу. І тут несподівано з гурту почувся крик чоловіка, який благав Господа про оздоровлення свого сина, якого хапав дух і хоч хлопчина пручався, не хотів піддавати дії злого, однак кричав, пінився і дуже мучився. Чоловік відразу повідомив Ісуса, що він звертався до його учнів, благав їх, але вони не прогнали демона, не допомогли йому. Господь поглянув на зібране збіговище і строго промовив: «… О роде невірний і розбещений, доки буду з вами й терпітиму вас?…» (Лк 9,41). Спаситель не бачив віри в цього народу, що зібрався, назвав їх невірними та розбещеними. Ці люди ходили, щоб побачити якусь сенсацію, шукали користі для себе, навіть поїсти хліба та риби (пор. Ів 6,26). Словá науки Христової якось не доходили до зібраного люду, навіть апостоли були людьми малої віри. Багато чудес бачили учні Ісуса та народ, що слідував за ним. Усі слухали глибоких навчань Господніх, але поступи у вірі були мінімальні або ніякі. Так трудно було набувати щиру та правдиву віру, хоч шанси для цього у присутніх при Ісусі були максимальними. Коли Ісус увійшов у Капернаум, до нього підійшов сотник й попросив, щоб Ісус оздоровив його хворого слугу. Господь був готовий прийти в його дім, щоб оздоровити недужого, але почув слова сотника: «…Господи, я не гідний, щоб ти увійшов під мій дах, але тільки скажи словом, і мій слуга видужає» (Мт 8,8). А Ісус здивувався від почутого слова сотника й промовив до присутніх: «… Щиру правду кажу вам: ні в кого в Ізраїлі не знайшов я стільки віри» (Мт 8,10). Ісус Христос бажав побачити віру в тих, що слідували за ним, а її так бракувало у вибраного народу. Господь оздоровив хлопця на віддалі, злий дух опустив дитину, але скільки віри знайшов Ісус у присутнього народу, цього не знаємо. Просімо Господа разом з його учнями: «… Додай нам віри» (Лк 17,5).
У львівському храмі святого священномученика Йосафата, що по вулиці Замарстинівській, у правій частині храму на видному й доступному місці, спочивають мощі блаженного Миколая Чарнецького. Якраз сьогодні 140 років від дня його уродин. Це ваш недалекий краянин, бо він народився у селі Семаківці, недалеко містечка Городенка. В свій час Господь покликав його на священика, ченця-редемпториста, згодом він став єпископом і служив на Волині. Був вченою людиною з філософії та богослов’я, стійким у вірі. Люди, які його знали, зауважували в ньому простоту, покору та любов до молитви. Не оминув його арешт радянськими службами в 1945 році, які мучили допитами, побиттям та знущанням. Невідомо, чого ж бажали вороги від людини Церкви? – уважали його ватиканським шпигуном. Засудили на десять років таборів посиленого режиму, покарання відбував у містечку Маріїнськ, Кемеровської області в Росії, а згодом його часто переводили з табору в табір. Відштовхуючись від війни, яку провадить Росія проти України, розуміємо, що завданням московського уряду було нищити українців, тим більше вчену особу Церкви. Терпів дуже багато, але з в’язнями був лагідним й підтримував їх духовно. Не нарікав на такий гіркий та прикрий стан життя, що від його арешту виявилося суцільним терпінням важкого пониження та злочинних збиткувань. Єпископ Миколай Чарнецький не звинувачував Бога, лиш дякував. Як писав святий апостол Павло колосянам: «Тепер я радію в моїх терпіннях за вас і доповнюю в моєму тілі те, чого бракує терпінням Христовим для його тіла, яким є церква» (Кл 1,24). Від постійних знущань та гоніння, єпископ Миколай важко захворів, перебував у тюремному шпиталі в Мордовії, а коли стан здоров’я до безнадії погіршився, керівники табору в 1956 році відіслали кир Миколая у Львів, щоб ніхто не звинувачував радянську владу в смерті єпископа. Помер у Львові 2 квітня 1959 року. Багато людей приходили молитися на гріб праведника на Личаківський цвинтар і з того отримували різні ласки. А 27 червня 2001 року відбувся обряд беатифікації і владика Миколай був проголошений блаженним святої Церкви, тепер уже святим папою Іваном-Павлом ΙΙ-гим. Молімося до блаженного Миколая, великого Святителя, щоб випросив прощення прогрішень нашому народові та завершення війни в Україні!
По завершенні урочистого многоліття владика Ігор окремо подякував єпарху Коломийському за запрошення, а також побажав владиці Василію міцного здоров’я та опіки Пресвятої Богородиці.
Світлини: бр. Максим Федюк
