Можемо собі поставити питання: а чи не міг би Бог вивести нас на таку собі гору Тавор? Чи не могли би ми бути вражені так, як апостоли. Ми б тоді вже не прагнули нічого іншого, як лише перебувати біля Бога. Можливо, і сьогодні є десь така гора Переображення, де ми змогли б пережити щось «надлюдське», відчути переміну, побачити Бога і почути Його. Де її шукати?
Де ж знаходиться моя Таворська гора? Чи вона є в моїх буднях? Може мені вже вдалося знайти її, вийти на неї? А можливо ще ні? Це ніколи не пізно.
Про це сказав єпископ-помічник Львівської архиєпархії владика Володимир у проповіді на свято Преображення, 6 серпня 2024 року, в Архикатедральному соборі святого Юра.
У сьогоднішній серпневий день літургійно наближаємося до гори Тавор, щоб зустріти Христа, переживаючи велику таємницю Його Переображення. Із прочитаного євангельського слова (Мт 17, 1-9) лине на нас світло, охоплює ясність, сходить на нас слава. Ось бо сьогодні ми чуємо, що Ісус на горі в присутності апостолів об’являє своє божество. Його звичайний людський вигляд змінюється, на вершині гори відбуваються надзвичайні явища, а апостоли втрачають дар мови.
Чому наступила ця подія в житті Ісуса Христа? Вже недовго має бути Вчитель з учнями своїми, прилюдна діяльність наближається до кінця. Невдовзі наступлять страсті і смерть. На дорозі терпіння людина завжди потребує підтримки. Ісус відверто говорить учням про свою смерть, а кілька днів після того бере трьох з них на гору.
Розповідь про Переображення Господнє містить паралелі, а навіть радше контраст до події розп’яття Ісуса Христа (Мт 27:33–54). Якщо ми розмірковуємо над однією з цих подій, то іншу маємо в своїй уяві. На горі Тавор Ісус зображений у величі та славі, а на Голгофі – у стражданнях і смерті. Тут Його одежа світиться, а там вона буде з Нього зірвана й віддана римським солдатам. Тут поруч із Христом стоять двоє великих старозавітніх постатей – Мойсей та Ілля, які символізують Закон і Пророків, а там Ісус висітиме на хресті між двома розбійниками, які показують моральний рівень народу. Тут, на землі, лежить тінь від легкої хмари, а там морок огортає землю. На Таворі Петро перебуває в захопленні від прекрасного видіння, а там він же ховається, тричі відрікшись від Христа. Тут сам Бог проголошує, що Ісус – Його улюблений Син, а там лише якийсь солдат визнає, що розпʼятий Ісус дійсно був Сином Божим. Те, що станеться на вершині Голгофи, пояснює те, що відбувалося на вершині Тавору, і навпаки. Вчімося бачити славу у хресті, а тінь хреста – у сяйві слави. Це дасть нам вміння поєднувати радість і смуток, бо і одне і друге мають місце в житті.
Для Петра, Якова та Івана ця подія була великим і несподіваним пережиттям, незважаючи на те, що й так багато вже бачили. Адже вони добре знали Ісуса, подорожували з Ним, були свідками безлічі чуд і знаків. Бачили, як Він радіє, бачили, як Він опікується тими, хто потребує допомоги. Можливо, людська подоба Ісуса ще становила для них занадто велику заслону, щоб щоденно бачити в Його особі справжнього Бога.
Згадані учні після події Тавору стануть свідками драматичної події страстей в Оливному городі, розділятимуть з Ним смуток (Мт 26, 37-38). Так є і в нашому житті: переживаємо Тавор радості і Оливний город випробувань. Учні не хотіли покидати гори, Петро каже: «Добре нам тут бути!». Вони були навіть готові зробити намети. Вони не хочуть вертатися до буденного життя. Але Ісус йде з ними в їхній будень!
На Святій Літургії ми переживаємо мить, яка перериває нашу буденність: це особлива зустріч з Богом. Він зараз промовляє до нас, Його Син уділяється нам у Святій Євхаристії як пожива і підтримка. І так чинитиме до кінця наших днів. З Євангелія, яке ми слухаємо, б’є на нас світло, розходиться ясність, сходить на нас слава. Кожний раз Євхаристія є «горою Преображення», на якій ми можемо переживати Божу присутність, готуватися, набиратися сил на дорогу випробувань.
Сьогодні ми дякуємо Богові та землі за плоди. Земля дає нам свої плоди, дає нам засоби для існування, лише тому, що Господь тримає її у своїх руках. І тому, освячуючи ці плоди, ми кажемо, що у нашому житті перше місце належить тільки Господу Богу!
Владика Володимир
