Сучасне суспільство жило в страсі перед пандемією, зараз перед війною. Сучасні обставини тали для багатьох своєрідним гробом. Мають місце сльози від втрати близьких людей. Кожній людині притаманний страх перед смертю. Але від першого Великодня гріб втратив силу смерті, він вже не означає ярма. Про це сказав єпископ-помічник Львівської Архиєпархії владика Володимир під час проповіді у Світлий вівторок. Під час Божественної Літургії архиєрей звершив ієрейське рукоположення Віталія Протасевича.
«Ми перебуваємо на дорозі життя, всі маємо статус мандрівників на стежках світу. У Світлий тиждень продовжуємо дякувати великодньому ангелу за вістку порожнього гробу», – зазначив владика Володимир.
Архиєрей припустив, що комусь може бути тяжко святкувати Воскресіння, якщо хтось переживає ще свою «Страсну п’ятницю». Також свого часу не могли радіти з Ісусом найближчі з Його оточення. Тому Воскреслий Христос віднаходить своїх знеохочених учнів, відновлює цю школу, яка почалася в Галилеї.
«Апостоли зі страху закрилися, жінки втікають від гробу, щоправда потім туди повернуться, учні з Емаусу покидають Єрусалим і йдуть додому.
Ніхто не розумів, що буде далі, аж доки Воскреслий не появився в їхньому житті, не знайшов дороги до їхнього серця. Людина не хоче повертатися навіть думкою до драматичних подій свого життя, радше прагне їх запечатати чи викреслити зі своєї історії», – сказав проповідник.
Відтак він пригадав зміст сьогоднішнього уривку Євангелія, в якому розповідається про двох чоловіків з Емаусу, які не поділяли великодньої радості, а розчаровані верталися додому під захід сонця.
«Вони сперечалися, бо втратили стержень, зв’язок з Богом. Ця розповідь є однією з євангельських перлин. Ці чоловіки розмовляють про все, що бачили: арешт Ісуса, судову розправу, смерть на хресті свого Вчителя, на якого так надіялися, що саме Він принесе державне визволення. Раптово до них приєднується третя постать, тобто сам Ісус, який вже в постаті Воскреслого подався в мандрівку, шукаючи своїх учнів.
Він поступово знімає завісу з очей Клеопи та його товариша, щоб Воскресіння стало їхнім святом. Воскресіння вже відбулося, а вони не бачать, живуть ще Страсною п’ятницею, бо за скоро покинули Єрусалим», – пояснив владика Володимир.
На його переконання, два учні з Емаусу відображають сьогоднішнє суспільство, якому бракує здорової аналітики. Ми живемо сюжетно, начиталися негативних новин і живемо в страсі, не завжди вміємо чи маємо відвагу аналізувати. Не маємо терпеливості чи часу почекати.
Ці учні, припускає владика, також думали, що втратили не лише приятеля, а також надію, що світ зміниться, стане кращий. Вони не вміли слухати, були нетерпеливі чи не мали часу почекати. Такою є часто сучасна людина, яка в стресі та шаленому ритмі життя щось почує, але вже не слухає далі. Або читає лише заголовки…
«Як Ісус переконує цих двох втікачів чи біженців?» – запитує проповідник і відповідає: «Словом писання та ламанням хліба. Проявляється велика Божа педагогіка. Ісус не чинить відразу чуда, а навчає, вчить терпеливості, цитує Старий Завіт, немов би пригадує ввесь пройдений шлях історії спасіння. Власною особою розпочинає Новий Завіт. Він дає нам себе в Євхаристії, якщо ми Його приймемо».
«Разом з Клеопою до Емаусу згідно євангелії Луки йде чоловік без імені. Сьогодні на це місце через священиче рукоположення вписує своє ім’я наш співбрат Віталій. Він стає новітнім учнем, апостолом. Символічно доповнив гроно 12 священиків на Святій Літургії.
В болях війни нарорджується священик, щоб Церква жила», – переконаний архиєрей.
Він наголосив, що важливою суттю священичого служіння є необхідність нести людям Боже слово та євхаристійну поживу. Доки священик служить, ця пожива не закінчується. Це допомагає людям відкривати очі, щоб бачити істотні речі, розрізняти добро від зла, радше перемагати зло.
За його словами, священик також покликаний повертати людей від смерті гріхопадіння до життя через святе таїнство покаяння. На священика чекають ще інші, дуже різноманітні виміри служіння. Щоб інших запалювати чи зігрівати, то треба найперше самому горіти жаром віри. Попіл не дає ні тепла ні світла. Важливо не віддалятися від джерела цього вогню. Тому молимося, щоб служіння Віталія супроводжувалося вогнем віри на довгу дистанцію. Тоді біля такого священика ніхто не буде помирати з голоду та всім буде тепло і затишно. Божий люд буде почуватися захищеним.
«Як важливо бути з паствою, навіть наражаючи власне життя на небезпеку. Учні з Емаусу, перелякані драматичними подіями, втікали з Єрусалиму, а там воскрес Христос. Тим самим вони втікали від Воскреслого. Тому дуже важливо витривати на хресній дорозі до кінця, бо вона нерозривно пов’язана та увінчана Воскресінням», – підкреслив владика Володимир.
