Тут, у нашій бойківській святині, маємо час на роздуми. Ми покликані сіяти, поширювати Царство Небесне на землі. Ми дивуємося, що Бог всього не робить. Він має для цього нас, так як пан доручив таланти своїм слугам. Бог нам пропонує своє товариство, провід. Ми можемо цю пропозицію закопати вже на етапі думки, відмовитися від неї або прийняти та використати. На цьому наголосив єпископ-помічник Львівської Архиєпархії Преосвященніший Володимир під час проповіді до вірних у Свято-Іванівській Лаврі Студійського Уставу з нагоди щорічного зібрання товариства “Бойківщина”. З Архиєреєм співслужили священники зі сіл бойківського регіону, Синкел у справах монашества Львівської Архиєпархії о. Юстин Бойко, єромонахи Свято-Іванівської Лаври та священники Львівської Архиєпархії.
«Почувши слово «талант» українським вухом, на перший погляд розуміється як певну здібність, яку має людина. Наприклад, називаємо здібною дитину, яка в ранньому віці вміє читати і писати. Хтось має талант до музики. Є також повсякденні таланти, які дуже збагачують суспільство: це мати час для інших, вміти вислухати їх. Талант є даром, який від людини не залежить. Але це ще не все. Потрібно багато зусиль, щоб його розвинути (скільки вправ мусить зробити музикант, художник…). За талантом крокує час тяжкої праці», – зазначив проповідник.
За його словами, сьогоднішнє Євангеліє також розповідає про таланти, які довірені людям. « Хоч на Близькому Сході і Середноморї талант мав дещо інше значення. Тут йдеться про певну вагу (1 талант = 34 кг.) або монету (монета 1 талант мала приблизно цінність 2,500$). Хто мав ті таланти, той був дуже багатий. Ми не хочемо бавитися сьогодні термінологією, що саме означає талант. Але прагнемо в цьому слові побачити нагоду зробити щось добре, проявити активність, не лінуватися», – підкреслив проповідник та зауважив, що в нашому суспільстві є труднощі з довірою. Він припустив, що це може бути пов’язано з наслідками радянської системи, де людина жила в страсі, що буде видана, зраджена. Водночас, – наголошує проповідник, – великою ласкою є мати поруч людину, якій можна довіряти.
Пан йде в дорогу, – пояснює притчу проповідник, – хоче, щоб прибуток ріс теж в його відсутності. Він довіряє слугам не лише свої кошти чи майно, але тим самим своє майбутнє. Він дає слугам відповідно п’ять, два і один талант. Можна сказати, що несправедливий поділ. Але пан напевно знав також можливості та рівень менеджменту своїх слуг. Вони повинні кудись цей скарб заінвестувати. Хто має бізнес, то знає, що завжди є ризик, яка інвестиція правильна. Але потрібно приймати рішення, бо інфляція забере те, що маємо. Двоє слуг не показують жодного страху, їм навіть не приходить думка, що щось втратять. Третій слуга має страх, думає собі: а якщо я все втрачу. Тому закопує талант в землю, на цей час це була досить певний метод ховати скарби перед злодіями. Третій слуга боїться ризикувати, але втрачає і те, що має. Коли пан повертається додому, то відчуває радість і розчарування. Двоє слуг отримують як зарплату велику його радість, стають учасниками свята. До третього слуги нема вирозуміння. На перший погляд пан являється строгим, але не строгість пана, а страх і надмірна обережність засуджують слугу. Можна б сказати, він став «банкрутом». Можливо він лінувався взагалі що-небудь робити.
«Ісус порівнює цю притчу до Царства Небесного. В Царстві Небесному нема місця на страх чи надмірну обережність, тим більше дипломатію, бо Бог нас знає і нам довіряє. Бог всіх нас чимсь обдарував. Не важливо чи ми стали кимось, а важливо, чи були собою. Не важливо, чи маємо багато, важливо, чи ми вірні в тому, що маємо. Наші посідання – це можливість творити добро. «Кому більше дано, від того більше і вимагатиметься» (Лк 12,48). Бог вклав в нас різні дари, а скільки цих талантів ще не відкрито», – пояснює владика Володимир.
«Ми не повинні поступати як третій слуга. Страх і надмірна турбота може паралізувати людину. Жити вірою також потребує відваги. Не завжди легко бути переконливим християнином в своєму навчальному закладі чи на робочому місці. Ми не можемо зупинитися на певному етапі духовному розвитку. Бо хто не прогресує, той деградує, не можна втриматися на одному місці. Так, Бог є щедрий, милосердний, але також справедливий. Ця притча є лише підтвердженням цього», – наголошує архиєрей.
Відтак єпископ-помічник наголосив, що у львівському Музеї народної архітектури та побуту ім. Климентія Шептицького маємо великі скарби, зокрема бойківську церкву св. Миколая з с. Кривка, яка зібрала сьогодні на спільну молитву.
«Ця церква, яка 1930 року за сприянням Митрополита Андрея Шептицького була врятована та перевезена до Львова, стала основною святинею Свято-Іванівської Лаври Студійського уставу. Вона тоді ж отримала назву Премудрости Божої», – пригадав історія бойківського храму архиєрей і наголосив: «Духовність, сакральне мистецтво є душею цього музею, даючи йому життєдайність. В цьому відчутний пророчий дух наші предків, попередників. Сьогодні ми прийшли сюди немов би до нашого бойківського оазису. Наша святиня зібрала нас на молитву».
На завершення Святої Літургії Преосвященніший Володимир подякував голові товариства «Бойківщина» пану Андрію Німцю за запрошення на спільну молитву та зустріч, зазначивши, що така зустріч є вже другою і матиме продовження у майбутньому, а також подякував братії Свято-Іванівської Лаври та Музею народної архітектури та побуту ім. Климентія Шептицького наголосивши, що Свято-Іванівська Лавра є матір’ю для Музею. І цього ніхто і ніколи не зможе змінити, бо хоч від матері можна відмовитися, проте факту народження дитини неможливо змінити.
Продовжилася зустріч бойків на галявині Музею поблизу храму представленням товариства «Бойківщина», врученням подячних грамот та виступом музичного бойківського колективу «НА Драбині»
Також усі бажаючі частувалися стравами бойківської кухні.
