Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор звершив Архиєрейську Божественну Літургію в храмі Пресвятої Євхаристії (Рясне-2). Після Богослуження Архиєрей здійснив чин освячення наріжного каменя для майбутнього будівництва нового храму, який зведуть поруч із нинішньою святинею для потреб парафіяльної громади.
У своїй проповіді Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор зазначив:
― Достойні богомольці та молільниці, будьмо вдячні Богові за те, що він виховує нас усе життя, часом допускає прикрі випробування, іншим разом менші втрати та болі, але Господь очікує завжди нашої вірності йому. Ми, народ, не завжди похвалимося гідною відповідальністю, не мало грішимо, а скільки цього люду в усьому світі, скільки гріху вчиняють люди кожної години і наші беззаконня додаються до усього негативного збору. У свій час, книжники та фарисеї зловили жінку на перелюбі й поставили перед Ісусом, вказуючи, що закон Мойсея велів таких каменувати.. А Ісус відізвався до них: «… Хто з вас без гріха, хай перший кине на неї камінь»
(Ів 8,7). Усі, хто звинувачували, звернувшись до свого сумління відійшли засоромлені, не знайшлося серед них праведників, ніхто не кинув каменю в жінку. Господь залишає можливість кожній людині виконати його волю, але не усі бажають це чинити? Ось, слова Господні проказані автором псалмів: «І мій народ не послухався мого голосу, й Ізраїль Мене не сприйняв» (Пс 80,12). Люди Ізраїлю, які були свідками багатьох чудес Господніх: перехід сухим дном Червоного моря, чуда та повчання в пустині, як м’ясо та вода в пустині, інші чуда тощо; а Ізраїль чинив беззаконня, збунтувався проти Мойсея не один раз, люд був невірний в різних інших речах… Господу приходилося застосовувати строгі методи виховання, а саме: кусання гадюками людей (пор. Чис 21,6); потім, велика пошесть (пор. Чис 11,33), коли помирало багато людей, а живі спішили до Мойсея й просили заступництва перед Богом, зрозумівши гріх, який вчинили; і ще багато різних покарань застосовував Господь, щоб зупинити гріх в народі. Господь не очікує від людини половинчастої любові, любов до Бога повинна охоплювати всю особу: «І полюбиш Господа Бога твого з усього твого ума і з усієї твоєї душі і з усієї твоєї сили» (Втор 6,5). Справжня любов до Господа обіймає усе внутрішнє та зовнішнє життя людини: почуття серця, проникливість духа та усі зовнішні дії людини, бо Господь проникає людину до глибини її духа!
Святий апостол Матвій описав подію покликання Ісусом Христом учнів, щоб стали ловцями людей, тобто, трудилися над спасінням людських душ, несли його науку в народ, не зважаючи на невигідні умови. Господь, проходячи берегом моря, бачив Симона й Андрія, та Якова з Іваном, синів Заведея. Це були особи, які займалися ловлею риби, не легка професія, але служила їм до утримання своїх сімей. Якась внутрішня сила Бога не потребувала пояснення, щоб іти за Ісусом, ці особи відразу погодилися, залишивши усе: сіті, батька, човен пішли за Ісусом. Учні мали спеціальне покликання стати проповідниками слова Божого й кожна людина отримує від Господа своє покликання, щоб віддати своє життя в руки Господа, виконати його волю, дозволити Богові освячувати душу. Святий апостол Павло написав у листі до солунян: «Це ж воля Божа – ваше освячення….» (1Сол 4,3). Апостолів, теж, покликав Ісус Христос до освячення. У листі до євреїв знаходимо слова про виховання Господом учнів, порівнюючи з вихованням батьків: «Ті на короткий час карали нас, коли вважали це за потрібне; а цей – для нашої користи, щоб ми стали учасниками його святости» (Євр 12,10).
Господь бажає усіх нас бачити святими, учасниками вічної його святості. Він чинить такі запевнення та заохочення для нас: «В оселі мого батька осель багато. А якби не так, то я сказав би вам, бо йду приготувати вам місце. І, коли піду та приготую вам місце, то знову прийду і візьму вас до себе, щоб де я, там і ви були» (Ів 14,2-3). Бог хоче нас нагородити за наше гідне християнське життя. Він не вимагає від нас надзвичайних подвигів, довгих постів, постійної молитовної чуйності через перебування в храмі тощо, Господь бажає, щоб ми були собою, доброю людиною, яка любить його, уникає зла та чинить його волю. Ісус так промовляв: «Хто ж не любить мене, – слів моїх не виконує…» (Ів 14,24).
Стараймося пам’ятати про Господній закон, щоб бути синами та доньками Бога: «… Твої вони були – і мені дав ти їх, і вони зберегли твоє слово» (Ів 17,6). Ісус про нас пам’ятає, він – Син Божий, який молився до свого Небесного Батька й про нас з вами: «Освяти їх правдою [своєю]: слово твоє – правда» (Ів 17,17). Багато наших попередників втішаються радістю та святістю в небі: святий мученик Йосафат, святі Володимир та Ольга, Борис і Гліб, блаженні ново-мученики та інші з нашого роду, про усіх неможливо знати й описати. Залишмо човни, сіті, щось нам рідне й дороге, щоб гідно виконувати волю Небесного Батька, який бажає нас освячувати й нагородити! Пресвята Богородице, допоможи нам в здобуванні святості!
