Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор звершив Поминальну Літургію до 40 днів відходу до вічності отця Дмитра Бігуна.
Під час своєї проповіді Архиєрей зазначив:
— Дорога родино, доброчесний отче Дмитре, дякую вам, що запросили нас, щоб помолитися за світлий упокій вашого батька, духовного пастиря Дмитра. Висловлюю вдячність усім присутнім за участь у цьому молінні, яке заносимо до Господа, щоб ласкаво скоротив шлях душі, світлої пам’яті отця Дмитра Бігуна до неба, якщо існують певні перешкоди входу духа у вічне щастя. Ми свідомі нашого недосконалого життя, певних промахів, що чинимо в бутті, сповідаємося, каємося. Господь прощає, але не завжди наша праведність й покута вповні покривають справедливу міру вини за вчинені життєві помилки. Тому наші моління та благання покривають якусь міру провини, яка затримує особу у вічності на певний час, щоб об’єднатися зі святими у Небесному Царстві.
Молимося за упокій душі священника Дмитра Бігуна, життя якого увінчене великим розмаїттям. Він успішно закінчив школу, здобув професійну спеціальність, пройшов військову службу, одружився і виховав двоє дітей. Його син Дмитро, як і батько – священник. І є ще дочка та сестра отця Дмитра, Анна. Цікаво, коли я проживав у Вінниці, рідко заходив у православний храм. Я знав архієпископа Агафангела, але жодного разу не зустрів тоді іподиякона Дмитра, який служив у тому храмі на «Кореї», так називали люди цей район. Богословську освіту отець Дмитро здобув у Московській духовній академії. Був поставлений у священника і ніс служіння в містах Суми та Шостка. Навіть був призначений секретарем Сумської єпархії РПЦ у 1989 році. Після прийняття отця Дмитра в лоно УГКЦ, цей священник мав різні призначення, а останній свій уряд виконував у Рогатині, в храмі Різдва Богородиці.
Два-три дні перед упокоєм душі, отець Дмитро зателефонував мені та своїм голосом, ніби дивним і водночас ніби й втішливим, повідомив: «Маю рака, лікуюся у Львові». А через пару днів зателефонував син отця Дмитра і з плачем повідомив, що батько упокоївся. Отець Дмитро був своєрідним священником. Він розумів, що складні справи необхідно вирішувати. Часом й такі траплялися, що закон Церкви не дозволяв, але він був людиною широкого духа і дуже доброго серця, тому бажав усім допомогти – «сподівався проти надії». Господь покликав його тому, що він був уже готовий перейти у вічність. Коли в Україні московити розв’язали війну, він не завагався і пішов до військових, як духовний військовий капелан. Перебував у гарячих небезпечних точках військових дій: Іловайськ, Дебальцево та Піски…
Ми повинні щиро вірити в те, що після смерті існує життя, бо про це переконував усіх сам Ісус Христос, Син Божий: «Не дивуйтеся цьому, бо настає час, коли всі, що в могилах, почують його голос; і вийдуть ті, що робили добро, на воскресіння життя, а ті, що робили зло, – на воскресіння суду» (Ів 5,28-29). Усі, хто були покликані до життя і ненароджені з певних причин, отримають життя від Бога, бо тіла помирають, коли ж Господь творить духа, цей дух не вмирає, він – безсмертний! Ті, хто упокоїлися, перебувають у вічності, очікують нашого приходу і ми з вами незабаром прибудемо у вічність. Стараймося, щоб взяти зі собою чисте серце та чистого духа. Віримо, що наш отець Дмитро добре приготувався, щоб відійти до Господа й отримати нагороду. Молімося за світлий упокій його душі, щоб Господь найшвидше прийняв його в небесні хороми. Світлої пам’яті отець Дмитро вже свідомий своєї вічності, а ми з вами провадимо боротьбу зі злом, щоб осягнути вічне щасливе життя. Господи, помилуй духа нашого священника Дмитра і змилуйся над нами грішними!
