21 неділя Гл 2,16-20; Лк 8,5-15 (о. д-р Турконяк Р.) Храм Введення Богородиці 17.11.2024.
Непрості були писання святого апостола Павла до вірного народу, як прочитали та почули ми сьогодні з уривку з послання до галатів. Апостол писав, що людина не може оправдатися ділами закону, лише вірою в Ісуса Христа. Припустимо, що діла закону – добрі, але відомо, що Ісус Христос відкупив увесь людський рід, а не діла закону; тому діла закону, які стоять поза викупом Ісуса Христа, не оправдують людину. Вірним потрібно спрямовувати добрі діла, щоб присвоювати викуп, який Ісус Христос пропонує усім нам для отримання вічної нагороди.
Зрештою, без Божої допомоги людина не зможе вистояти проти тиску демонів, світу та навали власних пристрастей. Тому святий Павло спонукав вірних до віри в Ісуса Христа й отримання виправдання у ньому. Ісус Христос, Син Божий, добровільно прийшов на землю, щоб викупити увесь людський рід від гріха. Цей гріх увійшов через непослух першої людини, що в подальшому спричинило наступну невірність людей перед Божою Любов’ю! Закон навчив Павла, щоб жити для Бога. Закон мертвий своїми приписами, а Бог – живий. Він оживлює людину для життя у вірі, для життя у Христі й з Христом! Апостол Павло так глибоко входив у життя з Христом, віддаючись сповна в його руки, що свою волю та всю любов віддав Богові. Він міг голосно повторяти: «Живу вже не я, а живе в мені Христос…» (Гл 2,20). Таке життя його не зупиняло навіть перед великими загрозами, бо він духовно помер для закону й для себе, щоб жити в Христі.
Святий євангелист Лука написав притчу про зерно, яке потребувало бути висіяним у ґрунт. Сіяч висівав його щедро, кидаючи переповненими долонями в землю. Це Христос розповідав доступну притчу слухачам, щоб заохотити їх слухати й роздумувати. Ми ж перемістимо свою увагу з поля земляного чорнозему на поле людського життя. Бо кожна людина засіває своє життя доброю і менш доброю життєвою дією: думки, слова, вчинки, байдужість тощо. Кожна людина творить історію свого життя – від дитячого часу володіння розуму і аж до часу відходу духа в інший світ чи до втрати розумового володіння собою. Усе життя, уся діяльність у світі пов’язані з особою до її кончини. Нам відомо, що зерно – це слово Боже, яке існує в світі, з яким людина зустрічається. Воно приходить до людини з різних джерел: через внутрішнє натхнення, почуту проповідь, отримане духовне вчення із прочитаного тексту, духовне спілкування, несподіваний випадок тощо. Кожна людина по-різному реагує на усю цю історію, яку зустрічає протягом життя. Коли візьмемо конкретно себе, то зрозуміємо, як під час нашого життя зерно божої благодаті зустрічало наше сприйняття. Можливо ми переходили життєві фази, коли зерно божого натхнення падало при дорозі нашої уваги, було витоптане, видзьобане хижими птахами? Інше зустрічало кам’яний опір серця, або зерна падали в тернину нашого відношення до Божого Провидіння? Але знайшлося й добре внутрішнє налаштування духа до сприйняття Господнього зерна! Коли ми сприйняли зерно божої благодаті, воно засіялося у нас й ми дали йому можливість зпостати через боже благословення!
У людині існує зерно божого посилання, зерно божої правди, яке засіває Господь для кожного у різний спосіб. Кинуте зерно в ґрунт людського серця зазнає багато спротиву від самої особи, яку тривожить демон та людські пристрасті. Навіть регулярно молитися, брати участь у Службі Божій в неділі та свята, зберігати пости, не вживати скверних слів, панувати над зіпсутими думками тощо, не завжди вдається кожній людині. Посіяне зерно, зустрічаючи перешкоди, втрачає своє призначення через слабку волю особи. Учнів Христа зтривожила ця притча, бо й вони не розуміли, що вона означала. Ісус пояснив своїм учням значення притчі та слова божого в житті людини.
Стараймося щиро ставитись до почутого слова Божого чи до натхнення Господнього, яке приходить до нас. Може статися, що певне натхнення буде останньою нагодою спасти свою душу. Сприймаймо глибоко та серйозно Божі слова так, як їх сприймала Марія, мати Ісусова. Коли Богородиця, при народженні Ісуса, почула слова пастушків, вона й до таких слів була дуже уважною: «Марія ж зберігала всі ці слова, збираючи їх у своїм серці» (Лк 2,19). Також, оглядаймося на своє життя й щиро перевіряймо, якими добрими діями воно засіяне відносно нашого ставлення до Господа.
Святий апостол Павло у листі до галатів писав: «Не впадайте в оману: Бог осміяний бути не може. Що лиш людина посіє, те й пожне» (Гл 6,7). Ніхто не може претендувати на те, що отримає признання від Бога, коли життя було незгідне з Його волею. Використовуймо час, щоб засівати зерна добрих діл, слів та думок на нашій життєвій ниві! Ісус у притчі про зерно показав великі спокуси, клопоти, багатство та життєві насолоди, які перешкоджають людям приносити добрі плоди життя. Необхідно озброюватися протистоянням, тобто благати Господа, що приходив до нас з допомогою й перемагав хитрощі демонів. Благаймо нашу матір Марію, щоб благословила нас отримати вічну нагороду в Царстві Небесному. Автор побожних писань Бруно Ферреро у своїй притчі «Святий Петро і Богородиця» описав, що Господь вирішив подивитися у рай й побачити там щасливих людей. Коли придивився, тоді побачив серед багатьох добрих чоловіка, який не зробив жодного доброго діла в житті. Потім зустрів жінку, яка увесь час шахраювала на землі і ще багато інших, які не відзначалися благородним життям, але знайшлися у раю. Господь зустрів апостола Петра й зробив йому заувагу за недбалу службу. Петро відповів, що він не пускає багатьох, але вгорі є вікно, через яке Богородиця спускає мотузку й витягає туди тих, кого він не пропустив. Небесний Батько заохотив святого Петра, щоб ніс свою службу, а Богородиці залишив надалі відчинене віконце.
Плекаймо набожність до Богородиці, бо вона наша добра та милосердна мати! Благаймо Богородицю про те, щоб найшвидше була завершена війна в Україні за її заступництвом перед своїм сином, Ісусом.
