Як бути послідовниками вчення Митрополита Андрея Шептицького і виживати в конкурентному світі? Як поєднати в одній команді медиків монахів і світських людей? Чим живе сьогодні Шпиталь імені митрополита Шептицького, який наприкінці минулого року відзначив 120-річчя від заснування, розповів директор ― отець-доктор Андрій Логін.
― Отче Андрію, чи простежуєте паралелі в діяльності Шпиталю в ті часи, коли його створили з благословення і за підтримки Митрополита Андрея, та з сучасними викликами війни?
— Паралелі й справді відстежуються. Шпиталь працював під час двох світових воєн, часу епідемій, переживав окупацію і її наслідки — його розграбували росіяни, коли увійшли у Львів. Та якщо говорити про актуальний контекст, то ми, будучи зануреними в сучасні виклики, бачимо наскільки ця установа цінна тепер і зараз. Візія Митрополита Андрея не втратила актуальності: поєднання турботи про фізичний рівень та ментальне здоров’я Людини сприймається, як ніколи, актуально. А те, що наша діяльність відбувається під проводом Церкви підкреслює, що Людина потребує уваги одночасно, як до свого тілесного, так і душевного стану.
Аналізуючи доковідний час і нинішню ситуацію, то фокуси нашої роботи суттєво змінилися. Як благодійний фонд, дотримуємося визначеної цілі — допомагаємо в сфері охорони здоров’я, де увага Держави до вирішення проблем, із різних причин, ― недостатня. Наш фокус сьогодні зосереджено на допомогу ВПО, працюємо зі жертвами війни, зокрема з постраждалими від насильства жінками, з дітьми загиблих героїв, а також дбаємо про здоров’я духовенства. Тобто ми орієнтовані на актуальний контекст, бо розуміємо стан і перевантаженість медичної системи.
― Як повномасштабна війна вплинула на діяльність Шпиталю?
― Завжди кажу, що пишаюся колективом Шпиталю. Із перших днів повномасштабного вторгнення ми почали активно підтримувати цивільне населення і українських військових. Лише троє працівників вирішили виїхати, всі решта залишилися. Колектив Шпиталю за час повномасштабної війни виріс зі 120 до 240 осіб.
Благодійна допомога — це перш за все благодійні медичні програми. Минулого року ми працювали багато у форматі мобільних клінік — від лютого 2022 року їх було сім. Ми виїжджали в найвіддаленіші куточки Львівщини, де у відпочинкових таборах для дітей, навчальних закладах, комунальних інституціях проживали ВПО. За результатами 2022 року, ми надали понад 72 тисячі благодійних послуг — медичну і психологічну допомогу. Продовжуємо це робити й надалі.
За цей час ми відкрили дві філії Шпиталю — в Тернополі та в Ірпені. Із Ірпеня щотижня наші фахівці у форматі мобільної клініки виїжджають на деокуповану територію Київщини, де надають медичну допомогу ВПО, а також місцевим мешканцям, які постраждали від ворожих обстрілів. Через руйнування будинків багато місцевих людей проживають разом із ВПО.
Окремо треба виділити підтримку комунальних клінік, особливо тих, які працюють поблизу лінії бойових дій. Ми підтримали вже понад 80 медичних установ. Із деякими співпрацюємо регулярно, особливо, у Миколаївській, Запорізькій, Харківській областях. Деколи для того, щоб передати допомогу, використовуємо церковні контакти. За цей час, благодійно, ми перенаправили вже понад 200 тон медикаментів та медичних засобів.
Ми, як суспільство, переосмислюємо здатність допомагати, бути ближчими до людей, які страждають. На жаль, нагод для цього безконечно багато. Та є небезпека звикнути до горя і стати знечуленими. Тому стараємося своїх працівників об’єднувати в духовному житті: щоденно в нашій каплиці служимо Божественну Літургію, регулярно проводимо реколекції для духовного укріплення, в нас є супервізії для тих фахівців, які працюють зі складними випадками.
― Шпиталь є добрим прикладом і можливістю для просвітництва. В який спосіб провадите цю діяльність?
— Розвиток благодійності – це наша професійна робота і частина життя. Тому ми усвідомлено дбаємо, щоб не втратити емпатію до людей, які страждають. Ця робота спонукає замислюватись над сенсом життя, цінностями і потребою власного духовного розвитку. Праця від імені Церкви сприяє розвитку внутрішньої емпатії, чутливості. Для більшості нашої команди праця тут — усвідомлений вибір.
Коли спілкуємося з міжнародними партнерами, українськими колегами, які працюють у комунальній медицині, завжди розповідаємо історію Шпиталю, хто ми і звідки, як працюємо. Ми хочемо підкреслити, наскільки важливо розвивати в собі любов до ближнього в контексті охорони здоров’я. Маємо добрий приклад, як багато Митрополит Андрей робив задля підтримки здоров’я українського народу через діяльність Шпиталю. Однак, для багатьох не меншим відкриттям стають постаті й діяльність велетів медицини Галичини початку ХХ століття: Євгена Озаркевича, Тита-Євгена Бурачинського, Сильвестра Дрималика, Івана Куровця — це були директори Народної лічниці/Шпиталю Шептицького. З подивом дізнаються і про таких лікарів, як Софія Окуневська-Морачевська ― перша жінка-лікарка в Австро-Угорській імперії, про Мар’яна Панчишина, який заснував Українське гігієнічне товариство. Ці приклади надихають наших працівників і дають добрий приклад посвяти і відданості турботи про здоров’я українського народу.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми взяли на роботу 45 нових працівників із вимушено переміщених осіб. Вони з нами працювали пів року-рік, дехто вже повернувся до рідних міст і це реально подвиг, бо там досі тривають інтенсивні обстріли. Це також спосіб поділитися досвідом, ширити нашу історію.
Дізнаються про нашу місію і завдяки праці філій. Для багатьох Шпиталь Шептицького стає відкриттям. Ми не просто пишаємося, а це є частиною нашого життя.
― Чи засвідчуєте дію Бога в порятунку людей?
― Доволі часто переживаємо свідчення дії Бога. До нас привозять пацієнтів, які видаються безнадійними. Та завдяки емпатії, опіці, любові ближніх вони відчувають реальну молитовну, духовну, психологічну та фізіологічну допомогу. Бачимо це і в нашому паліативному відділенні, куди пацієнти потрапляють у критичному стані. Можемо говорити і про духовне відродження, адже до нас звертаються пацієнти, які проходячи психотерапію, морально і духовно перебувають у глибокій кризі і часто навіть не бачать сенсу життя. Це також переродження, де можуть заново побачити цілі в своєму житті, зрозуміти, як поводитися з цими ранами.
Ми, як Шпиталь, маємо покликання — служити Життю. І воно має дуже різні прояви. Хто натхнений вірою, розуміє, що життя людини — в руках Бога. Коли лікар, медсестра схиляється над пацієнтом, який перебуває під небезпекою смерті чи у стражданнях, і роблять це з вірою, то Бог співдіє. І за задуму Божого, стаються дивні для людського розуму речі. Свідчень цього у Шпиталі є чимало.
― Чи відчуваєте в якийсь спосіб покровительство Митрополита Андрея?
― Те, що Шпиталь Шептицького розвивається, допомагає людям прожити внутрішні зміни – це найкраще свідчення того, що маємо потужного Покровителя, для якого зовнішні виклики не є проблемою, і що ця установа є добрим інструментом Божого милосердя.
Шпиталь у Львові зріс за останні роки з двох до шести відділень. Ми розширили свою роботу в тих напрямах, які фактично стали відповідями на виклики і потреби. Маємо центр психічного здоров’я, який почав працювати ще з 2015 року, коли поверталися перші військові. Зараз у нас є хірургія, тут ми часто проводимо благодійні операції для ВПО. Реабілітаційне відділення, де надаємо лікування у напрямі фізіоерготерапії. А також, цілодобова невідкладна медична допомога у Львові.
У 2023 році ми відкрили дві філії ― в Тернополі та Ірпені. Ми віримо, що визволених територій ставатиме щораз більше і важливо знати про виклики, які нас там чекають. Тому, перший досвід праці на деокупованій території став по особливому цінним.
Усі ці етапи розвитку, на початку моєї праці в Шпиталі, виглядали нереально далекими, але я вдячний небесному Покровителю Шпиталю, що ці позитивні зміни стали можливими тепер і зараз.
― У яких медичних напрямах розвивається Шпиталь?
― З нагоди 120-річчя заснування Шпиталю ми збирали стратегічну сесію, під час якої обговорили механізми для удосконалення внутрішніх процесів.
Наше гасло — «професійна клініка здоров’я і любові». Тому важливо, щоб кожен працівник був емпатійним, чутливим, здатним працювати над зціленням не лише фізичних, а й психологічних ран. І це — клопітка та послідовна праця над внутрішніми процесами.
Ми розширюємо коло співпраці, створюючи українські та іноземні партнерства. Колеги, які допомагають нам як професійній клініці, діляться своїми знаннями. Часто маємо нагоду відправляти наших працівників на різні стажування, навчання. Станом на сьогодні активно розвиваємо якісну діагностику, хірургію, реабілітацію, паліативну медицину, ментальне здоров’я, невідкладну медичну допомогу.
― У філії привозите своїх фахівців чи запрошуєте місцевих?
― У наших філіях працюємо з місцевим персоналом. Шукаємо людей, які мають добрий досвід у медичній сфері, розділяють наші цінності й готові фахово зростати.
― Отче Андрію, як вважаєте, що є одним із найважливіших чинників у Вашій праці?
― Бачити у викликах можливості, а не причини для страху чи сумнівів. Завжди треба шукати нестандартні рішення, однодумців, які є борцями за духом.
Ми ставимо високу планку в нашій роботі і стараємося ставати експертами, професіоналами в тому, за що беремося. Наш Шпиталь не може порівнятися з великими клініками за потужністю. Можливо, ми робимо не такі об’ємні, але точно актуальні та якісні проєкти.
До прикладу, в 2015 році, коли поверталися перші демобілізовані військові і ніхто ще й не знав, як працювати з людьми, які пережили жахіття війни, завдяки отриманому досвіду з Єльського університету та підтримки міжнародних донорів, створили Центр психічного здоров’я, який перших два роки працював лише з військовими. Згодом ми ввійшли і в цивільний сектор, тож тепер працюємо широким спектром послуг стосовно ментального здоров’я.
Ерготерапія ― це ще один напрям, у якому почали навчатися і розвивати його ще до того, як у Міністерстві охорони здоров’я, тодішня його очільниця, пані Уляна Супрун, лише почала комунікувати про це.
Телемедицина — теж пілотний проєкт, який ми практикували ще до повномасштабного вторгнення, щоб допомагати одиноким і малозабезпеченим пацієнтам у сірій зоні розмежування, де не було медичної інфраструктури, а старші люди, прикуті до ліжка, потребували допомоги.
Це маленькі приклади того, що ми робимо по-новому. Ми точно дбаємо про якість, шукаємо інструменти, щоб працювати з актуальними викликами.
― Як Вам вдається поєднувати в команді богопосвячених і світських осіб?
― Це особливий досвід, який ми здобуваємо працюючи в Шпиталі. Спільний фундамент ― це те, ЧОМУ ми всі тут працюємо. Думаю, що праця на добро Людини, служіння Життю відгукується кожному, не залежно від того, як сприймають віру, Церкву. Вся команда керується переконанням, що Життя — це унікальний дар і цінність. Тож, коли життя стає вразливим, ми працюємо, щоб подбати про його збереження. Це внутрішнє натхнення, яке нас об’єднує. Команда ― це пошук спільної відповіді. Це нас найбільше об’єднує. Переконаний, що така близька співпраця духовенства і мирян у щоденному форматі дає нагоду кожному отримувати відповіді на свої екзистенційні питання в житті.
― Сьогодні ведення соціального підприємництва набуває все більшої популярності. Як Шпиталь реалізовує цю концепцію?
― Наш Шпиталь, як благодійний фонд, вже багато років працює у концепції соціального бізнесу. Це означає, що ми розвиваємо благодійність не лише коштом донорів, а й самостійно генеруємо дохід для цієї діяльності. Тому надаємо платні послуги. В конкурентному за платоспроможного пацієнта світі, це досить непросто. Тому постійно дбаємо, щоб у нас працювали професіонали найвищого рівня і було сучасне обладнання. Стараємося бути в безперервному професійному розвитку і йти на крок попереду в нових ідеях та компетенціях.
Підготувала Наталія Павлишин
