14 неділя 2Кр 1,21-2,4; Мт 22,1-14 (о. д-р Турконяк Р.) Сухоріччя 29.09.2024.
Правдиві поклонники Господа, розуміють, що лиш він сам, Бог, дбає про стан людських душ, про духовний рівень, про присутність у серцях Святого Духа, як запоруку вічного спасіння! Святий апостол Павло любив мешканців Коринту і написав, що кличе Бога як свідка на свою душу; можна здогадуватися, що він мав претензії до мешканців міста. Коли писав про свідка, тоді бачив непорядок в духовному житті коринтян, але не картав їх, лише делікатно писав про владу над їхньою вірою. Дав розуміти, що він втішається ними, їхньою вірою, коли у них добрі та гідні похвали духовні практики. З написаних слів можна зрозуміти, що апостол уболівав над духовною практикою мешканців Коринту. Бажав бачити життя коринтян, щоб було згідно із Божими Заповідями та приносило б йому радість.
Він писав, що приносить їм прикрість, бо йому не подобалося духовне життя коринтян та занедбання ними духовних практик. Апостол не бажав чинити прикрості вірним, які пізнали Бога, навернулися, стали на праведну дорогу, але був свідомий їхніх старих практик, які перешкоджали їм чинити добро, жити строго по-християнськи. То, що бачив, чого досвідчив, приносило йому смуток, а він хотів ділитися радістю. Апостол дуже стримував себе, щоб не картати тих мешканців Коринту, які пізнали Бога, навернулися, але з утвердженням у вірі та практикою жити вірою ще не було порядку.
Повідомляв, що послугу свого писання вчинив з тугою та сумом, навіть, сльозами обливався, щиро плакав, знаючи їхнє неупорядковане життя перед Господом. Святий Павло дуже дорожив душами тих, хто увірував у Бога! Мимо усього, написав про свою любов до них, любив їхні душі, знаючи, що Ісус Христос заплатив ціною своєї крові, викупив усяку душу з неволі диявола, вмираючи на хресті за кожну грішну людину.
Святий апостол плакав над гірким станом душ коринтян, а вони не зважали на те, швидко забули про Бога і віддалися практикам грішного життя? Пам’ятаймо про те, що ми посідаємо безсмертну душу, яка ніколи не помре і, яку нам особисто потрібно привести до вічного спасіння через гідне християнське життя. Це – найголовніше в нашому житті на землі!
Свята наша Церква, на сьогодні, підібрала для нас текст святого євангелиста Матвія, ніби продовження над роздумуванням про уривок з листа апостола Павла до коринтян. Що ж написав святий Матвій? Він написав притчу, яку розповідав Ісус Христос зібраному людові. Господь говорив про Небесне Царство, до якого кличе нас усіх Небесний Батько. Ісус розповідав притчу про Царство, як про весілля, на якому було влаштовано великий бенкет. Сам цар, вельможа, запрошував бажаних гостей на весілля через своїх слуг, яких особисто присилав. Цікаво, – що запрошені відмовилися, не хотіли прийти?! Цар був добрим та наполегливим, бо послав інших своїх підданих, щоб вони повідомили бажаних гостей, що приготований великий бенкет, усе готове, щоб засідати за столи на гостину. Запрошені знехтували пропозицією царя, знайшли собі інше заняття, щоб не йти на весілля. До усього, запрошені були навіть лукавими людьми, бо схопили слуг царя, знущалися над ними і деяких вбили. Сам цар звертався з добром до запрошених, які пішли на поле чи торгувати, значить, це були особи нижчого рівня від царя, які поводили себе негідно, зухвало. Такий вчинок запрошених негідників, розгнівав царя і він послав воїнів, які вигубили вбивць та спалили місто. Негідні запрошені були строго покарані, але бенкет ніхто не ліквідував. Пригощення на столах очікувало уже інших гостей, бо вельможа був щирою людиною. Він призвав своїх рабів й велів їм запрошувати на гостину всіх, кого зустрінуть на своїй дорозі. Раби царя були вірними йому, зібрали всякого люду на весілля: і злих, і добрих. Весільна світлиця була переповнена гістьми! І господар сам бажав побачити зібраних гостей. Йому відразу «впав у око» чоловік, який не мав весільного одягу. Хоч цар був добрим і дуже щирим, але під певним оглядом вимогливим: гості повинні бути відповідно одягнутими! Від царя пролунало запитання до цього чоловіка: «… Друже, чому ти увійшов сюди без весільного одягу? Той мовчав» (Мт 22,12). Просили усіх, але була умова, щоб прибути на гостину у відповідному вбранні, що злегковажив певний чоловік. На розпорядження царя прибули слуги, зв’язали цього чоловіка та кинули у темряву, де чути плач та скрегіт зубів. В небі не може бути людина, яка б у гріхах відійшла до вічності.
Ми з вами розуміємо цю притчу, що йшлося про Небесного Батька, який приготував вічний бенкет, вічне щастя у небі. Господь посилав на землю патріархів, пророків, суддів, царів, які, особливо, дбали про вибраний народ, але ці не слухали їхнього голосу, проганяли, легковажили та вбивали пророків… Коли розіп’яли Сина Божого, але Господь воскрес, тоді він велів своїм учням: «Отже, йдіть і вчіть усі народи, хрестячи їх в ім’я Батька, і Сина, і Святого Духа» (Мт 28,18), а це означає, що Бог усіх кличе до спасіння. Ми з вами, також, запрошені самим Небесним Батьком, щоб бути щасливими у небі – не опустімо свого шансу! Хай добрий Господь найшвидше завершить війну в Україні!
