Сьогодні, в Томину неділю, Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор побував із душпастирськими відвідинами на парафії Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії в Коломиї. Митрополит Львівський звершив Архиєрейську Літургію у співслужінні з отцем-доктором Іваном Гобелою та протодияконом Назарієм Ярунівим, а також священнослужителями з цієї та сусідніх парафій.
У своїй проповіді владика Ігор наголосив:
— Господь воскрес та вознісся на небо, але про своїх учнів на землі не забув. Благословляв та підтримував різними способами, а вони творили всякі знамення та чуда в народі. Учні Ісусові трималися разом. Їх розпізнавали серед інших, до них боялися приєднуватися, хоч народ шанував й величав їх. Чому інші остерігалися апостолів? Тому, що за ними слідкували люди від юдейської старшини, а прибулі не знали їх. Учні Христа чинили чуда, число вірних множилося. Також люди боялися апостолів, бо не розуміли їхнього дару, приміром, зцілювати хворих. Недужих виносили на носилках, клали на роздоріжжях та лежанках і вистачало, щоб тінь з апостола Петра впала на недужих осіб, які відразу оздоровлялися. Такого руху й такого оздоровлення присутні не зустрічали. А до усього, злі духи покидали тих, кого опановували. Навіть архиєреї та прихильники садукейської течії були переповнені заздрістю, не витримували успіху апостолів, тому й саджали їх до громадської в’язниці. І тут Господь був зі своїми учнями, бо ангел Господній вночі відчинив двері в’язниці, вивів їх й послав до храму, щоб голосили слово Боже, слово життя. Лиш євангелист Іван описав подію приходу Ісуса Христа до апостолів, при відсутності учня Томи.
Учні Христа були досить залякані, боялися юдеїв, які розіп’яли Ісуса. Хоч учнів повідомили про воскресіння Христа, однак страх сковував їх. Зібрались у домі, позачиняли двері і ніби очікували, що хтось до них постукає й прийде. Ніхто не стукав, не лякав їх грюканням у двері, але несподівано прийшов. Ісус з’явився без усякого шуму та став посередині кімнати й промовив: «Мир вам!» Показав їм рани на руках та проколене ребро. Ніхто нічого не запитував Ісуса, пізнали його, а Господа бачили ще тоді, коли його спіймали в Оливному городі та вели до старшини юдейської. Не були на Голгофі, не бачили ран які підтверджували, що був розіп’ятий, але пізнали його та повірили. Ісус прибув з важливим завданням, бо сказав їм про Святого Духа, якого велів прийняти та відпускати гріхи людям. Господь знав духовну людську слабість, тому відразу дав владу своїм учням відпускати гріхи. Цим закінчився короткий візит Спасителя до учнів, які радісно ділилися поміж собою приходом воскреслого Ісуса, а також віщали це апостолу Томі, який тоді не був з ними. А Тома показав свій стійкий характер невіри в прихід Спасителя до учнів. Дивна невіра, бо сам апостол сказав, що він не вірить, але хоче побачити рани, вкласти туди пальці і руку в пробитий бік. Пройшло вісім днів, учні Христа, хоч лякалися, але знову зібрались у домі за зачиненими дверима. І несподівано Господь з’явився у кімнаті, хоч ніхто не відчиняв дверей. Подібно як минулого разу, став посередині і звернувся чи проголосив: Мир вам! А потім до Томи: «… Поклади сюди свій палець, поглянь на мої руки, простягни свою руку і доторкнися до мого боку, – і не будь невірним, але вірним» (Ів 20,27). Звичайно, що кожна людина боїться дотику до її рани, а Ісус через дотик Томи до його ран вчинив того віруючою особою!
Тома побачив рани, торкнувся їх своїми пальцями та невірною душею і аж тоді сказав: «… Господь мій і Бог мій!» Невірний Тома позбувся своєї невіри, в його житті настав переломний момент й він проголосив Ісуса Христа людиною та Богом. Святий апостол Тома дозрівав у вірі, в тому допомагав йому сам Господь, бо його друзі, що твердили про прихід Ісуса не могли його переконати, а Бог вчинив його віруючим, вірним собі: «… і не будь невірним, але вірним». Спаситель прибув задля одного Томи, щоб вчинити його віруючим. Прислухався до його слів, дозволив торкнутися своїх ран, адже Богові дуже залежить, щоб навернулась навіть одна людина на праведну дорогу!
Бог готовий померти заради однієї людини, щоб її врятувати від вічної демонської неволі. Подумаймо, як сильно нас любить Господь і які ми йому дорогі, що він готовий задля мене і ради тебе знову померти на хресті, щоб вчинити нас щасливими! Любімо Сина Божого, нашого Ісуса Христа! Свята мати Ісусова, Маріє, виблагай закінчення війни!
