У Лазареву суботу, 27 квітня 2024 року, у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла владика Володимир у співслужінні військових капеланів та духовенства архиєпархії звершив дияконське рукоположення військового капелана Олега Малиновського.
На переконання проповідника, євангельська розповідь (Йо. 11, 1–45) про повернення Лазаря до життя заслуговує на особливу увагу.
«Лазар представлений як товариш Ісуса. Він хворий, тому Марта і Марія посилають до Ісуса звістку про недугу свого брата. Поки Ісус в дорозі, Його товариш помирає. Тим самим похід Ісуса в Юдею є дорогою до Його смерті», – зазначив він.
Як зауважив архиєрей, Ісус товаришував з цією родиною, але Його водночас називають Вчителем. Це показує, за його словами, що правдива дружба зберігає здорову дистанцію, шанує приватний простір. Більше того дружба не є взаємною окупацією.
«Повернення Лазаря до життя є немовби обітницею, що смерть не має остаточного слова. В цей момент сповнюються слова „Я воскресіння і життя…“, які Ісус сказав Марті. Хто слухає Його слова і вірить у Нього, той буде жити, навіть коли помре. Не щойно „Судного дня“, бо вже тепер є пора, коли „померлі вчують голос Сина Божого, а почувши — оживуть“ (Йо. 5,25). Ми ці слова читаємо на заупокійних богослужіннях, на похоронах», – зазначив проповідник.
За його словами, до згаданих людей належить Лазар. Тому він плаче над гробом свого приятеля. Лазар на голос Ісуса повертається до життя. Але він ще повитий полотном і хустиною. Це відповідає юдейському звичаю огортання тіла покійника полотном та покривання обличчя хустиною. Ісус після свого воскресіння був від цього позбавлений, а Лазар повинен чекати допомоги присутніх.
Більше того Іван нічого не пише про те, як Лазар поводиться (рухається повільно чи швидко, говорить чи ні), і яке враження він справляє на Марту і Марію, учнів і юдеїв (лякає чи тішить). Євангелист лише наголошує, що зв’язане тіло Лазаря ще не може рухатися зовсім вільно; йому потрібна допомога сторонніх . Тому присутні отримують наказ розв’язати того, хто виходить з гробу, і відпустити його. Щойно після цього Лазар може „з Ісусом сісти до столу“ (див. Йо. 12,2).
Владика Володимир пояснив і наголосив, що щось подібного переживаємо у святому таїнстві покаяння, де Христос дарує грішнику життя, водночас, даючи сповіднику владу прощати та розрішати гріхи. Бо на це вказує формула розрішення, яку промовляє сповідник: «Господь і Бог наш Ісус Христос, благодаттю і щедротами Свого людинолюбія, нехай простить тобі, дитино, всі прогрішення твої; і я, недостойний єрей, владою Його, мені даною, прощаю і розрішаю тебе від усіх гріхів твоїх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь».
Християнський письменник Оріген подає наступний коментар до сьогоднішнього євангельського уривку, зокрема до Йо. 11, 43–44: „Треба знати, що й тепер ще є деякі Лазарі, які після дружби з Ісусом занедужали й померли, і, будучи мертвими, залишаються в гробі, на місці мертвих, а потім молитва Ісуса воскрешає їх до життя та Ісус кличе їх своїм потужним голосом з гробу. Хто Його слухає, той виходить; він ще носить на собі покривала від колишніх гріхів і пов’язку на очах, і він ані не бачить, ані не може ходити чи що-небудь робити через пов’язки мертвих, поки Ісус тим, які можуть його звільнити, не накаже цього зробити“ (Origenes. Johanneskommentar XXVIII, 7 (6), 54, с. 235–237).
Владика Володимир пояснив, що це означає, що в сповіді Ісус Христос прощає гріхи, але дає священику владу чи юрисдикцію розрішення.
«Стоячи над домовиною рідної людини чи захисників, теж є бажання, щоб ця людина встала, ще жила. Людина, живучи, може водночас бути мервою, якщо перебуває в стані гріха. Бо гріх і є смертю, оскільки відлучає людину від Бога. Якщо людина живе праведним життям чи віддає своє життя для інших як вияв найвищої любові, то вона не помирає, навіть якщо і покидає цей світ», – переконаний проповідник.
«Ісус Христос залучає до діалогу Лазаря, повертаючи його до життя. Тим самим стає зрозумілою істина, що біологічна смерть не є перешкодою до діалогу з Богом. Адже Бог є подателем життя» – наголосив він.
«Можна собі подумати, а чому Ісус допускає такі трагедії, війну? Ісус плаче над кожним грішником, скеровує до нього заклик до покаяння. Важливо, щоб людина чула. Згодом Ісус йде на вечерю до Марти і Марії. Одним з тих, хто був при столі, є Лазар. Ісус супроводжує цю родину, як зазнала багато драматизму, пролила стільки сліз. Він усуває причину смутку, повертаючи Лазаря до життя. Хоча рано чи пізно Лазар покинув земне життя. Ми втрачаємо чимало рідних, близьких людей. Це спричинює глибокі рани, які потребують зцілення. Люди питають, а що далі з цими покійними. Звичайно, що тут рятує віра у вічне життя. А чи їм там добре, як нав’язати з ними контакт? Це робимо через Святе Причастя. Нема простішого способу та коротшої дороги. Так як Лазар став учасником вечері, так євахаристійна трапеза єднає нас з Богом та іншими людьми. Бо ми збираємося довкола престолу, звершуємо євхаристійну жертву за всіх і за все, за живих та померлих», – зауважив архиєрей.
«Сьогодні, під час літургійної молитви в Церкві звершуємо дияконське рукоположення співбрата Олега. Слова повчають, а добрий приклад притягає, жертовне служіння провадить інших людей до покаяння, примирення. Нехай служіння Олега провадить людей до життя!» – побажав владика Володимир.
