Велика вдячність Ісусові Христові за його мудру педагогіку. Він не виступає в як той, хто щось наказує чи зобов’язує. Тут відчутно дещо інше: Він не лише говорить про любов, а нею живе. Він готовий бути завжди з людиною, виходить з пропозицією дружби назустріч. З нашої сторони важливо Бога не провокувати, а приймати.
Про це сказав єпископ-помічник Львівської архиєпархії під час проповіді в Архикатедральному соборі святого Юра у 36-у неділю після Зіслання Святого Духа.
Повний текст проповіді:
Може ви колись намагалися стояти на одній нозі? Пригадую собі такі вправи на уроці фізкультури. Це радо роблять діти, стрибаючи на одній нозі. Але чи довго? Зрештою, з роками навіть на двох ногах стояти є непросто.
Євангелист Матей розповідає нам про законовчителя, який питає Ісуса, що є найважливіше в законі. Це немов би людина, яка стоїть на одній нозі, бо бере під увагу лише виключно закон, не бачить поруч людини. Юдеї мали за часів Ісуса 248 заповідей – наказів та 365 заборон, разом 613. Можна сказати словами німецького прислів’я: «З-поміж стількох дерев і лісу не видно».
Законовчитель провокував, спокушав Ісуса. Він знав добре наступні слова: «Слухай Ізраїлю! Господь Бог наш – Господь єдиний. Любитимеш Господа Бога Твого всім серцем, всією душею і всіма думками твоїми» (Втор. 6,4-5). Віруючі юдеї промовляють ці слова щоденно у своїх молитвах. Всім серцем – означає осідок почуттів, думки вказують на розум, а душа означає цілість та нерозривність людської особи. Ісус також знав ці слова і цитує їх як відповідь законовчителю. А водночас Він добавляє наступне: «Люби ближнього свого як себе самого» (Лев. 19,18).
Стояти на одній нозі можна лише короткий час і за умови, що є стабільна опора – поверхня. Подвійну заповідь любові Бога і ближнього можна порівняти до двох ніг, які потребуємо, щоб не впасти. Ісус показує, що дорога до Бога провадить через ближнього і навпаки. Це все легко слухати. А як є на практиці?
Якщо хтось не любить ближнього, то не любить ще й себе. Або тому що не любимо себе, то не любимо інших. Гнів, образа, брак прощення приносять нам великі зранення, тому мусимо бути цього свідомі. Нелегко дивитися в очі людині, на яку маємо гнів. Тому треба щось змінювати під тим оглядом. Не тільки тому, бо каже Іван у своєму 1 посланні: «Хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого не бачить» (1 Ів. 4,20). Така людина є не правдомовна. Як же любити іншу людину? Це найперше прийняти її такою, якою вона є. Бо якщо вона провадить невластивий спосіб життя, то вже сама від цього дуже терпить.
Ніч закінчується в моєму житті тоді, коли в ближньому бачу людину. Ісус запитав фарисеїв: «Хто є Христос?» Хотів знати, чи приймають його місію, післаництво. Він як добрий педагог загнав їх в глухий кут, тому що їхнє життя закону розходилося з життям любові. Ісус проповідує, навчає це, чим сам живе. Він не перестає питати нас: Ким я є для тебе? Дуже хочеться прийняти Ісуса передусім як приятеля.
Священик-редемпторист з Німеччини Ганс Шальк розповідав свого часу про те, як прийшов відвідати важко хвору людину. Ситуація була пригноблююча, було тяжко щось сказати. Сів біля ліжка і обидвоє мовчали. Тоді хвора людина каже: «Я в глибокій ямі». А священик на це: «Христос є з тобою в цій ямі». Ці слова дуже скріпили хвору людину.
Велика вдячність Ісусові Христові за його мудру педагогіку. Він не виступає в як той, хто щось наказує чи зобов’язує. Тут відчутно дещо інше: Він не лише говорить про любов, а нею живе. Він готовий бути завжди з людиною, виходить з пропозицією дружби назустріч. З нашої сторони важливо Бога не провокувати, а приймати.
