Приємно, що є люди, які відроджують етнос, зокрема бойківський. Це не є сепаратизмом, а радше єдністю в різноманітності українського народу. Такий приклад нам подає праведний митрополит Андрей, якому залежало, щоб тут стояла ця церква. Добрі люди продовжили його справу, відновили святиню. Сьогодні ми молимося в цьому храмі, як у своєму рідному домі, черпаємо силу на дальшу життєву дорогу.
Про це сказав єпископ-помічник Львівської Архиєпархії владика Володимир у проповіді під час Святої Літургії з нагоди свята «Бо ми – бойки» у Свято-Іванівській Лаврі Студійського Уставу УГКЦ, у неділю 24 вересня 2023 року.
“Щиро вітаю всіх вас у львівському музеї побуту та архітектури ім. Бл. Климентія Шептицького. Тут маємо великі скарби, зокрема бойківську церкву св. Миколая з с. Кривка, яка нас зібрала сьогодні на спільну молитву. Ця церква, що 1930 року за сприяння Митрополита Андрея Шептицького була врятована та перевезена до Львова, стала основною святинею Свято-Іванівської Лаври Студійського уставу. Тоді ж вона отримала назву Премудрости Божої. Духовність, сакральне мистецтво є душею цього музею, даючи йому життєдайність. Тут відчутний пророчий дух наших предків. Сьогодні ми знову прийшли сюди, немов би до бойківського оазису. Тут чуємо євангельську благовість”, – зазначив проповідник.
Коментуючи уривок Євангелія архиєрей зауважив, що Євангеліє цього дня розповідає про таланти, які довірені людям.
Почувши слово «талант» українським вухом, каже владика Володимир, на перший погляд розуміється як певну здібність, яку має людина. Наприклад, називаємо здібною дитину, яка в ранньому віці вміє читати і писати. Хтось має талант до музики.
“Є також повсякденні таланти, які дуже збагачують суспільство: це мати час для інших, вміти вислухати їх. Талант є даром, який від людини не залежить. Але це ще не все. За талантом крокує час тяжкої праці”, – підкреслив він.
А також пояснив: “На Близькому Сході і Середноморї талант мав дещо інше значення. Тут йдеться про певну вагу (1 талант = 34 кг.) або монету (монета 1 талант мала приблизно цінність 2,500$). Хто мав ті таланти, той був дуже багатий.
Ми не ставимо собі за ціль вияснювати термінологію чи етимологію. Але прагнемо в цьому слові побачити нагоду зробити щось добре, проявити активність, не лінуватися”.
Владика Володимир зазначив, що в нашому суспільстві є труднощі з довірою. Можливо, – припустив він, – це ще залишки радянської системи, де людина жила в страхові, що буде видана, зраджена. Водночас, – наголосив архиєрей, – великою ласкою є мати поруч когось, кому можна довіряти.
Відтак він поділився роздумами над притчею: “Пан йде в дорогу, хоче, щоб прибуток ріс теж в його відсутності. Він довіряє слугам не лише свої кошти чи майно, але тим самим своє майбутнє. Він дає слугам відповідно п’ять, два і один талант. Можна сказати, що несправедливий поділ. Але пан напевно знав також можливості та рівень менеджменту своїх слуг. Вони повинні кудись цей скарб заінвестувати. Хто має бізнес то знає, що завжди є ризик, яка ж інвестиція правильна. Але потрібно приймати рішення, бо інфляція забере і те що маємо. Двоє слуг не показують жодного страху, їм навіть не приходить думка, що щось втратять. Третій слуга має страх, думає собі: а якщо я все втрачу? Тому закопує талант в землю. На той час це був надійний метод ховати скарби від злодіїв. Третій слуга боїться ризикувати, але втрачає і те, що має. Коли пан повертається додому, то відчуває радість і розчарування. Двоє слуг отримують, як зарплату, велику його радість. Стають учасниками свята. До третього слуги немає розуміння. На перший погляд пан являється суворим, але не його суворість, а страх і надмірна обережність засуджують слугу. Можна б сказати, він став «банкрутом». Можливо він лінувався взагалі що-небудь робити?
Ісус порівнює цю притчу до Царства Небесного”.
“В Царстві Небесному немає місця на страх чи надмірну обережність, тим більше дипломатію, бо Бог нас знає і нам довіряє. Він цього очікує і від нас.
Бог всіх чимсь обдарував. Не важливо чи ми стали кимось, а важливо, чи були собою. Не важливо, чи маємо багато, а важливо чи ми вірні в тому, що маємо. Наші посідання – це можливість творити добро. «Кому більше дано, від того більше і вимагатиметься» (Лк 12,48)”, – сказав архиєрей.
“Ми покликані сіяти, поширювати Царство Небесне на землі. Ми дивуємося, що Бог всього не робить. Він має для цього нас, так як пан доручив таланти своїм слугам. Бог нам пропонує своє товариство, провід. Ми можемо цю пропозицію закопати вже на етапі думки, відмовитися від неї, або прийняти та використати. Бажаю вам і собі, щоб ми обрали останнє!” – додав владика Володимир.
Після Божественної Літургії бойків привітав Голова товариства п. Андрій Німець та Міський голова Львова п. Андрій Садовий.
Відтак усі присутні могли за добровільну пожертву на ЗСУ придбати традиційні бойківські страви та взяти участь у майстер-класі з розпису кераміки.
Про початок свята бойки традиційно затрембітали.
