Напередодні великого свята Вознесіння ми знайомимось з отцем Ярославом Геваком – настоятелем храму Вознесіння Господнього, що на Левандівці у Львові. Поговоримо з ним про його досвід служіння, становлення парафії та численні спільноти, які функціонують при храмі, запитаємо про символізм Вознесіння у контексті війни та важливість Божої присутности у нашому житті.
— Отче, поділіться, яким був ваш шлях до священства та як почалося ваше служіння на цій парафії?
— Історія мого покликання починається ще з дитинства. До цього особливо спричинилися мої батьки, які були глибоко релігійними людьми. Цю свою релігійність, любов до молитви, потребу часто брати участь у богослужіннях вони передали мені. У 1990 році я поїхав на навчання за кордон: спершу в Українську папську малу семінарію святого Йосафата у Римі, згодом продовжив навчання у Папському Урбаніанському університеті, де вивчав філософію. Далі був курс у Папському Східному Інституті і теологія у Папському Григоріанському університеті. Після повернення в Україну одразу прийняв дияконські свячення. Дияконську практику проходив у храмі святого архистратига Михаїла, де моїм духівником був о. д-р Севастіян Дмитрух – досвідчений священник, від якого я багато почерпнув. Хоч він був ігуменом у монастирі, однак залишався близьким до молоді, умів її чути і відчувати. Я переймав ці вміння від нього.
Священничі свячення отримав з рук Блаженнішого Любомира Гузара. Відтоді вже 22 роки я є священником на Левандівці: перші два з них служив у церкві св. ап. Андрія і свщмч. Йосафата, а вже 20 – у храмі Вознесінння Господнього.
— Яким для вас є служіння у цьому районі?
— Левандівка у часи підпілля була місцем, де знаходилась велика кількість монастирів, тут служило чимало священників, тому й було багато молитви. А простір, у якому є молитва, який наповнений радістю і Божим миром – у ньому людині завжди добре.
Сьогодні у нашому храмі чудова спільнота священників (шестеро отців і диякон), які є добрими співслужителями. Як настоятель, я намагаюся насамперед бути для них другом. Наша парафіяльна спільнота – це люди, які люблять молитву і добре знають дорогу до храму. Як священники, ми відчуваємо, що потрібні громаді і це дуже підтримує.
— Розкажіть детальніше історію церкви Вознесіння Господнього, у якій ви зараз є настоятелем. Коли почалося будівництво та чому виникла така потреба?
— У нашому районі знаходилась лише одна церква св. ап. Андрія і свщмч. Йосафата, яка завжди була переповнена парафіянами. Отець Олексій Васьків, який був у ній парохом після виходу УГКЦ з підпілля, мріяв про будівництво нового великого храму. Напевно, не тільки люди, але й сам Господь чекав від нас на цей храм. Отець знайшов відповідне місце – досить велику територію у самому центрі мікрорайону, яка ніби очікувала на своє призначення (попри щільну забудову довкола, це місце пустувало).
Будівництво розпочалося у червні 1992 року. Освячення каменю і місця під храм здійснили митрополит Володимир Стернюк і владика Филимон Курчаба. Після освячення, щонеділі і у свята, тут служили Божественні Літургії у тимчасовій каплиці. Поряд будували храм завдяки праці і пожертвам мешканців Левандівки та інших місцевостей, а також цілих підприємств.
5 червня 2003 року владика Ігор Возьняк освятив церкву. Сьогодні це парафіяльний комплекс, в якому, окрім головного храму, є каплиця і чотириповерхова будівля. У ній знаходиться Катехитична школа і приміщення багатьох спільнот парафії.
Освячення храму відбулося перед празником Вознесіння Господнього і наш храм присвячений саме цьому святу. Сьогодні можемо сказати, що назва церкви відповідає тому, що у ній відбувається і яким духом вона наповнена.
— Чим наповнене ваше парафіяльне життя? Які спільноти діють при храмі?
— Насамперед почну з Катехитичної школи ім. Патріарха Йосифа Сліпого, яка діє від заснування парафії. Варто наголосити, що ми завжди мали добрі покликання до катехитичного служіння – чудових катехитів, які віддано і жертовно, впродовж довгих років, реалізовували своє покликання. Наша школа є дуже чисельною – зараз тут навчається близько 500 учнів, а були роки, коли було й 800. Окрім навчання дітей у нас відбувається катехизація дорослих та людей із різних груп і середовищ.
Також маємо «Школу сім’ї», у межах якої реалізовується багато проєктів. Зокрема, передподружні науки, курси для вагітних, осередок «Надія» для вагітних у кризових ситуаціях та психологічна порадня. Усі ці проєкти проводяться фахово, відповідними спеціалістами.
Окремо варто сказати про Волонтерський центр, який був заснований під час Помаранчевої революції, а ще потужніше запрацював у період Революції Гідності. З перших днів війни він став найбільшим волонтерським центром на Левандівці. Звідси виїжджало до 10 бусів щодня з усім необхідним для наших воїнів; а нещодавно наші волонтери сплели ювілейну 2000-ну маскувальну сітку.
При храмі діють парафіяльні спільноти: старша Марійська дружина – об’єднує жінок, які часто збираються на молитви та допомагають у храмі; молодша Марійська дружина; Матері в молитві (14 травня вони відсвяткували своє 20-річчя); Архибратство Матері Божої Неустанної Помочі; численна Вівтарна дружина та Братство святого Йосифа.
На парафії маємо спільноту «Горицвіт», яка належить до міжнародного руху «Віра і Світло» й опікується людьми з особливими потребами, зокрема дітьми. Дуже цінуємо діяльність цієї спільноти, бо завдяки таким рухам батьки (які по-різному сприймають неповносправність своєї дитини, часто її соромляться) мають можливість відкриватися і разом переживати (навіть з усмішкою на вустах) свій досвід, а не залишатися на самоті із власним горем.
Біблійний гурток на нашій парафії пройшов цікавий шлях трансформації. Спочатку зустрічі відбувалися у формі читань, але парафіяни просили також і лекційних зустрічей. Тому сьогодні у нас є два біблійні гуртки: духовні зустрічі у формі лекцій (для мене це справжні реколекції, які тривають вже три роки) і окремо біблійні читання для тих людей, як хочуть не тільки щось почути, але й висловити свою думку, взяти участь в обговоренні.
Ще на парафії функціонує центр «Крок вперед», у якому діти займаються танцями, вокалом, мистецтвом, вивченням англійської мови. Також маємо підготовку до школи, в межах якої відбувається катехизація.
Дуже активним є наше молодіжне товариство «Посвіт», яке сьогодні займається харитативною діяльністю, проводить «Веселі канікули» для дітей на парафії, акції до дня Святого Миколая, гаївки.
Насамкінець хочу згадати про наших співців. На парафії маємо старший хор «Вознесіння», молодіжний «Cantores Dei» і молодший хор. Всі вони чудесно супроводжують і прикрашають богослужіння своїм співом. У майбутньому хотіли б організувати хор для зовсім маленьких діток, багато яких приходять на Літургії.
— Можливо, у вас є окрема Літургія для дітей?
— Насправді дітей приводять на різні Літургії. Я щиро дякую нашим парафіянам за те, що вони відповідально ставляться до батьківського обов’язку християнського виховання дітей. Ми намагаємося створити належні умови для участі малечі у Літургії.
— Нещодавно я бачила повідомлення про роковини загибелі молодого чоловіка, вашого парафіянина. Які зміни принесла війна у життя вашої парафії?
— Хлопець, про якого ви згадали, був активним парафіянином, членом Вівтарної дружини, а я був його духівником. Він є близьким нашій парафіяльній спільноті і сьогодні ми всі за нього молимося…
У своїх молитвах пам’ятаємо про парафіян, які віддали життя, захищаючи нас у цій загарбницькій, жорстокій війні. З часом, біля храму ми встановимо меморіальну дошку з іменами загиблих парафіян. А сьогодні найбільшим їх вшануванням є молитва й підтримка нашого волонтерського центру.
— Поговоримо детальніше про значення свята Вознесіння для кожного християнина. Які ключові моменти маємо для себе запам’ятати?
— Важливий момент у святі Вознесіння полягає в тому, що Ісус намагається підтримати своїх учнів, розуміючи, що Його розп’яття було для них глибокою втратою і болем.
Знаковим є епізод з апостолом Томою. Багато хто його засуджує, але він є прикладом тієї людини, яка втратила все: надію, віру, життєві орієнтири, тому йому дуже потрібно побачити Ісуса. Коли Ісус, після воскресіння, знову збирає всіх апостолів разом, вони переосмислюють все те, що було їм сказано перед тим. Цей момент завершується благословенням і посланням апостолів на місії.
Після Воскресіння саме момент відходу Ісуса є дуже знаковим. Бо, з одного боку, Ісус залишає своїх учнів, але з іншого, – тепер Він є з ними всюди у святому таїнстві Євхаристії.
Свято Вознесіння дуже співзвучне з нашою парафією. Тут відчувається момент єднання Ісуса в Євхаристії зі спільнотою. Те саме відбувалося з учнями. Дуже гарно в Євангелії описано момент, коли учні повернулися в Єрусалим «і перебували весь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога» (Лк 24:36-53). Уже потім, після зіслання Святого Духа, вони вирушили проповідувати Добру Новину. Але саме Вознесіння стає тим кульмінаційним моментом, коли вони всі разом акумулюють те, що Ісус їм передав, відчувають піднесення, чуються готовими до більшого – ділення з іншими своєю зустріччю з Богом.
— У чому полягає символізм свята Вознесіння у контексті сьогоднішніх подій? Адже Ісус після смерті возноситься на небо, тим самим показує, що життя продовжується, а нашим справжнім домом є небо.
— Справді, Вознесіння має глибокий сенс у тому, що Ісус показує нам небо. Він не возноситься в інший, невідомий простір, а повертається до Бога, до свого Отця, до єднання з Яким ми теж прямуємо. Саме тому апостолам так добре бути у храмі, молитися і прославляти Бога. Бо вже тут, на землі, вони є учасниками святого таїнства Євхаристії.
Наші військові, з якими я завжди на контакті, часто просять мене знайти для них храм, щоб вони могли там помолитися. Вони вирушають на свої завдання, а після повернення відчувають потребу у молитві, сповіді. Тільки задумайтесь: молоді хлопці, які кількома годинами раніше виконували надскладні, небезпечні завдання, повертають з передової і хочуть взяти участь у Літургії.
— Який головний урок маємо винести для себе з цього свята?
— Уміти довіряти Богові, якого не бачиш. Після Вознесіння апостоли не мають біля себе Ісуса фізично, але Він залишається присутнім у їхніх серцях та житті й продовжує їм допомагати. І сьогодні це відчуває кожна людина, яка знаходить у своєму житті місце для Бога.
— Уже зовсім скоро ваш храмовий празник. Яким він буде цього року?
— Ми завжди відзначаємо цей день у молитовний спосіб. Служимо Божественну Літургію, освячуємо воду. Цього року на храмовий празник очікуємо Митрополита Ігоря, який очолить Архиєрейську Літургію.
Наші спільноти завжди готують щось відповідно до своєї діяльності: діти малюють малюнки, хори співають, кожен ділиться своєю радістю. Ми святкуємо досить просто, але у цей день всі приносять до храму якийсь свій дар.
— Що для вас означає бути настоятелем такої великої парафії?
— Це і відповідальність і велика радість. Але разом з тим – особливий досвід спостерігати, як Господь дбає про свій народ. Я постійно бачу який Він добрий. У священничому служінні споглядаю як дивовижно Господь дбає про людей, які на Нього покладаються.
— Насамкінець, щоб ви побажали у свято Вознесіння всім українцям загалом та своїм парафіянам зокрема?
— Найперше пам’ятайте, що Господь є з нами. Він возноситься на небо, але продовжує бути з кожним із нас. Тож щомиті, радісній чи сумній, не забуваймо, що Господь поруч!
Підготувала Наталія БЕЛЬЗЕЦЬКА
