Сьогодні бачимо як апостол Петро хоче подію Преображення законсервувати, щоб мати на пізніше, навіть для вічності. Але це не принесе жодної користі. В житті ніколи не буде так як було колись. Можливо буде щось подібне, але не ідентичне. Християнською вірою потрібно жити на щодень, а не закривати її в наметах спогадів минулого. На цьому наголосив єпископ-помічник Львівської Архиєпархії Преосвященний Володимир під час проповіді до вірних у храмі Преображення ГНІХ на свято Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.
“Ісус супроводжує своїх учнів”
На початку проповіді Архиєрей звернув увагу на багату символіку, якою наповнений сьогоднішній уривок Євангеліє.
«В уривку згадується про гору як про місце, яке вже в Старому Завіті вважалося особливим місцем зустрічі з Богом; чуємо про світлий одяг, про хмару, через яку Бог в момент виходу ізраїльтян з Єгипту був близько до свого народу. В кінці на цій горі було чути голос. Звертаючи увагу на цю символіку, можна сказати, що все дуже гарно. Але слово «гарно» є замало, воно не до кінця відображає глибину цієї благовіcті», – зауважив він.
У цій ситуації апостол Петро, – звертає увагу проповідник, – демонструє всі свої людські якості.
Він хоче робити це, щоб робили напевно і ми на його місці: має намір будувати намети, тим самим затримати цю подію, законсервувати. «Господи, добре нам тут бути, як хочеш, зроблю три намети» – так Петро виражає свій креатив, творчість. Щоб мати змогу знову туди прийти, вчергове пережити цю подію, таку фантастичну зустріч.
Але з цих намірів, – веде далі думку владика Володимир, – нічого не виходить. Вже наступну мить апостоли залишися на одинці з Ісусом, без Мойсея та Іллі, без світлого одягу, вже не линув голос з хмари. Вони сходять згори вниз, повертаються до буденного життя, так і не збудувавши на горі намети. Проте важливо,що Ісус йде з ними в їхній будень! Він не каже: йдіть собі, а супроводжує учнів.
«Який урок можемо взяти для себе?» – запитує Архиєрей і відповідає: «Людина нічого в житті не може затримати, як і саме земне життя. Якщо людина щось отримала чи здобула, вона повинна це вміти відпускати. Кожна мить є для цього, щоб нею жити, насолоджуватися, а згодом її відпустити».
Владика Володимир вказав на природню звичку людей, будучи на природі чи на якомусь святі, наробити багато фотографій, все зафіксувати. «Тим самим ми не вникаємо в глибину, суть свята, не подивляємо чудового Божого створіння. А потім і фотографії нема часу оглянути, або вони загубляться в наших електронних носіях. А альбоми мало хто тепер робить», – підкреслив він.
“Застій веде до деградації, а навіть до смерті…”
На його переконання, життя – це ріка, яка постійно в русі, в течії, а її зміни є знаком життєдайності. Застій веде до деградації, а навіть до смерті. Застояна вода не смакує, в ній нема життя, нею можна навіть отруїтися. Навіть, якщо поведінка Петра є нам дуже близька, – припускає Архиєрей, – то його наміри не служать для життя, бо він прагне подію законсервувати, а це не принесе жодної користі.
«Так, традиції важливі, вони формують покоління людей. Але замало жити якимись самими традиціями, якщо відсутня віра у Воскреслого Христа. Спогади можуть надихати, наводити ностальгію, але вони не дають життя. Тому Ісус залишається на одинці з учнями, без Мойсея та Іллі. Він йде з ними вниз, вчить, що служіння вимагає покинути зону комфорту», – пояснив проповідник.
“Ми хочемо жити”
Недавно, – пригадує Архиєрей, – я натрапив на вислів, який може звучати провокативно: «Церква – це лікарня для грішників, а не музей для святих».
«Важливо розуміти, що завдання Церкви полягає в служінні. Замало збудувати храми, мати численні ікони чи мощі святих. Тоді закрити надійно двері, щоб щось не трапилося. Святі служили за земного життя, вони це хочуть робити і надалі. Вони є нашими покровителями та заступниками», – наголосив він.
«Ми звершуємо празник в чудовому Преображенському храмі, в серці нашого Львова. Цей храм є свідком історії, традиції, але найперше він є місцем передання віри. Храми в нашому місті мають бути протягом дня завжди відчинені, а душпастирі повинні мати відкриті вуха і серце на потреби людей», – підкреслив владика Володимир.
«Ми маємо приємні спогади, але не можемо на них зупинятися. Бажаю вам і собі відваги, певні процеси відпускати, а впускати нові. Бо застій – це смерть. А ми хочемо жити!» – побажав на завершення Преосвященніший Володимир.
На завершення Святої Літургії владика Володимир від імені Митрополита Львівського Високопреосвященнішого Ігора вручив грамоти та право носити нагрудний хрест з прикрасами: всесвітлішому отцеві Богдану Котлінському та всесвітлішому отцеві Богдану Когуту.
«Висловлюю Вам сердечні слова вдячності за Вашу ревність та служіння на Господній ниві для Божої слави і добра Львівської Архиєпархії УГКЦ. Дякую вам за сумлінне виконання покладених на вас душпастирських обов’язків та надаю вам право носити нагрудний хрест з прикрасами. Молюся, щоб Всевишній Господь дарував Вам та Вашій родині мир та здоров’я на довгі роки, винагородив своєю благодаттю для добра Церкви та українського народу», – мовиться у грамоті Митрополита Ігоря.
Відтак було зачитано молитву та освячено первоплоди.
Завершився празник хресним обходом довкола храму.
