25 січня 1965 року патріарх Йосиф Сліпий став кардиналом Католицької Церкви. Це відбулося у Ватикані завдяки зусиллям папи Павла VI.
Архиєпископ Йосиф Сліпий відомий широкому загалу саме під таким іменем, але справжнє його прізвище подвійне і звучить як Йосип Іванович Коберницький-Дичковський.
Народився Йосип Сліпий на Тернопільщині, у селі Заздрість, Теребовлянського району. У молодості мріяв, що стане професором — саме тому завжди вчився з великим завзяттям та наполегливістю.
Після закінчення гімназії у Тернополі, майбутній Патріарх навчався у Львівській духовній семінарії. Врешті, перебрався до Інсбрука (Австрія) і вступив там до єзуїтської колегії «Канізіянум». Там Йосип Сліпий займався богословськими студіями, написав кваліфікаційні роботи. Також навчався у Римі. Під час навчання в колегії, Митрополит Андрей Шептицький висвятив його на священника.
Після повернення додому, Йосиф Сліпий якийсь час займався душпастирством, але тривало це не довго — він швидко перейшов на викладацькі практики, навчав догматики у Львівській духовній семінарії УГКЦ. Останнє вдавалося йому добре, адже він чудово опанував декілька мов і мав хороші знання з богослов’я. З 1925 року став ректором згаданого закладу. На цій посаді зумів організувати фахове й дієве середовище, розбудував і розвинув заклад, вкладаючи у нього всі свої знання та навики, редагував квартальник «Богословія». За дорученням Митрополита Андрея, семінарію переформатували у академію. Йосиф Сліпий став її першим ректором. Приступив до виконання нових обов’язків у 1928 році.
Наприкінці 1939 року Митрополит Андрей висвятив Йосифа Сліпого на єпископа. На той час до Львова уже прийшли радянські війська. Через відмову співпрацювати, представники радянської влади усунули практично всю верхівку УГКЦ. Пізніше, коли він пригадував той момент, то зазначав, що хоч звинувачення висували різні, враження було таким, наче засуджують саме за те, що він був «католицьким митрополитом».
18 років таборів у Сибірі та в Мордовії. Він сам називав цей час втраченим. На цей період і дійсно припали найкращі роки, з точки зору продуктивності праці людини. Там він залишив і своє здоров’я. Часто хворів, декілька разів був у дуже важкому стані ― мав багато серйозних захворювань, відмороження кінцівок тощо. Не зважаючи на власні проблеми та негаразди, завжди цікавився українцями і співпереживав за них. Писав, що в той час і їм також важко, адже багатьох насправді тоді було «вирвано» із рідної землі та відправлено у невідоме.
За Владику Йосифа часто просили і добивалися його звільнення. При цьому, люди різні і впливові. Зокрема, це папа Іоанн ХХІІІ. Також, очевидно, президент США Джон Кеннеді. Схоже саме це і мало чи не найбільший вплив. Врешті, його, неочікувано, але відпустили. Владика Йосиф поїхав до Риму і оселився в Ватикані, до Львова його тоді не впустили. Наприкінці 1963 року Ватикан визнав за Йосифом титул Верховного архієпископа, а 25 січня 1965 року папа Павло VI іменував його кардиналом.
Кардинал Йосиф Сліпий докладав значних зусиль задля творення української самобутньої Церкви, відбув декілька візитів на різні континенти, спілкувався з вірними. У тому числі, у форматі міжнародних конгресів. За його сприяння, у Римі збудували Собор святої Софії. Також організував Український католицький університет святого Климентія. Активно займався видавничою діяльністю. У тому числі, відновив давні проекти — «Богословія», журнал «Дзвони» і ін. Попри все, не дозволяв цілувати йому руку — говорив, нехай замість цього краще працюють. Сам був працелюбним, відзначався працездатністю і не любив лінивих людей.
Безсумнівно, що кардинал Йосиф Сліпий — це, в першу чергу, діяч церковний. Тим не менше, його енергії та запалу вистачало і на інші ініціативи. Зокрема, він практично все життя продовжував займатися наукою, досліджував історію Церкви, також долучався до ініціатив в сфері культури, сприяв розвитку музейної сфери. За все перераховане, ще у далекому 1930 році, його обрали членом Наукового товариства імені Шевченка. Входив він і до інших наукових товариств. Не без того, що крім наукової та релігійної діяльності, практично все життя ієрарха — це рутинна, але не менш важлива, адміністративна робота.
Кардинал Йосиф Сліпий прожив більше дев’яноста років і практично ніколи не переставав працювати. Поховали його в Соборі святої Софії в Римі. З проголошенням Україною незалежності, прах ієрарха перепоховали в Соборі святого Юрія у Львова. Його життям і пророчими словами можна захоплюватися та надихатися і в наші дні: «Може, нам було б легко любити Україну, якби вона була багатою, самостійною і могутньою, але сьогодні треба й варто любити Україну, щоб вона такою стала». Інколи виникає враження, що кардинал Йосиф тоді знав нас сучасних краще за нас самих: «народе український, будь собою».
За матеріалом Синоду єпископів УГКЦ
Відео зі сторінки Ecclesiast – історія УГКЦ
