Святого Миколая чудотворця 2Тм 2,20-26; Лк 19,37-44
Ісус Христос уболівав над народом, над його долею, бачив і знав про їхню нетривку віру, відав про те, що у Єрусалимі, до якого прямував, відбудуться його страждання і він почує у свою адресу: «… Розіпни, розіпни його» (Лк 23,21). Господь прямував й підійшов уже до підніжжя Оливної гори, а його численні учні та присутні стали голосно хвалити Христа за усе добро, яке він чинив у народі. Називали його Царем, Благословенним Царем, який несе мир й славу на небі. Люди знали Ісуса, як милосердного, люблячого та співчутливого пророка, бо ще трудно їм було назвати його Богом.
Однак, люди любили Ісуса, горнулися навколо нього і пізнавали велику різницю між Спасителем, а служителями синагоги чи юдейською старшиною. Це дуже не подобалося фарисеям, книжникам та іншим провідникам народу, які уважали себе одноосібними та непомильними лідерами у сфері відношення до релігії та народного статусу. Фарисеї реагували й зверталися, щоб Ісус заборонив учням прославляти його, вони не любили Господа. Син Божий мав коротку відповідь: «… Кажу вам, коли вони замовкнуть, кричатиме каміння» (Лк 19,40). І каміння закричало, згодом, коли прибули римляни через кілька десятків років, які зруйнували Єрусалим, святиню, римські воїни вбивали мешканців, населення, нищили та ламали усе, що попадалося на їхньому шляху. Ісус знав про прийдешню руїну міста, приближався до нього і плакав, побачивши Єрусалим.
Очевидно, він був свідомий того, що буде тут розіп’ятий на хресті, але плакав над долею мешканців міста, яка чекала їх. Господь плакав і це був ще один шанс для народу, щоб навернутися до Бога, але місто відкинуло його як Спасителя, який дарує мир та спокій. Він плакав задля жорстокості людських сердець, ради їх триванню у злому. Юдеї ще мали можливість покаятися, навернутися, але людська злоба перевершувала можливість співчуття й покаяння. Людська завзятість та закостенілість сердець в злому, заслонила погляд на Бога та його спасенну пропозицію!? Пізніше, не тільки Єрусалим попав в облогу військових ворогів, але плач Ісуса передував тому, що дияволи оточили мешканців міста гріховним валом та довершували своєї згубної справи. Люди відвернулися від Бога, не відомо на кого й на що розраховували? Ісус стверджував: «Розіб’ють тебе й твоїх дітей у тобі, не лишать каменю на камені в тобі…» (Лк 19,44). Перегодя, усе сказане Спасителем здійснилося!
А в своєму посланні святий апостол Павло писав близькому учневі Тимофію, щоб був вірний Богові, зростав у чистоті, любові, вірі та жив справедливо; дружив з тими, «що кличуть Господа від щирого серця». Важливе питання: тримати дружбу з тими, що Богові вірні! Апостол вказував, щоб Тимофій не вступав у жодні суперечки із людьми, бо вони доводять до сварок. Святий навчав свого учня, щоб він для усіх був привітним, незлим, навіть, вказував, щоб лагідно картати ворогів, надихаючи їх до покаяння, уболівав, щоб не віддалити їх від пізнання Бога та довіри до нього. Святий Павло уболівав за душі людей, щоб їх виривати з пазурів демона, який проштовхує своїх полонених виконувати його волю. Ось, справжній душпастир, якому дорога кожна душа, бо він не забуває на дорогоцінний викуп людських душ, ціною смерті Господа на хресті.
Інший глибокий душпастир та поціновувач людських душ – святий Миколай, якого усі люблять задля його милосердя та прихильності до людей. Миколай Мирликійський, Чудотворець — християнський священник грецького походження. Народився у Патарі, в історичній області Лікія, що на той час належала Римській імперії. У молодості здійснив паломництво до Єгипту та Святої Землі. Народився з батьків Теофана та Нонни, біля 270 року в місті Патара, в Лікії, південно-західній області Малої Азії, що тепер знаходиться в Туреччині. Упокоївся в Господі коло 352 року в місті Мира, теж, Туреччина. Святий Миколай, пізніше, візантійський єпископ, що прославився своєю любов’ю до дітей і допомогою бідним. Проживав він у III-IV сторіччі. За переказами, святий Миколай народився в заможній та побожній сім’ї, в родині багатих греків-християн, котрі довго не мали дітей і в молитвах пообіцяли Богу віддати своє дитя на служіння йому. Миколай, справді, став священиком. Після смерті єпископа міста Мири, головного міста Лікії, (зараз м. Демре в Туреччині) він був обраний єпископом цього міста.
Коли його батьки померли, він отримав величезний спадок, але не став жити в розкоші, а відзначився неабиякою щедрістю, допомагаючи бідним. Про його діяння складено чимало легенд. Як розповідає історія про святого Миколая, він був надзвичайно чесною та доброю людиною.
Знаючи складне становище, в якому перебували бідні люди, він усіляко їм допомагав. А, щоб не принижувати нужденних милостинею, він непомітно підкладав свої подарунки їм під двері та вікна. Йому приписують порятунок від кари трьох цісарських урядовців, охорону трьох дочок міщанина від розпусти, бо дарував їм посаг, щоб вийти заміж, також, інші чудесні справи.
Наслідуймо святого Миколая у ділах милосердя, бо: «Дорога праведности і милосердя знайде життя і славу» (Прит 21,21), навчає Мудрець.
Святий чудотворче Миколаю, виблагай у Господа закінчення війни розпочатої російським агресором! Пресвята Богородице рятуй нас!
