Надіюся, що наші невинно вбиті діти відразу подружилися з ними в небі. На прикладі св. Софії бачимо, що материнство – це солодкий присмак болю. Навіть трудно собі уявити, що діялося в її серці, коли стояла над могилами своїх трьох дітей. Але вона розуміла, для чого це все. Всі вони заінвестували своє життя у майбутнє, у святість. Це дуже перспективна інвестиція. На цьому наголосив єпископ-помічник Львівської Архиєпархії владика Володимир під час проповіді у у храмі свв. Софії, Віри, Надії та Любові у неділю після Воздвиження, з нагоди святкування храмового свята парафії.
«Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього є одним з дванадцяти великих церковних свят. Вагомість цього свята навіть в тому, що маємо «Неділю перед Воздвиженням» та «Неділю після Воздвиження». Ми тим самим усвідомлюємо собі, що хрест і воскресіння належать разом. Так само є і в житті, де смуток переплетений з радістю», – заначив проповідник.
Архиєрей звернув увагу, на євангельське слово Марка. «Коли хто хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме на себе свій хрест і йде за мною».
«Цей вислів сам в собі може мати на перший погляд суперечність. Не знаю, чи хтось хоче добровільно шукати хрест, який є символом терпіння, смутку і смерті. З іншої сторони, не завжди виходить уникнути випробування. Але ми не є самі на «хресній дорозі» нашого життя. Ми не йдемо самі, а крокуємо за Ісусом Христом. Він нас не лише запрошує, а ще більше, дає нам приклад, жертвує ціну свого життя. Коли приймаю хрест, то маю щось спільного з Ісусом. Ми труднощів не обминемо, але з Богом є легше їх нести», – переконаний владика Володимир.
За його словами, Бог з великої любові до людини подарував їй вільність, якої ніколи не забере, навіть, якщо людина нею зловживає. Тому Ісус запрошує до своєї школи наслідування словами: «Коли хто хоче…». Тому дехто каже Богові: Я не хочу. Не втручайся в моє життя. Або думаємо в розпачі, що наша ситуація така безнадійна, що Бог не зможе нічого змінити. Тоді не дозволяємо Богові бути для нас Богом.
«Євангельське слово наголошує на спасінні душі. Ми не знаємо, яка буде післявоєнна політична і економічна ситуація в нашій державі і світі. Цього ніхто з людей не може докладно передбачити, але є очевидним, що треба дбати про спасіння душі, яка буде жити вічно», – наголосив він.
«Сьогодні, в неділю по Воздвиженні Чесного Хреста маємо великий шанс дивитися на хрест великодніми очима. Ми в черговий раз приймаємо в наше життя таку правду, що після Страсної П’ятниці завжди наступає Великдень. Бо ще не було в історії такого, щоб так не сталося. Так повинно бути не лише в церковному календарі. А як є в моєму житті? Ісус дає оптимістичний прогноз, що біля Нього є присутні люди, які не зазнають смерті. Це напевно сучасники Ісуса, але також це учасники Його воскресіння. Це наше призначення і ціль життя. Тому важливо бути з Богом вже тут, на землі», – переконаний проповідник.
Ми щасливі, – каже архиєрей, – бо маємо можливість будувати святині, навіть якщо ворог їх нищить. Храми завжди гуртували та гуртують людей, вони були і залишаються школою життя.
«Нас сьогодні збирає цей світлий просторий храм, в який вклали інвестицію мудрі люди. Ми себе вважаємо європейцями. В традиційних європейських місцевостях спочатку будували храм, а вже тоді всю логістику довкола, включаючи традиційні етнічні ресторани. В Австрії вони здебільшого називаються «церковний ґазда». Чому люди так робили? Відповідь одна: Бо вони були мудрі»,- зазначив він.
Відтак владика Володимир звертає увагу на те, що храмовий празник є не лише для того, щоб святкувати, а щоб ставати трохи досконалішими, проаналізувати життя за останній рік. На його перекоання, в цьому може допомогти подвиг і приклад святих покровительок цього храму. Скеровуємо наші думки, каже він, у перші віки християнства, коли жили святі Віра, Надія, Любов та їх мати Софія.
«Свята Софія була благочестивою вдовою-християнкою. Давши своїм дочкам імена трьох християнських чеснот, Софія виховувала їх в любові до Господа Ісуса Христа. Без сумніву, ці молоді дівчата (Вірі було 12, Надії – 10, а Любові – 9 років) хотіли жити. Але в такому молодому віці віддали життя за християнські переконання. Вони є ровесницями наших школярів, покровительками нашої молоді», – розповів проповідник.
Віддаймо під опіку святих мучениць цю парафію, наші родини, місто, державу, військо. А ще більше, розвиток нашої Церкви, до якої всі належимо. Щоб вона була жива, а ми жили в ній. Бог до нічого не примушує, бо любов завжди залишає вибір», – просить єпископ-помічник Львівської Архиєпархії.
«Коли хто хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме на себе свій хрест і йде за мною» – ці слова Спасителя сьогодні скеровані до мене. Яка ж буде моя відповідь?» – заохочує замислитися на останок Преосвященний Володимир.
Наприкінці святкового моління о. Андрій Корчагін подякував владиці Володимиру за душпастирський візит, спільну молитву і побажав ще многії літа працювати для добра людей у нашій архиєпархії.
Відтак владика Володимир зачитав молитву до святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії
О святі і достойні похвали мучениці Віро, Надіє, Любове і мужніх дочок мудра мати Софіє!
Ви засвідчили перед Богом свою віру, поклали на нього всю свою надію, бо полюбили його всім своїм серцем. Тому, нині у щирій молитві благаємо Вас: моліться за нас, рятуйте нас від гріха, і допоможіть нам зростати у чеснотах віри, надії і любові.
Випросіть у Всевишнього для нас небесної мудрості, яка навчить нас жити святим і богоугодним життям, завдяки якому зможемо осягнути щасливу вічність у Божім Царстві. Амінь.
Після Божественної Літургії відбувся святковий обхід довкола храму та окроплення вірних свяченою водою.
Фотоальбом – тут
