«Школа сповідництва»: думки про сповідь, відповіді на питання та зразок доброї сповіді від владики Володимира

-
Post font size
+

«Сповідь – не бухгалтерія з Богом»: у час Великого Посту у соціальних мережах була опублікована серія з десяти дописів владики Володимира, єпископа-помічника Львівської архиєпархії про Таїнство Сповіді. Окрім окремих тематичних думок архиєрея, у дописах звучали відповіді на питання людей, які їх попередньо надсилали до «Школи сповідництва». Основні питання, які розкривають публікації допомагають знайти відповіді на такі питання: Що таке сповідь? Як часто потрібно сповідатися? Чому потрібно сповідатися? Як духовно зростати у сповіді? Також владика Володимир розповів про сповідь і довіру, про її про зв’язок з психотерапією. Безпосередньо звернув увагу на питання страху та прощення у контексті сповіді.

Думки владики Володимира про сповідь із «Школи сповідництва»

1. Сповідь – це подарунок Воскреслого Христа для добра людини

Сповідь як Святе Таїнство – це зустріч людини з Богом. Це передусім визнання своїх гріхів з метою отримати прощення.

2. До сповіді потрібно приступати, коли є потреба.

Люди, які на початку свого духовного життя потребують чіткої структури. Тому рекомендується до сповіді приступити щонайменше у вели-кодній, також під час постів: різдвяного, великого, петрівки та успенського. Також кожна людина має уродини чи іменини, в ці дні також можна приступити до Сповіді. Варто розуміти, що дуже важливо на кожній Святій Літургіії приступати до Святого Причастя. Якщо відчуваємо перешкоди через гріховність, тоді приступаємо до Таїнства Покаяння.

3. «Сповідь є проявом любові до себе»

Який сенс носити у собі тягар гріхів? Без цього у житті маємо чимало викликів, пригнічення чи зранень. Чи ми себе любимо? В чому полягає любов до себе? Властиво сповідатися, причащатися та молитися є великою потребою та проявом любові до себе. Якщо людина цього не ро-бить, це означає, що вона себе не любить.

4. Сповідь дарує людині чисте серце
Сповідь чи прощення гріхів дарує людині чисте серце. Це є закономірність її духовного росту.

5. Важливо, що є Хтось, хто мені прощає гріхи
Довіра у контексті сповіді має два виміри. Найперше – це довіра до Бога. Замало є прийти, визнати гріхи. Важливо, що їх хтось чує, а ще більше, що мені хтось ці гріхи прощає. Другим аспектом довіри є особа сповідника. Бо я вірю і довіряю конкретній особі, що він з огляду на своє служіння й священство є уповноважений від імені Церкви мені уділити розрішення з моїх гріхів.

6. Жодна психотерапія не може того, що може Сповідь
В наш час бачимо розвиток психотерапії, психології, яка повинна слу-жити для удосконалення гармоції емоційного стану людини. Подивімо-ся, що робить психотерапія? Так, важливо є людину вислухати, її почути і допомогти йти вперед. Тут часто криється почуття провини. Кожна людина носить в собі провину, бо ніхто на цій землі не є досконалим. Але жодна психотерапія чи психотерапевт не може того, що може сповідь. Бо психотерапія може людину почути, але вона не може простити людині гріхи. Це може лише Таїнство Покаяння.

7. Під час пережиття страху відчутна руйнівна дія гріха, яка лю-дину паралізовує
Кожна людина має в житті якийсь страх, зокрема страх перед сповіддю. У цьому є цікава деталь. Перед тим, як вчинити гріх, людина здебіль-шого не має страху. Більше того в цей момент можемо думати, що нічо-го страшного в тому нема, можна піти до сповіді. Бог і так простить грі-хи. Але, коли людина згрішила, не завжди легко є йти до сповіді. Тоді з’являється страх. В момент страху відчутна руйнівна дія гріха, яка лю-дину паралізовує.

8. Бог завжди прощає! Важливо не втомлювалися шукати Його милосердя.
Що би залежало Богові на тому, щоб не прощати. Тим більше, що Ісус, навпаки дає цей великодній подарунок апостолам – здатність прощення гріхів. Ісус коли дарує подарунок, то назад його вже не забирає, він не є на якийсь певний час.

9. У момент непрощення є небезпека поставити себе вище Бога
Якщо серце людини наповнене злобою, гнівом, прагненням пімсти як такої. Тоді її серце є загалом закрите на Бога, тим більше на Його про-щення. Воно є немов би заблокованим, нездатним прийняти. Бог незалежний від нас. Серце, яке є повне злоби неготове це прощення прийняти.

10. У час війни риторику помсти варто переформатувати у риторику відновлення справедливості.
Ми повинні розуміти, що злоба нас з’їдає. Ми в цій війні маємо багато жертв, втратили близьких, найрідніших людей – це рана на тілі цілого народу і всієї України. Але з іншої сторони ці люди віддали життя для того, щоб ця земля жила і процвітала. Тим, хто залишився живими цю країну треба відбудовувати. Тримаючи в собі образу ми витрачаємо життєдайні сили на непотрібні речі. Нам навпаки треба сили, наполегливості і прагнення шукання справедливості.

11. Щоб приступити до Таїнства Покаяння, людина передусім повинна бути охрещена.
Це є важливий̆ критерій̆. Також вона повинна перебувати у віці, в якому вже усвідомлюється гріх. Тобто розуміти, що таке гріх, розрізняти добро і зло.

12. Щоб сповідь була важною, потрібно добре підготуватися.
Знаємо про п’ять умов доброї Сповіді: 1. Зробити іспит сумління. 2. Збудити в собі жаль за гріхи. 3. Постановити виправитися. 4. Визнати гріхи перед священником у сповіді. 5. Виконати покуту

13. Покута у сповіді не є покаранням чи штрафом, а служить для зцілення ран душі
В багатьох людей, на жаль, є неправильне розуміння покути. Часто по-кута сприймається і розуміється як штраф за порушення, чи покарання за мої гріхи. Ні. Помираючи на хресті Ісус нам простив гріхи. Ми вже навіть не в стані Йому це відпокутувати чи повернути. Слід розуміти, що покута насамперед є епітимією – це грецький термін, що означає лікування, зцілення.

Питання/відповіді зі «Школи сповідництва»

Наскільки чітко треба проговорювати гріх, з якого соромишся сповідатися?
Питання сорому є відносним, треба себе запитати – кого соромлюся? Чи кого боюся? Бога? Його нема сенсу соромитися, бо він бачив мій гріх. Може бути людська дистанція щодо священника, бо він є також люди-ною. Проте священник не є для того, щоб чомусь дивуватися. Його зо-бов’язує таємниця. Ми визнаємо гріхи якнайдокладніше, бо ми хочемо їх позбутися. Так само, якщо я приходжу до лікаря і хочу бути здоро-вим, то я стараюся йому якнайдокладніше вияснити симптоми хвороби, щоб він міг встановити діагноз і призначити лікування.

Чи мають право священники не дати Сповіді? Засуджувати, що не вдягнув обручку.
Будь-які зовнішні речі чи зовнішній вигляд людини чи носіння шлюбного перстня не є жодною передумовою для Сповіді. Священник не завжди бачить людину, коли сповідає. Принаймні я стараюся людину не бачити. Часто навіть не знаю хто це був. Інша річ, коли людина проситься на розмову. Це не є компетенція сповідника людині докоряти за її вигляд.Хіба, якщо б людина прийшла в цілком непристойному вбранні.

Чи може священник відмовити у Сповіді?
Так, якщо людина не сповнює певні критерії, передумови. Яка є важлива умова Святої Сповіді? Постанова поправи. Наприклад, подружжя живе без шлюбу. Тому потрібно спочатку впорядкувати свій стан.
Таїнство покаяння не є власністю священника, де він вирішує давати чи ні. Залежить найперше від самого пенітента, його положення, розуміння і постанови поправи.

Чи варто приступати до Сповіді, коли випала нагода, але не має доброго приготування?
Зустріч з Богом завжди є можлива. Тут треба слухати Бога у своєму серці. Не раз може бути таке, що людина просто прийшла до храму, до неї щось промовило. Вона побачила, що є священник і така можливість. Звичайно, що може.
До Сповіді ми по можливості готуємося, але є також часом дуже спонтанне прагнення серця примиритися з Богом. Тут найважливіше прийти. Священник є для того, щоб допомогти людині зорієнтуватися в тій чи іншій ситуації. Сповідь є доброю, в якій людина визнає все, що пам’ятала. Якщо би людина щось забула, то може ці гріхи визнати при наступній сповіді. Але неприпустимим є затаювання гріха.

Чи можна приступати до сповіді через 2 місяці?
В цій ситуації кожна людина мусить вирішувати в своєму сумлінні. Ми не можемо Сповідь чи Бога звузити до рамок бухгалтерії. Бог не є бухгалтером, якому ми щомісяця подаємо звіт з нашого життя. Часом є потреба через день прийти до сповіді. Ми також наперед не можемо знати, коли ми забруднимо руки, тіло чи обличчя, щоб змити бруд. Ми не можемо цього запланувати наперед.

Як часто сповідатися, якщо не має важкого гріха?
Для самодисципліни рекомендується раз на місяць приступати до сповіді. Хоча такого припису не має. Сповідь дистанційно не є можливою, тому що вона є під печаттю таємниці. Будь-які електронні носії несуть в собі небезпеку зради таємниці сповіді.

Чому потрібно сповідатися в священника, а не на молитві з Богом?
Само собою, що ми завжди повинні перебувати в єдності та молитві з Богом. Перед сном робити іспит сумління. Якщо йдеться про Сповідь як святе таїнство – це зустріч. Будь-яка зустріч вимагає певної конкретної особи. Пенітент і сповідник – це зустріч двох осіб. Прощення гріхів Христос після воскресіння доручив апостолам і їхнім послідовникам.
Якщо немає священника, а є небезпека смерті, то звичайно, що людина може в єдності з Богом збудити в собі жаль за гріхи. Бог бачить також конкретну ситуацію.

Чому деякі отці довгу молитву розрішення промовляють, а деякі дуже коротко? В чому різниця і чи є дійсним відпущенням гріхів (якщо раптом це є скорочення)?

Є приписана формула розрішення, яка є передбачена у Таїнстві Покаяння і її треба відмовляти. Я в тій хвилі не можу відповісти хто і як промовляє. Припускаю, що може так бути, що священник молиться пошепки, а в момент самого розрішення на завершення промовляє голосніше. Як варіант теж так може бути.

Чи могли б ви чітко обговорити різницю між легкими і тяжкими гріхами. Чи може сповідник сам це визначати?
Про це багато говориться, але повного розуміння в мене немає. Друге питання стосується сповіді людини, яка веде спосіб життя, близький до монашого. Ніби гріхи є і ніби немає. Це як збирати пісок… Сам факт важкості чи легкості гріха ми не можемо поміряти фізичними мірками чи зважити на вагу. Це дуже часто проявляється в наслідках того чи іншого гріха. Лише тоді бачимо тяжкий чи важкий. Важко вести спосіб життя близький до чогось, бо людина має конкретне покликання. Вона його розпізнати і цією дорогою йти. Тому вона живе конкретно тим чи іншим способом життя.

Я не сповідався мабуть років десять. Основна причина – знаю, що буду повторювати ті гріхи, які допускав раніше. Тому не зможу сказати, що буду старатися те чи інше не допускати.
Коли людина постановляє поправитися, це не означає, що вона дає гарантії, що більше той чи інший гріх не повторить. Ми також можемо собі сказати, для чого нам їсти, якщо завтра знову зголодніємо. Для чого нам мити обличчя, руки, тіло, якщо завтра знову це треба робити. Для чого нам прати одяг, якщо він і так завтра забрудниться. Але уявімо собі, якщо б ми не їли десять років, не вмивалися, не прали одяг, не прибирали в своєму домі. Яким тоді буде наше життя? Так само йдеться про стан душі. Ми грішимо і сповідаємося, падаємо, встаємо і йдемо далі. Можна сказати, ну якщо я впав, то буду лежати, бо можу знову впасти. Але чи в цьому суть нашого життя?

Чи буває надмірно часте приступання до Сповіді, часом є небезпека скурпульозності?
Небезпека скрупульозності завжди існує і може перерости у хворобливий стан, якщо людина на кожному кроці бачить гріх. Сумнівається в тому чи Бог їй простив і хоче постійно повторювати Сповідь. В такій ситуації рекомендується сповідатися в одного сповідника, щоб він міг допомогти людині формувати сумління.
Що робити, коли священник докоряє гріхами? Це зловживання чи напоумлення?
Священник не може докоряти гріхами заради докору. Абсолютно ні. Єдине, що священник може мати терапевтичний підхід, щоб людина усвідомила як гріх її руйнує. Навіть, якщо він когось по-батьківськи картає, то це має бути для добра цієї людини. А не для того, щоб їй завдати болю.

В кого краще сповідатися? В отця, якого бачимо вперше чи у знайомого священника?
Найперше важливо щиро висповідатися і позбутися гріхів. Є дуже різні ситуації. Не раз приходимо до Церкви на Святу Літургію є лише один сповідник, але ми хочемо висповідатися, щоб приступити до Святого Причастя. Тоді без вибору йдемо і сповідаємося. Якщо хтось дуже боїться сповіді, то можливо краще піти до незнайомого сповідника. У випадку, якщо є спокуса думати, що він про мене подумає. З іншої сторони, якщо є священник, який вже багато чого знає про моє життя, тоді сповідатися буде легше, бо він і так вже багато знає.

Як подолати страх перед сповідю?
Треба чим частіше сповідатися. Тобто не відтягати. Якщо людина робить це регулярно чи коли відчує потребу, тоді все налагоджується. Страх людини перемінюється у прагнення сповіді, щоб той чи інший гріх залишити у минулому.

Що робити, коли не має можливості тривалий час приступити до сповіді?
Коли немає можливості зустрітися зі сповідником, тоді людині важливо десь сісти в тиші і зробити щирий іспит сумління в своєму серці, а відтак збудити досконалий жаль за гріхи. Бог дійсно бачить ситуацію людини і її можливості. В контексті війни особливо важливо звершувати досконалу сповідь серця, коли нема доступу до священника.

Яку роль відіграє прощення у сповіді?
Сама сповідь – це вже прощення. Якщо я в сповіді кажу, що тримаю на когось образу, то в моїй постанові поправи мали були б бути кроки, щоб це виправити. Тобто отримуючи прощення я несу його далі.

Коли сповідь вважається важною? Як правильно підготуватися? Які є умови доброї сповіді?
Ми знаємо, що є певні умови доброї сповіді. Найперше це іспит сумління. Важливо знайти час і в Божій присутності проаналізувати своє життя від останньої сповіді. Це є визнання гріхів перед сповідником. Це є жаль за гріхи. Проте жаль – це така річ, яку ми не можемо зафіксувати фізичними мірками. Дуже важливою є постанова поправи. Тобто відчуття великого бажання. І після розрішення відмовити накладену покуту. Ця покута може бути також дана на довший час. В той час ми можемо при-ступати до Святого Причастя. Це не означає, що ми доки не відмовили покуту, не можемо приступати до Святого Причастя, чи знову при потребі до йти до святої сповіді. Проте тоді варто пенітенту (каяннику) вказати, що він ще перебуває в процесі відмовлення покути, яка була дана.

Зразок доброї Сповіді

Іспит сумління

Пригадую собі, коли я останній раз сповідався (сповідалася) і чи не за-таїв (затаїла) якогось гріха. Котрий гріх затаїв і скільки разів? При ко-жнім тяжкім грісі пригадую собі, скільки разів я допустився його.

1-ша божа заповідь: Нехай не буде в тебе чужих богів
Чи сумнівався (сумнівалася) в правдах віри і такі сумніви творив перед кимсь іншим? Стидався відверто визнавати свою віру? Мовчав, коли хтось говорив проти Церкви і віри? Занедбував молитви? Як поводився під час богослуження? Належав до атеїстичних організацій? Звертався до ворожок? Сам займався ворожінням, магічними діями? Вірив у силу пороблення і безсилість Бога? Захоплювався чимось чи кимось, підно-сячи до рівня Бога? Не віддавав перевагу Божим справам, більше кло-потався про людське?
2-га божа заповідь: Не взивай намарне імені Бога
Чи вимовляв без пошани ім’я Бога або святих? Кляв? Насміхався з релігійних обрядів? Вживав святих слів до жартів? Присягав криво? Не шанував, нищив священні, церковні речі?
3-тя божа заповідь: Пам’ятай день святий святкувати
Чи опускав Службу Божу в неділі і свята? Як часто? Працював тяжко в неділі або свята без конечної потреби? Занедбував краще пізнати прав-ди християнської віри?
4-та божа заповідь: Шануй батька твого і матір твою
Чи зневажав своїх батьків, родичів, учителів та настоятелів, смутив їх, був їм неслухняний, невдячний? Бажав їм злого, говорив зле про них, чинив їм кривду?
5-та божа заповідь: Не вбивай
Чи вдіяв комусь шкоду в здоров’ю, брав участь у бійці, розбуджував ненависть, бажав комусь зла, проклинав, був мстивий? Чи спокушав когось, намовляв до гріха? Уживав наркотики або давав їх комусь? Вкоїла аборт або причинився до нього порадою, дозволом чи ділом? Доводив до нервових стресів себе чи інших?
6-та і 9-та божі заповіді: Не чужолож;
Не пожадай жінки ближнього твого
Чи любувався в нечистих думках, оглядав непристойні малюнки, фото, відео? Говорив сороміцькі слова? Чи при дітях? Учинив безстидні діла, сам чи з кимось, і як часто? Приставав з безсоромними людьми? Читав неморальні книжки? Розбив комусь подружжя? Був у домі розпусти? Сумлінно сповняв свої подружні обов’язки? Чи дотримувався подружньої вірності у думках, поглядах, словах чи вчинках?
7-ма і 10-та божі заповіді:
Не кради; Не пожадай нічого, що є власністю твого ближнього
Чи вкрав щось? Ошукав когось? Робив легкодушно борги, витрачав гроші на непотрібні речі? Грав в азартні ігри? Марнував час? Заздрив комусь? Скривдив когось? Чи направив заподіяну шкоду, віддав позичену або знайдену річ, гроші? Вчинив якусь несправедливість? Привла-снював чужу добру славу?
8-ма божа заповідь: Не свідчи ложно на ближнього
Чи говорив неправду, виявляв без потреби чужі хиби? Пліткував? Осуджував несправедливо? Обмовляв, брав участь у сплетні? Виявив чужу тайну, образив кого?

Церковні заповіді
Чи дотримувався посту? Опускав молитву? Пропустив великодню сповідь або Святе Причастя? Брав участь у гучних забавах у часі посту? Читав злі і пусті книжки, часописи; давав їх іншим читати?

Головні гріхи
Чи був гордий? Принижував інших? Радів з чиєїсь шкоди або нещастя? Був п’яний? Був лінивий? Був неуміркований у їжі?

Жаль і постанова поправитися
Господи, Ісусе Христе, Спасителю мій! Прости мені мої гріхи, У своїй безконечній доброті ти сказав, що не хочеш смерти грішника, але чека-єш, щоб він навернувся і жив. Ти, Милосердний, не хочеш моєї загибелі і кожним словом своєї божественної науки кличеш мене до спасення. Прийми ж моє щире каяття, бо з цілого серця жалую за свої гріхи і ги-джуся ними.
Боже, милостивий будь мені, грішному (грішній).
Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене.
Без числа нагрішив (нагрішила) я, Господи, прости мені.

Сповідь

Роблю знак хреста і вітаю отця сповідника словами:
Слава Ісусу Христу!
Останній раз сповідався(сповідалася) (тут кажу коли).Зневажив (знева-жила)Бога такими гріхами…
Вичисляю гріхи, так як я їх собі пригадав (пригадала) в іспиті совісти.
Відтак кажу:
Жалую з цілого серця, що, я своїми гріхами зневажив (зневажила) Бога.
Священик подає мені науку і завдає покуту. Відтак подає мені розрі-шення, а я, хрестячись, молюся:
Боже, милостивий будь мені, грішному (грішній).
Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене.
Без числа нагрішив (нагрішила) я. Господи, прости мені.
Коли священик уже дав розрішення, роблю знак хреста і, дякуючи, відходжу та відбуваю покуту.

Пригадаємо, що напередодні Великого посту, на сторінці владики Володимира у фейсбуці, ми анонсували про новий проект «Школа сповідництва». На жаль війна внесла свої корективи і відео проект на даному етапі не вдалося зреалізувати. Проте єпископ відповів на питання людей у письмовій формі у серії з десяти дописів.

Серію публікацій можна знайти за хеш-тегом: #школа_сповідництва у фейсбуці.

Останні новини

Цими вихідними, 12-14 квітня, у Зарваниці зібрані духівники, координатори, голови осередків молодіжного руху нашої Церкви «Українська молодь —...
В нинішній день стаємо учасниками священичого рукоположення нашого співбрата Ореста, який також перейшов різні етапи сходження в цей...
Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор побував із душпастирським візитом у Згромадженні Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії у Львові....
Усім відомо, що хто співає, той молиться двічі. Тож пресслужба Львівської Архиєпархії розпочинає новий проєкт, метою якого є...
Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор звершив Архиєрейську Літургію з нагоди зʼїзду дружин священників Львівської Архиєпархії У своїй проповіді...