Коли шукаємо людину – знайдемо Бога. А коли прагнемо Бога – то дорога поведе до людини. Наш Бог є Емануїлом – Той, хто з нами. А як я це розумію, чи Він є моїм Богом? Над цим попросив задуматися єпископ- помічник Львівської Архиєпархії Преосвященніший Володимир під час проповіді до вірних у неділю перед Різдвом – святих Отців в Архикатедральному соборі святого Юра.
«Загалом різдвяний час є дуже радісним, бо сповнений багатими традиціями: ялинка, колядки, вертеп, свята вечеря, зустріч з рідними людьми. Так здається, що в цій події Воплочення Божого Сина не мало б бути місця на страждання, прикрощі чи невигоди. Але, коли сягнемо до Святого Письма, зокрема Євангелії, то побачимо довкола події Різдва Христового багато драматизму», – зауважив проповідник.
«Матей розпочинає своє Євангельке слово, а тим самим Новий Завіт свідоцтвом про Ісуса Христа, подаючи його родовід»,– каже архиєрей і припускає, що для декого читати цей текст, ці імена може здаватися без сенсу, можливо думаємо, коли це закінчиться.
«На Сході, в деяких культурах, є звичай, що в домах зберігалися чи зберігаються книги, де вписані цілі покоління даної родини. Це допомагає усвідомити, що ми маємо історію, яка більша від нас самих. Перераховані Матеєм особи не були ідеальними, а навпаки немічними та грішними. Невтішна історія і з чотирма згаданими жінками. Вони в невизначеній ситуації: Тамара є грішниця, Рахава – розпусниця, Рут – іноземка, четверта жінка не названа іменем. Вказано на «жінку Урії», а логічно це Ветсавія. Люди дуже скоро можуть осудити, а Бог діє інакше. Він йде по кривих сторінках людської історії. Бог вибирає людину, щоб через неї прийти на світ»,– пояснює владика Володимир і додає: «Ріка Історії Спасіння тече впевнено, незважаючи на перешкоди гріха і злочину. Ця ріка наближається до місця, де в особі Пресвятої Богородиці з Ісусом виб’є нове джерело. Месія очищує всі покоління, дарує Спасіння рідним та іноземцям».
Слід звернути увагу, підкреслює владика Володимир, на вагання, сумнів Йосифа. Він переживає час кризи, хоче покидати Марію, бо не має причетності до дитини. Йосиф як тесля, як будівельник мав точне, математичне думання. Ця вся ситуація не входила в його рамки, що Марія вагітна. Йосиф боїться її ославити, переконаний в її праведності. По-людськи є єдиний вихід – покинути. Або згідно припису каменувати разом з Ісусом в її лоні.
«Праведна людина нікого не засуджує, а Йосиф був праведний, тому віддає все Божому проводові. Деякі письменники називають Йосифа кришталево-праведним. Де людина не бачить виходу, там Бог дивиться інакше. Сон Йосифа відкриває дорогу в майбутнє, ангел каже йому: Не бійся!» – наголошує єпископ- помічник і додає «:Йосиф роздумував, тобто мовчав. Люди часто вважають розумним того, хто багато говорить. Хоча можна багато говорити і нічого не сказати. Мовчанка Йосифа є дуже плідним місцем його особистості. Вона є центральною рисою його життя, він найбільше промовляє до нас своєю мовчанкою. Він мовчить не тому, що не має що сказати. Він не ізольовує себе від викликів, не втікає від відповідей, він не є ображений. Він мовчить, щоб слухати, дати простір дії Богові. Ця мовчанка зробила його уважним на голос Бога, рішучим та творчим».
Наступний виклик для Йосифа з Марією, – продовжує думку Предстоятель, – прийшов час народжувати, ніхто їх не приймає до дому, Ісус народжується в стаєнці. Так, ми оспівуємо ясла і стаєнку в наших колядках, прославляємо у вертепах, прикрашаємо у формі шопки. Але будьмо відверті, ніхто з людей не хоче жити в стайні, бо там панує специфічна атмосфера.
За його словами, в цю різдвяну ніч ангел не приходить до Йосифа і Марії до стайні, хоча вони б так цього потребували. Ангели передають вістку пастухам, як розповідає євангелист Лука. Пастухи – це не ангели, вони були прості люди, часто асоціювалися з людьми з поганою репутацією. Це показує, що адресатом Воплочення Божого Сина є кожна людина, також найпростіша. Ангел не з’являється в різдвяну ніч, але посилає пастухів. Вони передають Йосифу і Марії те, що почули про новонародженого. А ці дивуються почутим. Марія зберігає все в своєму серці.
«Ісус протягом свого життя на землі зазнав багато терпінь, кінцево ганебну смерть на хресті. Тим самим показана велика Божа любов і солідарність з кожною людиною. Скільки є зараз хворих людей, ув’язнених, мігрантів, які далеко від своєї родини. Різдвяні свята якраз показують, що Бог нас дуже любить. Різдво – це мить, коли Божа любов входить в наше людське життя»,– пояснює проповідник
«Любов є свідоцтвом, посвідченням для християн. Це наш своєрідний «ідентифікаційний номер» – наголошує він.
«У Різдві все таки є радість, переплетена з великим оптимізмом, бо Бог стає людиною, і це вже ніколи не зміниться», – додає на завершення Преосвященний Володимир.
Світлина з архіву
