Еф 4,1-6;
Лк 10,25-37.
Ісус Христос зустрічав різних людей у своєму житті. Не завжди ті, хто приближувалися до Нього й розмовляли з Ним, були щирими особами. Часом фарисеї, старші юдейські або садукеї підсилали когось, щоби випробовувати Христа. Він, звичайно, знав про це, відав кожну людську думку, але старався при такій нагоді терпеливо повчати тих, хто запитував Його. Святий євангелист Лука описує, що одного разу до Ісуса зблизився законовчитель із думкою заплутати Спасителя. Він поставив дуже важливе питання, бо йшлося про вічне життя та прот те, як поступати, щоб його осягнути. А Ісус відразу запитав його про закон: він – учитель закону, повинен знати, що там написано? Той відповів правильно, бо вказав на дві головні заповіді любові: любов Бога та любов ближнього. Ісус потвердив його відповідь, сказавши, щоб він виконував це, що сказав. Але цей не бажав програвати й поставив питання Ісусові: «… А хто мій ближній?» А Ісус розповів йому притчу про чоловіка, який простував із Єрусалиму в Єрихон, і якого спіткало нещастя. На нього напали грабіжники, побили його важко, усе забрали й напівмертвого залишили. Священник та левіт, які проходили по черзі мимо покаліченої людини, обминули її, не давши жодної допомоги, навіть не підійшли до напівмертвого, лиш здалека поглянули. Проходив тою дорогою і самарянин, який показав велике милосердя, бо підійшов, поцікавився важко побитою людиною, перев’язав рани, посадив, мабуть, на осла і привіз до найближчого заїзду. Він ще залишився у заїзді, не простував дорогою, лиш перейнявся покаліченим, доглядав за ним, заплатив свої гроші власнику заїзду, якого просив, щоб допомагав пораненій людині. Не втікав, лиш обіцяв повернутися й розплатитися, якщо це буде більше коштувати. Вчитель закону слухав притчу й, мабуть, очікував кінця притчі. А Ісус більше не розповідав, лише запитав учителя: «Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім…?» Спаситель почув правильну відповідь законовчителя, що цей був ближнім, хто показав любов та милосердя до потребуючої людини. Ісус вдруге повторив законовчителеві, щоб він робив так само, як цей самарянин!
Географічно місто Єрихон лежить 200 метрів нижче рівня моря, це – провалля. Єрусалим – навпаки, 1000 метрів вище над рівнем моря. Чоловік спускався з висоти вниз, а духовним шляхом означає, що людина покидала добрий спосіб життя перед Богом, поволі ступаючи на гріховний шлях, віддаляючись від Господа. Чоловік знаходився у місті Єрусалимі, який оточений мурами, захищений від нападу ворогів, він покинув його, наражаючись на небезпеку. Це людина, яка злегковажила безпеку духовного життя, покинула молитву, не пам’ятала про Бога, стала довіряти собі, своїм здібностям, умінню, знанням, досвіду, думаючи, що порадить собі зі спокусами, з нападом демонів та переможе власну гординю. У Єрусалимі, в присутності Бога було безпечно, бо чоловік вдавався до Нього, й Господь приходив з допомогою, перемагаючи ворогів. А тепер чоловік прискорено ступав униз, обростаючи гріхами; уже не прикликав Бога на поміч, бо довіряв своїм успіхам, не «робив так само», як попередньо, лиш покинув Бога і попав у обійми диявольському товариству. А це товариство не має жодного милосердя над грішником, навпаки – затягує людину у свої тенета, не дозволяючи піднестися, щоби повернутися до Бога. Демони-розбійники б’ють, калічать, грабують людину так, щоб вибити у неї думку про Боже милосердя та спасіння. Покинула мури Божої опіки і відразу попалася в руки злобних дияволів, які зовсім не щадили людини, лиш старалися довести її до негідного кінця. Добре, що знайшлася така людина як милосердний самарянин, бо левіт та священник не звертали на понівеченого уваги, перекреслили його, вважаючи, що він уже мертвий та безнадійний. Але самарянин не так дивися на побитого чоловіка, бо бачив у страшно побитої людини життя і людську гідність, душу. Чоловік був побитий та напівмертвий, але живий. Покалічена людина, залишена край дороги, майже мертва – це образ людини, яка віддаляється від Бога. Тоді на неї різко приходить випробовування, облягають гріхи, стає невизначеною, життя видається нецікавим, огортає сум тощо. Люди залишають таку людину, не бажають спілкуватися; вона віддалилася від Бога, а люди віддаляються від неї. Добре, коли знайдеться милосердний самарянин, приступить ближче, поцікавиться життям, нахилиться, пожертвує своїм часом, навіть коштами, помолиться, надихне духовно хворого, щоб підніматися, не лежати, бо такий духовний стан веде у провалля. Ісус Христос показав, що Йому не байдужа людина, яка віддалилася від Нього, яка занедбала спасіння своєї душі; Він помер за таких і дуже бажає, щоб вони були спасенні. Повертатися до Бога ніколи й нікому не пізно. В кожному віці та в кожному духовному стані, хоч би як потонути в гріхах – вихід існує. Людина створена на Божий образ та Його подобу, такою її створив Господь, і Він бажає, щоб вона такою повернулася до Нього. Бог очікує, щоб кожна людина зодягнулася у Нього, прибралася у Його чесноти, прикрасилася Його духовною одежею. У Нього усе готове. Слід повірити Йому, звернутися до Господа – Він радо прощає, здалеку бачить бажання людини й виходить назустріч, як батько до блудного сина. Він не бажає утрати людини, не погоджується, щоби пропала Його вівця, за яку Він так дорого заплатив. Бог дуже любить людину, вона – Його створіння, для неї Він утворив безсмертного духа і дав себе добровільно розіп’яти на хресті за спасіння кожної особи. Ми викуплені кров’ю нашого Спасителя, ціна спасіння людини – кров Ісуса Христа. Він – милосердний самарянин, що наклонюється над кожною особою, пропонує ліки на одужання, прості й недорогі – покаяння, примирення з Ним, бо Він готовий простити на найменше прохання людини. Стараймося бачити таких людей, далеких від Бога, віддалених від Церкви, не оминати їх, молитися за них і не лише подати милостиню, але й заохотити їх до молитви та примирення з Богом. Скерувати їхні ноги у храм, щоби примирилися там зі самими собою теж! Богу слід повірити й милосердитися над собою. Господь більше милосердний до нас і над нами, ніж людина милосердна до самої себе! Ісус уже вчинив милосердя над нами – послухаймо Його поради, яку Він дав учителеві: «… Іди і ти роби так само» (Лк 10,37). «Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх» (Еф 4,6), навчає святий апостол Павло. Любімо Бога, бо Він перший полюбив нас, коли нас ще не було, а Його любов уже очікувала нашого приходу на світ. Пресвята Богородице, рятуй нас і до неба приведи!
Заодно вітаю з 30-літтям священства отця Івана Ковальця та бажаю йому рясного Божого благословення! Молимося сьогодні і за нього, щоб проживав у мирі та благочесті!
+ Ігор
Митрополит Львівський
12 грудня 2021 р. Б., Храм Положення Пояса Пресвятої Богородиці, м. Львів
