Радянська система руйнувала, демонтовувала все, що вказувало на Бога. Але не можливо знищити в людській особі віру в Бога, навіть вбиваючи людину. Блаженний Климентій Шептицький, рідний брат Андрея, є прикладом і свідком цього. Ми щасливі, що живемо в час, коли є шанс будувати, залишити щось добре для нащадків. Нажаль ще не всі це розуміють. Але завжди є можлива дорога покаяння. Музей Митрополита Андрея має про це нагадувати. Про це сказав єпископ- помічник Львівської Архиєпархії Преосвященніший Володимир під час проповіді до вірних в храмі бл. Климентія Шептицького у Томину неділю.
«Наступна неділя після Великодня є Томина. Сьогодні бачимо перед очима образ апостола Томи, який засумнівався в Христове Воскресіння. Ісус Христос є для Томи чудовим терапевтом, лікує ці сумніви, дає зрозуміти, що сумніви – це ще не зневіра, а пошук дороги до віри», – зазначив Архиєрей.
Ми можливо, – припускає проповідник, – неодноразово мали відчуття самотності, почувалися покиненими. Думаю, такий стан знаний кожній людині. Пандемія досить людей ізолювала. Тоді може навіть прийти спокуса думати, що Бог про нас забув. Це тоді дуже тривожні відчуття.
«В такій ситуації опинилися апостоли після смерті Ісуса Христа. Хоча можемо сказати, що самі собі винні. Проте цей аргумент не полегшує проблеми терпіння. В будь-якому випадку Воскреслий Христос приходить до них з благовістю миру. В особливий спосіб Він дарує свою прихильність апостолу Томі, обдаровує його дотиком ран. Цікаво, що Ісус не відвідує Тому на одинці, а немов би чекає, коли він буде в спільноті інших апостолів. Це може бути одним з образів Церкви як спільноти віруючих людей, де водночас кожна особа є дуже цінна», – зауважує він.
За його словами, старозавітна книга пророка Ісаї запевняє, що ми записані в Бога на долонях… (пор. Іс 49, 16). Цю думку розвинув середньовічний доктор Церкви св. Антоній з Падви, вказуючи наступне: щоб щось написати, потрібно аркуш, чорнило та перо. Щоб не забути людину, Бог записує ім’я кожної особи на своїй долоні. Аркушем є долоні Ісуса, чорнило – його кров, а перо – це цвяхи. Ісус Христос, який переміг гріх і смерть, має знаки насилля. Тоді і я можу бути певний, що Він є близько моїх ран. Він має місце і в темних сторінках мого життя. Цей зранений і водночас воскреслий Ісус немов би говорить нам сьогодні: сліди болю, насилля, смерті не можуть нас віддалити від Божої любові. Вони не аважають Богові подарувати людям перспективу вічної радості.
«Ми є постійно в дорозі в напрямку вічного життя. Щоб ми не робили, вже ніколи не буде того, що було вчора. Може буде подібне, але не ідентичне. Буде щось нове, інше. Але найважливіше, що в моєму «завтра» також є Христос, це Його Воскресіння дарує мені велику перспективу. Єдине, що я можу робити – з великою вдячністю прийняти Його пропозицію наслідування. Люди можуть собі будувати рай на землі, забуваючи, що вже є готовий для нас рай на небі, у вічності. Лише потрібно туди дійти», – переконаний владика Володимир.
« А земний рай може нам в цьому навіть перешкодити, заважає дивитися на перспективу, робить короткозорими. Наша християнська віра не є вірою в заповіді, чи в закон, а вірою в Бога, який є Особою. Тому гріх є раною, яку завдаємо цій Особі. Одне є переступити закон, а іншою справою є ранити особу. Гріх є частинкою смерті, яку завдаємо Ісусові Христові, а також найперше собі. Зневажаючи Бога, ми вбиваємо себе. Ісус повертає до життя найперше переляканих одинадцять своїх учнів», – додав він.
Завдяки великій любові, – наголошує єпископ, – Бог дає їм шанс на новий початок, робить їх достойними і загартованими, щоб про Нього свідчили. Згодом апостоли запечатали це свідчення кров’ю через мученицьку смерть. Воскреслий Христос надихає своїх учнів подихом життєдайного Святого Духа, передає апостолам пасхальний подарунок, тобто владу відпускати гріхи: Кому відпустите гріхи, відпустяться їм (Ів, 20,22).
« Оце є добра новина, євангельська благовість. Кожне навернення людини є немов би повторення діла Бога-Творця, який нам довірив місце на цій землі, щоб ми на ній господарювали, зокрема, берегли сакральні речі, будівлі, які отримали в спадщину від предків. Музей Митрополита Андрея має про це нагадувати. Радянська система руйнувала, демонтовувала все, що вказувало на Бога. Але не можливо знищити в людській особі віру в Бога, навіть вбиваючи людину. Блаженний Климентій Шептицький, рідний брат Андрея, є прикладом і свідком цього. Ми щасливі, що живемо в час, коли є шанс будувати, залишити щось добре для нащадків. Нажаль ще не всі це розуміють. Але завжди є можлива дорога покаяння. Бо пасхальний дарунок прощення гріхів не втратив актуальності», – наголосив проповідник.
«Ми маємо прагнення жити в країні, в місті, де була б гармонія сакральних споруд та наших будинків на лоні живої природи, а не в суцільному бетоні. Якщо людина буде спричинювати екологічні катастрофи, то наша земля нажаль носитиме численні рани. Папа Франциск говорить: «Бог прощає завжди, людина – інколи, природа – ніколи».
“Бог дає нам подих життя, дозвольмо Йому наповнити нас. Погляньмо на рани Ісуса Христа. Стараймося в ранах Воскреслого віднайти своє ім’я, бо ми записані на Його долонях», – додав на завершення Преосвященніший Володимир.
