Слово Митрополита Львівського у М’ясопусну неділю

1Кр 8,8-9,2;
Мт 25,31-46.

Дорогі браття і сестри,

У цих днях виповнюється 75 років від того часу, коли радянська влада офіційно ліквідувала привселюдну діяльність Української Греко-Католицької Церкви. Саме у нашому рідному Львові 8-10 березня 1946 року зусиллями та під наглядом НКВД УРСР у Архикатедральному соборі святого Юрія був скликаний так званий «Львівський Собор», ціллю якого було скасування Берестейської Унії 1596 року, розірвання сопричастя з Апостольською Столицею та «возз’єднання» з Російською Православною Церквою. Очевидно, що це не був жодний «Собор», але театральне дійство, режисером якого були радянські органи безпеки. Адже на час його проведення усі єпископи УГКЦ на чолі з Блаженнішим Митрополитом Йосифом Сліпим, як також священники, монахи і монахині, які не погодилися брати участь у згаданому дійстві, були заарештованими. Проведення ж Собору без участі легітимної церковної ієрархії, єпископів, робить його нелегітимним, недійсним у своїй суті. Чому радянська влада так боялася Української Греко-Католицької Церкви? Відповідь на це питання є простою і зрозумілою: тому що для наших вірних вона була головним щитом вірності Богу та запорукою відродження України як самостійної і незалежної держави. Праведний Митрополит Андрей Шептицький, який провадив наш люд через дві світові війни та міжвоєнні лихоліття, прекрасно розумів, що для того, аби наш народ перестав бути нещасливим, він повинен мати свою державність. Але таку державність, яка базується на Христовій правді, що каже любити понад усе Бога та свого ближнього. Адже у псалмах звучить виразна правда: «Коли Господь та не будує дому, – дарма працюють його будівничі. …» (Пс 127,1). Головню запорукою міцності українського народу Праведний Митрополит Андрей вважав єдність Христової Церкви в Україні. Справі єдності Церкви він присвятив ціле своє життя і за цю єдність він був готовий кожної хвилини пролляти свою кров як мученик та сповідник віри. Для нього було чітко зрозумілим, що видимим символом єдності Церкви є сопричастя, співучасть з тим, до кого сам Христос, засновник Церкви, звернуся такими словами: «… ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають» (Мт 16,18). Єдність із апостолом Петром і його наступниками, римськими архиєреями, як видимими символами ідентичності Христової Церкви, стала другою головною причиною того, що радянська влада офіційно ліквідувала Українську Греко-Католицьку Церкву. За цю єдність віддали своє життя і пролляли свою кров тисячі мучеників та сповідників нашої Церкви у радянських концтаборах і тюрмах. Серед них були не тільки представники ієрархії чи духовенства, але дуже багато мирян. Спосіб, у який радянська влада здійснила ліквідацію УГКЦ, був надзвичайно хитрим і підступним.

В історії Церкви Собори скликалися для того, щоб зрозуміти, як діяти Церкві «тут і тепер», у часі, в якому вона перебуває. Хоча Христова правда є незмінною, але змінюються обставини життя людини. По суті, Собор є способом спільного пошуку Божої волі, бо сам Спаситель каже: «Бо де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них» (Мт 18,20). Саме тому березневі зібрання 1946 року у Львові в Архикатедральному соборі святого Юрія не можна назвати Собором, але псевдособором, оскільки його учасники шукали не Божої волі, але сповняли волю деспота народів, Йосифа Сталіна та комуністичної партії Радянського Союзу. Причому більшість із них робили це не добровільно, але під дулом зброї та різного роду шантажу. Бог є таким, який залишив людині свободу вибору між добром і злом, навіть після того, коли людина відпала від Нього через гріх. Диявол же є тим, який не терпить свобідної волі людини, а тому всіляким способом намагається її поневолити через різного роду хитрощі та спокуси. Сьогодні майже не залишилося живих свідків тих страшних часів, про які згадуємо. Але рана, яка була завдана нашій Церкві і нашому народові радянською тоталітарною системою, кровоточить до сих пір. Ми не можемо повернути чи змінити час, але ми зобов’язані зробити все можливе, щоб таких подій більше не повторилося. Тому пам’ять і молитва є головними середниками того, щоб у майбутньому такого не сталося. У ці дні закликаю усіх підійняти наші молитви до милосердного Бога за тих, які мужньо витривали у часі випробувань і гонінь Церкви, а також за тих, які зламалися внаслідок людської слабкості. Ми повинні подякувати Богу, який провадив нас весь час через цей непростий період історії. Видимим знаком Його присутності були послані Ним для нашого народу великі проводирі, серед яких чільне місце займають Праведний Митрополит Андрей Шептицький та Патріарх Йосиф Сліпий. Саме ці два славні мужі перепровадили нашу Церкву через великі лихоліття і передали сучасному поколінню живу віру в Богу та любов до своєї Церкви та України. Перед нами стоїть завдання, щоб у теперішні часи, які є не менш тяжкими, цю віру не тільки зберегти, але примножити та передати тим, які прийдуть після нас. При цьому, слідом за папою Франциском, повторимо, що ми зобов’язані передати наступним поколінням не попіл віри, але жар, полум’я віри! Милосердний Боже, допоможи нам у цьому!

+ Ігор
Митрополит Львівський

7 березня 2021 р. Б., с. Кротошин

Останні новини

22 квітня 2021 року в Митрополичих Палатах (м. Львів, пл. св. Юра, 5) відбулася щомісячна зустріч протопресвітерів Львівської...
22 квітня 2021 року Преосвященний владика Володимир, єпископ-помічник Львівської Архиєпархії, та в'язничні капелани о. Тарас Мирка та д-н...
21 квітня 2021 року Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський, відвідав монастир Згромадження Сестер Милосердя святого Вінкентія...
20 квітня 2021 року відбулася зустріч Синкела в справах духовенства ЛА о. Юрія Чудяка і Референта Курії Львівської...
Колись я був наївним священником, а згодом став наївним єпископом. Бо людина завжди є запальною, має свої ілюзії,...