Кл 3,4-11;
Лк 14,16-24
На одному прийнятті у визначного фарисея був присутній Ісус, прибули туди вчителі закону й фарисеї. Там Ісус зцілив хворого на водянку, хоч це була субота, святковий день, але ніхто із присутніх, яких Господь запитав про можливість зцілення в суботу, не дав відповіді. Запрошені теж змагалися між собою про зайняття вищих місць на бенкеті, а Ісус, не боячись, говорив правду, що ті, хто виносяться, будуть принижені, а хто принижуються – будуть вивищенні (пор. Лк 14,11). Господь навчав присутніх духовного життя, мимо того, що їм могло це й не подобатися. Потім Син Божий сказав про тих, хто справляє бенкети, щоб на нього кликали убогих, кривих, сліпих (пор. Лк 14,13), бо за таких віддасть Бог у день воскресіння праведних. Ісус Христос використовував час і обставини, щоб присутнім вказати на правильний спосіб духовного життя. Бо коли особа комусь дарує певний дар і очікує віддачі, чи запрошує на бенкет, щоб у свою чергу бути запрошеною, або просто чекає похвали, подяки, проголошення в засобах масової інформації тощо – словом, отримує вже таку нагороду. Ісус Христос одного разу сказав, щоб не чинити добрих діл для людського ока, очікуючи похвали, бо це уже нагорода від людей. Господь в таких випадках не має за що нагороджувати, тому що такі вчинки не були зроблені з любові до Нього чи в Його ім’я?! Якщо щось особа вчинила для похвали, подяки чи, щоб було розголошене довершене діло – таким чином отримується похвалу чи подяку людську, Богу не залишається місця, щоб нагородити. Інша річ, коли хтось вчинив діло милосердя ближньому не для подяки, але отримав її, тоді Господь, знаючи серце добродія, бачить як нагородити. Ісус Христос навчав, щоб добрі вчинки виконувати тайно, не для розголосу, порівнюючи, щоб ліва рука не знала, що робить права (пор. Мт 6,3). Хтось із присутніх на цій вечері сказав: « … Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім» (Лк 14,15). Після тих слів Ісус розповів притчу про якогось чоловіка, що справив велику вечерю, на яку запросив багатьох людей. Послав слугу, щоб повідомив про готовність гостини. Але запрошені відмовлялися, мовляв, купив поле, інший –воли, а ще хтось одружився, одним словом, висували причину, щоб не прибути на гостину до пана. Коли слуга повернувся й розповів панові, як поставилися запрошені до його бенкету, пан велів іти на майдани та вулиці, щоб привести на вечерю вбогих, калік, сліпих, тих, хто попадеться йому в дорозі. Потім слуга ще ходив, благав, бо було місце на гостині, щоб заповнити присутніми. Господар розпорядився, щоб наполягати увійти в його дім. Вкінці повідомив: «… Ніхто з отих запрошених не покуштує моєї вечері» (Лк 14,24). Так звучала відповідь тому, хто сказав про щастя для тих, хто буде в Царстві Божім. А Ісус на прикладі, розповів притчею, що Бог запросив усіх в своє Царство, але люди відмовляються, мають свої заняття, чинять свою волю, не зважаючи на Господній поклик та перестороги.
Ми з вами також покликані Богом до Його вічного Царства. Господь чекає нас, для кожної людини існують відповідні умови, щоб осягнути й вічно перебувати в цьому Царстві. З притчі пізнаємо, що самому господареві, тобто Господу, важно, щоб не розминутися з покликом бути щасливими. Він посилав раз, другий і третій, щоби прибути на гостину, але запрошені не зважали на це, займалися своїми справами, уважаючи, що вони пильніші. Немає нічого важливішого на світі від того, щоб здобувати Царство Боже. Небесний Отець подбав за це та дбає протягом усієї історії людства, щоб заохотити людей прийняти Його ласкаве запрошення бути щасливими. Колись Господь посилав патріархів, суддів, пророків, апостолів, тепер, маємо священників та різних принагідних свідків історичних подій, фактів та всякого роду випадків, які промовляють до людства, що життя не закінчується зі смертю тіла людини. Кожній людині Господь дарує безсмертного духа від зачаття в лоні матері, духа, який не помирає, який оживляє людське тіло й, коли дух покидає тіло людини, воно перестає жити. А дух людини йде до Бога, здає звіт життя та продовжує жити щасливо або нещасливо, але вічно. Дякуймо Господеві за Його великий дар життя, що Він дарував нам. Дякуймо за кожен крок, за віддих, за ближніх, за сонце й повітря, за їжу та воду, за Божу любов та Його милосердя, за ласку прощення гріхів, яку можемо здобувати після кожного каяття у тайні Сповіді та через акт скрухи, покаяння, в певних обставинах. Розповідають, що у якомусь місті в Італії певний літній чоловік видужав на коронавірус, дихаючи завдяки масці через подавання кисню. Виходячи здоровим, дякував, звернувся до лікарів та сказав, що він має чим заплатити й радий одужанню, мовлячи, що уже майже 90 років дихає й ніколи не платив Богові за повітря? Пізнав, що не дякував Господу за усі дари, які Бог дає людині. Не звертав уваги на доброту Господа, який все вчинив для життя людини. Будьмо вдячні Господу за Його доброту для нас, а найбільше за те, що прислав на світ свого Сина, який, вмираючи на хресті, врятував нас від вічного покарання. Господь запрошує нас до неба, бути щасливими, навіки радісними, перебувати у Його присутності. Хай Пресвята Богородиця допоможе нам збагнути необхідність боротися за щасливу вічність.
+ Ігор
Митрополит Львівський, УГКЦ
27 грудня 2020 р. Б., храм Успення Пресвятої Богородиці, м. Львів
