Щоб показати комусь дорогу, треба самому її знати. Дитина може сказати татові «люблю тебе», але тато не почує, бо його серце повне агресії чи алкоголю. І більше дитина цього не повторить. Дитину можна скривдити, покарати, довести до сліз. Але сльози скривдженої дитини не падають на землю, а піднімаються вгору, згодом падаючи у вигляді «вогняного дощу». Про це сказав єпископ-помічник Львівської Архиєпархії владика Володимир під час проповіді у четверту неділю Великого посту.
«Ми чули в сьогоднішньому євангельському слові про хлопця, який може бути образом багатьох сучасних людей. Нічого не стається раптово, людина не може в один момент стати доброю чи поганою», – зазначив архиєрей.
Відтак проповідник пригадав зміст євангельської розповіді про біснуватого епілептика.
За його словами, син батька, що мав німого духа кидався у вогонь та воду. Вогонь і вода – це дві крайнощі, які хитають людиною. Серед них важко знайти середину, бо бракує стержня. Сам батько терпів з приводу хвороби сина, бо через його хворобу втратив спадкоємця і продовжувача роду. А оздоровлення сина оздоровить і батька, дасть певність майбутнього. Він знає, що тоді буде кому пошанувати його старість.
Більше того, батько каже до Ісуса: «Вірую, допоможи моєму невірству» – з цим проханням переплітається своєрідний іспит сумління.
Через недугу дитини, – припускає проповідник, – можливо захиталася віра батька. Ніхто не міг вилікувати дитину, бо хвороба мала духовний характер. Не відомо, наскільки в цій всій родинній трагедії є провина батька? Можливо син був відображенням, дзеркалом життя батька? Чи він прищепив сину достатньо любові, чи батько навчив його любити і шанувати маму?
Ба більше не відомо, чи батько відразу в постаті Ісуса бачив Бога, можливо одного з цілителів. Бо спочатку звертався з цією проблемою до апостолів. Але в будь-якому випадку, чоловік знайшов дорогу до Бога. Тим самим він зробив правильний вибір, за яким згодом не було потреби жаліти.
«Тому учні Ісуса подивляють свого Вчителя, звідки Він бере силу робити чуда, згодом питають Його про це. Ісус наголошує на важливості посту і молитви. Для декого піст може бути формальним виконанням певних приписів з аргументом: Бо цього не можна!», – зауважує проповідник.
«Не треба відчувати примус до Бога, бо ми Його потребуємо. Навіть медицина повертається останнім часом до посту як обмеження в їжі. Постом лікують хвороби, повстають цілі «посні» курорти чи клініки, дієтичні консультації. І це не мусить бути з релігійних переконань, щоправда коштує великі гроші. Основне завдання посту для християн – наблизити людину до Бога», – переконаний владика Володимир.
За його словами, сучасна психологія намагається віднайти рівновагу між тілом і душею (гр. психе значить душа, дух). Але про це пишуть вже давні ченці чи Отці Церкви, так каже Атанасій Великий: «Поглянь, що піст чинить! Він лікує недуги, висушує зайві соки в організмі, проганяє злих духів, відлякує непристойні думки, робить серце чистим, зцілює тіло й урешті приводить людей до престолу Господа». Отже лікування недуг, зцілення пов’язане з виділенням з організму чогось зайвого. Благословенне це тіло, яке для душі працює.
«Як виглядає цей передвеликодній піст в нас особисто, в наших родинах?» – запитує проповідник і зазначає: «Живемо в непростий воєнний час, але не маємо забувати, де є наше джерело сили. Якою є моя пасхальна дорога? Щоправда, війна багато чого нам показала, які правильні вартості. Бо були б забави, вечірки. Ну ж уродини, треба гучно святкувати, ще й ювілей. Друзі та знайомі чекають, бо що будуть думати. А піст не так важливо, Бог це має зрозуміти. Але зараз кажемо, що нам не до того, бо в країні війна. Бачимо, що можна жити просто, скромно, дякуючи Богові за кусок хліба та дах над головою. Мало хто звертає увагу на зовнішній вигляд. Особливо жінки відмовляються від класичного макіяжу».
«Вкінці євангельського уривку Ісус анонсує, що його вб’ють, але він воскресне. Якщо хтось думає, що перемога здобувається зброєю чи вбивством інших, то це не так. Так думали ці, які розіп’яли Ісуса, але глибоко помилялися, адже він воскрес. В час війни Ісуса буквально розпинають на Україні в постатях людей, які створені на образ і подобу Божу. Він вбитий в Чернігові, брутально вкинутий до гробу в Маріуполі. Саме тут він воскресне. Бо такою є пасхальна подія», – каже архиєрей.
«Іван Ліствичник, якого пам’ять нині святкуємо, вчить, що християнин не може стояти на місці, повинен йти вгору, до досконалості. Якщо ми є з Богом, в Божій ласці, то сумління підкаже нам, що робити в тій чи іншій ситуації. Не треба боятися зла, хочемо полюбити добро, в ньому бути і жити!» – підкреслює владика Володимир.
Також архиєрей пригадав як приклад вражаючої молитви про фото, на якому на Сихові чисельна група чоловіків на колінах молилася вервицю перед фігурою фатімської Богородиці.
