Служіння вимагає жертовності. Служіння не обіцяє кар’єри чи слави на землі. Зараз відчутно, як ревно служать численні волонтери. Вони не очікують за це винагороди, а хочуть жити гідно на своїй землі. Це водночас їхня інвестиція у вічність. Про це сказав єпископ-помічник Львівської Архиєпархії владика Володимир під час проповіді до вірних у першу неділю Великого посту.
«Сьогодні Церква вшановує неділю православ’я, що у перекладі з грецької означає правдиву віру, правильне почитання Бога. В цьому нам допомагають ікони, мощі святих», – зазначив проповідник. Відтак він пояснив, що ми сьогодні не говоримо про православ’я як конфесію, а про православ’я цілої Церкви, вселенське, католицьке, яке ціла Церква визнала в боротьбі проти іконоборства.
Ба більше – людина є іконою Божою, бо створена на Його образ і подобу.
«Чи ми це завжди зауважуємо? Тобто чи ми відповідно живемо? Носячи в собі образ і подобу Божу, ми йдемо конкретною життєвою дорогою. Це називається покликанням. Покликання – це Боже запрошення, а не нагорода за наші заслуги. Великим мистецтвом є розпізнати власне покликання, на нього відповісти. Неважливо, що подумають інші, бо нам жити своє власне життя», – зазначив Архиєрей.
Як розповів у проповіді владика Володимир, для сучасників Ісуса був незрозумілим цей факт, що Він народився в стаєнці у Вифлеємі. Було незрозумілим те, що Ісус роки свого дитинства і молодості провів у Назареті. Ця місцевість була таким марґінесом суспільства. Тому Натанаїл ставить сумнівне питання: «А що доброго може бути з Назарету?» Саме таке місце вибрав Бог для свого Сина, щоб придивлявся до тих, за кого мав згодом померти. Багато людей не впізнали в Ньому Месію.
Відтак проповідник звернув увагу, що саме темі покликання присвячене сьогоднішнє євангельське слово. «Це велика таємниця, яка криється в Божому задумі. Можемо собі подумати, що добре було апостолам, які чітко почули з уст Ісуса запрошення йти за Ним», – каже він і запитує: А як пізнавати покликання нам сьогодні? Ангели не приходять і нас нікуди не тягнуть. Якщо б хтось чув якісь голоси, то також можна робити різні висновки, це може тягнути на відповідний діагноз.
«Ісус Христос свого часу сказав до Филипа дуже чітко: «Іди за мною». Таке ж запрошення Ісус скерував і до багатого юнака, але отримав негативну відповідь. Були випадки, що певні особи зі страху чи як спосіб втечі самі проявляли ініціативу піти за Ісусом, але Він їх не приймав, вказуючи на виклики апостольського життя і служіння. Чи можна вважати, що Ісус у такий спосіб відкидає або знеохочує людей? Він як чудовий педагог напевно бачив поверхове бажання, водночас брак мотивації до правдивого служіння. Також як навернення зі страху не є ефективне», – додав він.
У декого процес розпізнання покликання, зауважує єпископ-помічник, відбувається швидко і просто, в інших – це багато клопотів з численними роздоріжжями. Але хто щиро шукає свій шлях, то звичайно його знайде. Важливо мати відкриті вуха і серце на Божий голос, який промовляє в певних обставинах і через різних людей. Завжди будуть сумніви, але сумнів – це ще не зневіра, він радше мотивує до детальнішого пошуку. Хтось може розчаровано сказати, а чому довелося мені народитися тепер, саме тут і жити в такий непростий час.
«Війна принесла багато викликів в наш український дім. Щораз більше запитань залишаються без відповіді. Ми живемо від ранку до вечора, чекаючи наступного світанку. Але потрібно дякувати Богу за ці світанки. В час війни є велике прагнення помсти, прокльонів, ненависті. Дуже важливо навіть в час війни зберегти людське обличчя», – переконаний проповідник.
«Не варто життя сприймати чи вважати якимсь суцільним покаранням. Багато чого залишається таємницею, яку напевно кінцево зрозуміємо щойно у вічності. Зараз наше завдання йти до щасливої вічності, кожний на своїй дорозі освячення», – наголосив на завершення владика Володимир.
