Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці хоче нам відкрити деякі таємниці з дитячо-молодечого життя Марії, кинути промінь світла на її батьків. Хоч Євангелії нам нічого про це свято не говорять, як зрештою і про Різдво чи Успіння Матері Божої. Лише традиція та апокрифи підкреслюють ці моменти. Особливо літургійні тексти ставлять нам перед очі велич, гідність і святість Богородиці. Про це сказав єпископ-помічник Львівської Архиєпархії Преосвященніший Володимир під час проповіді до вірних під час Божественної Літургії у храмі Введення у храм Пресвятої Богородиці, з нагоди храмового празника. У цей день архиєрей звершив священниче рукоположення Валерія Купчака.
«Щиро вітаю всіх вас у храмі. Дякую, що ви сьогодні тут. Бо дехто може думати, що нема потреби ходити до храму, адже Бог є скрізь. Тобто така людина аргументує: «Головне мати Бога в серці, вірити в душі». Ну в принципі це правильно, бо без віри в Бога важко жити. І Бог має завжди бути в душі. Цим думкам не заперечиш. Проте є відчуття, що тут чогось ще бракує», – зазначив владика Володимир на початку проповіді і закликав: «Постараймося усвідомити роль церкви в нашому житті».
На його переконання, постать Богородиці може нам в цьому товаришувати.
«З різних джерел довідуємося, що Йоаким і Анна були бездітними. Вони склали обіцянку, що у випадку народження дитини віддадуть її на службу Богові до храму в Єрусалимі. Бог вислухав їх, дав їм донечку. Коли вона мала три роки, віддали її до школи при храмі. Цей вчинок не був лише виконанням обов’язку чи обіцянки, а виявом любові до Бога, бо жертва є виявом любові, а точніше жертва – це мова любові», – сказав проповідник і додав: «Коли первосвященик взяв дитину, щоб внести її в храм, то, як співаємо на Літургії, «ангели, бачачи вхід Пречистої, здивувалися, як Діва ввійшла в святая святих». В храмі Марія перебувала доти, поки не була заручена зі св. Йосифом. Не знаємо її розпорядку чи способу життя в храмі, але однозначно вона перебувала в молитві та слуханні Божого слова. Бо вже в час Різдва Христового прийдуть випробування, треба буде втікати до Єгипту, а ця здобута віра буде великою опорою. Пресвята Богородиця через слухання Божого слова та прийняття Його волі стає благословенною, її лоно згодом носило, а груди годували Божого Сина».
«Храм – це школа побожності. Тут не вчимо астрономії: віддалі між планетами чи віддалі між небом і землею. В храмі зустрічаємо того, хто об’єднує небо та Землю. Храм – це лікарня, де отримуємо діагноз наших духовних немочей, тут їх лікуємо у сповіді», – наголосив єпископ-помічник Львівської Архиєпархії.
«Чи ми спішимо до цього важливого і святого місця, до церкви?», – запитав владика Володимир.
« Хтось може оправдовуватися, що не йде до церкви, бо ще діти малі, а їм вже 5-6 років. Якраз їм і місце у храмі. Діти свідомо чи несвідомо наслідують спосіб життя батьків. В соцмережах я натрапив на короткий діалог батька з сином. Отже, батько каже: «Сину, дивися, куди ходиш». А син відповідає: «То ви дивіться, тату, бо я йду вашими стежками…». Певна статистика каже, що 50% духовних покликань приймають рішення про цей вибір між 6 і 14 роком життя. Це є час, коли дитина є під цілковитою опікою та впливом батьків. Батьки можуть шкодувати дітей для Бога, а потім зі сльозами жаліються: «мій син не шанує мене чи є злочинцем». Хоча не завжди батьки в цьому винні, це може статися на будь-якому етапі життя. Але якщо людина живе в єдності з Богом, то цього однозначно не буде!» – зазначив він.
На його переконання, важливо допомогти дитині вибрати її покликання, бо потім неможливо жити за неї життя. Щасливі батьки, які радо віддають дітей на священиче чи монаше служіння. Ознакою релігійності народу не є величаві позолочені храми, а добрі і святі покликання до служіння.
Також владика Володимир підкреслив, що ми стаємо сьогодні свідками та учасниками священичого рукоположення співбрата Валерія.
«Важливою суттю священничого служіння є дарувати людям євхаристійну поживу. Доки священик служить, ця пожива не закінчується. Священик також покликаний повертати людей від смерті гріхопадіння до життя через святе таїнство покаяння. На священика чекають ще інші, дуже різноманітні виміри служіння: катехитичне, соціальне й інші», – наголосив Преосвященний Володимир.
«Щоб інших запалювати чи зігрівати, то треба найперше самому горіти жаром віри. Попіл не дає ні тепла ні світла. Важливо не віддалятися від джерела цього вогню. Тому молимося, щоб служіння Валерія супроводжувалося вогнем віри на довгу дистанцію. Тоді біля такого священика всім буде тепло і затишно. Божий люд буде почуватися захищеним», – додав на завершення архиєрей.
На завершення Святої Літургії владика Володимир від імені Митрополита Ігоря вручив настоятелю парафії отцю Любомиру Ортинському Митрополичу грамоту з нагоди 30-ліття його священничого служіння.
