2Кр 11,21-12,9;
Мт 16,13-19.
«… За кого мають люди Сина Чоловічого?» (Мт 16,13) – таке питання про себе поставив сам Ісус Христос своїм учням. І почув різні відповіді, лиш учень Петро повторив те, що йому об’явив Небесний Отець: «… Ти – Христос, Бога живого син». Апостол Петро, навіть, не здогадувався, що таку відповідь натхнув йому Отець. А Ісус випередив його, щоб він часом не приписував собі цієї відповіді, тому виразно почув повідомлення від Сина Божого, що з небес отримав натхнення. Невідомо, чи Симон повірив у слова Ісуса? А, продовжуючи, Христос оголосив поважну вістку для Петра та присутніх учнів: «Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають» (Мт 16,18). Очевидно, учні мало що зрозуміли зі слів Спасителя, бо звідки їм було розуміти устрій святої Церкви та боротьбу, яку прийдеться їй провадити протягом багатьох століть?! І Церква Христова, на чолі якої стоїть Син Божий, триває досьогодні! Так, Церква витривала у жорстоких переслідуваннях, переходить надалі внутрішню боротьбу, можливо й певний тимчасовий успіх мають злі сили, але перемогти Христа вони безсилі. Ісус своїм воскресінням зруйнував пекельні ворота, а демони не в силі протистояти тим, хто призиває ім’я Ісуса Христа! Молімося до нашого Господа, щоб вірно тривати у святій вірі! Відомо, що одного разу апостол Петро домагався у Христа іти по хвилях моря, і Господь дозволив йому стати понад законами природи, але віри в цього учня вистачило лиш на кілька кроків… Зламався, злякався хвиль, тонув і почув від Ісуса слова: «… Маловіре; чого засумнівався?» (Мт 14,31). Петро був свідком Христовим, бачив чуда, які довершував Спаситель, але все-таки тривав у маловірстві, бо дозрівав поволі та утверджувався повільно у святій вірі. Просімо глибокої віри у Бога!
Святий апостол Павло був дуже вчений чоловік і це його вчення-знання не перешкоджало йому переслідувати християн, свідків Христових. Між іншим, був дуже відданим гонителем тих, хто вірив, що Ісус Христос воскрес та був Божим Сином. Він дуже щиро написав, признався: «… я недостойний зватись апостолом, бо гонив Церкву Божу» (1Кр 15,9). Він щиро підтверджував, що зайняв тверду позицію проти тих, хто вірив Ісусові! Але Господь кожній людині дає можливість спасти свою душу, бо віддав своє життя за тих, кого покликав до життя. У дорозі до Дамаску, куди подався Савло, щоб гонити християн, «… засяяло навкруг нього світло з неба, і він, упавши на землю, почув голос, що говорив до нього: Савле, Савле! Чого мене переслідуєш? – Він запитав: Хто ти, Господи? – А той: Я – Ісус, що його ти переслідуєш» (Ді 9,4-5). Сам Христос впрост втрутився у його життя, а гордий та впевнений у собі Савло різко покинув триматися своїх переконань. Послухав голосу, який звертався до нього, повірив тому, кого не бачив, прийняв умови, які йому запропонувала Особа, що скривалася за поданим голосом. Павла запровадили за руку до певного Юди на вулицю Просту в Дамаску, в домі якого він молився три дні й нічого не бачив, не їв та не пив. А Господь прямував до душі Савла, послав туди чоловіка, промовивши у видінні, щоб поклав руки на Савла. Ананія не спішив, представляв Господу, скільки зла вчинив Савло, ніби Бог не знав, аж бажав це почути від Ананії? І Ананія наважувався повчати Господа?! Але Господь сказав йому, що Савло для нього вибране знаряддя, Він має більше права до нього, як Ананія. А нам дуже цікаво те, що людина намагається повчати Бога, обмежене створіння сміє протиставитися безмежному Творцю! Так виходило, що Господь ніби мав оправдуватися перед Ананією, якого теж сам покликав до свого служіння. Богові сподобалося так поступати з наверненням Савла! Нарешті, Ананія послухав Ісуса, пішов до Савла, поклав на нього руки, той прозрів і сповнився Святим Духом (пор. Ді 9,10-17). Дуже складне було життя у святого Павла. Його часто, майже постійно, переслідували, ловили, карали, часом він втікав, вислизував із рук переслідуваних. Учень Павло написав такі слова про себе: «Від юдеїв я прийняв п’ять раз по сорок (ударів) без одного; тричі киями мене бито, раз каменовано, тричі корабель зо мною розбивався; день і ніч перебував я у безодні. У праці та втомі, в недосипаннях часто, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі! Крім інших випадків, моя щоденна настирлива думка – журба про всі Церкви!» (2Кр 11,24-25, 27). Ось таке строге життя провадили святі верховні апостоли, було, що помилялися, каялися, вірили Богові та виконували Господню волю! Вкінці померли у Римі мученицькою смертю, триваючи у святій вірі, де й поховані. Молімося до них і благаймо їхньої допомоги у спасінні наших душ! Святі апостоли Петре й Павле, моліть Бога за спасіння наших душ!
Дякую усім учасникам сьогоднішнього моління у велике свято верховних апостолів Петра й Павла, та ще в інший празник: посвячення храму святого Василія Великого. Храм будувався з різними викликами і це – правильно та добре. Але ця святиня – дружелюбна, симпатична, вимолена вами, словом – гарний храм ви збудували на славу Божу. Тут навколо побудовано багато високих та гарних домів, але їх не можемо порівняти зі святим храмом, бо у ньому мешкає сам Ісус Христос! Можливо, інші дорожчі та кращі? Все одно вони не Божі храми, не будівлі молитви, не помешкання для Бога! У давнину цар Соломон будував храм Господеві: «Було у Соломона також 70 000 носіїв і 80 000 каменярів у горах, крім наставників, призначених Соломоном над роботою, щоб наглядали над робочим людом, а 3 300 було їх» (1Цар 5,29-30). Така велика кількість народу трудилася над будовою святині, яку будували сім років (пор. 1Цар 7,38). Коли б таку силу народу та велич коштів запропонувати отцю Володимиру Гоцанюку, він би, вірю тому, збудував шедевр, близький до красоти храму Соломона! Коли Соломон закінчив будувати храм, тоді увесь Ізраїль зібрався на його посвяту. До святині священники внесли кивот завіту, у якому знаходилися дві кам’яні таблиці, покладені Мойсеєм. Тоді святий храм сповнила хмара і через неї, через славу Господню, священики не могли певний час звершувати службу Господню (пор. 1Цар 8,9-11). Соломон тримав довгу промову подяки Господу та молився за свій народ. Правда, Соломон не влаштував білбордів, що зробив отець Гоцанюк Володимир, щоб повідомлення про свячення храму, про велич спільноти храму святого Василія Великого у Рясному 1, поширилася по усіх можливих околицях! Такого свята й такого приготування у нас ще не траплялося! А: «Соломон приніс у мирну жертву Господеві 22 000 волів і 120 000 овець…» (1Цар 8,63). Весь Ізраїль святкував дуже щиро – аж 14 днів! У наші часи не приносять в жертву тварин, але здогадуюся, що ми перевершили святкування Соломона, у нас свято величніше, бо у нашому кивоті перебуває Божий Син у святому Причасті, який жертвується на престолі! Написано, що, коли Соломон відпустив народ, люди розійшлися «веселі та раді серцем з-за всього добра, що Господь учинив…»
І я сьогодні щиро дякую отцеві Володимиру, який так наполегливо готував посвяту цього храму: приїжджав, радився, не лише зі мною, роздумував, змінював терміни тощо. І ось велике торжество, храм збудований, храм освячений. Дякую місцевій владі, архітекторам, будівничим, вірним храму, жертводавцям, усім, хто уболівав та допомагав у будівництві! Дякую священникам, які служать разом з отцем Гоцанюком Володимиром, подяка нашим чудовим хористам, храмовій прислузі, усім всім велика подяка за таку чудову святу будівлю, служіння та любов до своєї Церкви. Хай Бог усіх благословить щедрими духовними дарами та добрим здоров’ям! А тим, хто перенесений у вічність, просимо у Господа милосердя, і вічна їм пам’ять!
+ Ігор
Митрополит Львівський
12 липня 2021 р. Б., храм святого Василія Великого, м. Львів (Рясне-1)
