Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор звершив Архиєрейську Божественну Літургію у храмі Святого Архистратига Михаїла в селі Жирівка. Після Богослужіння владика освятив каплицю біля храму.
У проповіді владика роздумував над даром віри та закликав плекати її у своєму серці, звертатися до Господа й довіряти Йому свої життєві випробування.
— Святий апостол Павло писав ці слова із в’язниці, бо він впровадив чоловіка, не юдея, до єрусалимської святині поза певну лінію, за яку неможливо було когось такого туди заводити. За порушення того припису римська влада дозволяла юдеям карати смертю тих, хто порушував цей припис. Апостол уважав, що цей припис, цю стіну зруйнував Ісус Христос. Юдеї уважали, що лише вони можуть бути спасенні, бо вони діти Авраама, а Ісус Христос відзивався до них: «… Якби ви були Авраамовими дітьми, ви чинили б діла Авраама» (Ів 8,30). А вони, злобні юдеї, шукали нагоди, щоб вбити Ісуса Христа. Святий апостол був переконаний, що Ісус Христос, Син Божий, прийшов усіх спасти, незважаючи на походження та стать. Спаситель помер на хресті, щоб примирити усіх і, щоби усі мали доступ до Небесного Батька, віруючі та невіруючі, які навертаються до Бога. Святий апостол Павло писав не просто і не завжди було швидко розуміти, був вченим, але усіх старався привести до розуміння таїн віри, до Небесного Батька та до спасіння. Яка мета нашого життя на землі? – Не будівлі, не знання, не влада, не вбрання, не політика і не завойовування когось, але йти дорогою спасіння, щоб отримати від Господа вічну нагороду. Бог нас покликав до життя, щоб ми його пізнали, виконували його волю, зростали у його любові та отримали вічне спасіння. Хто розминеться з вічним спасінням через нерозум: «… Горе тій людині, через яку Син Людський буде зраджений. Краще було б тій людині не народжуватися» (Мр 14,21). Сам Син Божий сказав про Юду зрадника, а з ним й про усіх тих, хто втратить спасіння. Ми прямуємо у вічність не на сто, тисячу чи мільйон років, а назавжди. У вічності немає часу, там тривання без початку та кінця. Тому дорожімо нашим спасінням, Бог помер за усіх, щоб привести до неба та усіх вчинити щасливими!
Святий апостол Лука описав про начальника синаґоґи Яіра, який прибув до Ісуса з проханням, щоб зцілив його дочку, яка помирала. Ісус направився до нього, але народу було дуже багато, вони тиснулися до нього й Спасителеві було складно швидко рухатися. А тут ще й жінка, що хворіла на кровотечу, яка не мала відваги просити Ісуса про зцілення, лише подумала, що їй вистарчить притулитися до краю його одежі й видужає. Він особливий лікар, що лікував без жодних ліків, без інструментів, а словом, навіть, на віддалі. Коли сотник при ступив до Ісуса й просив про видужання слуги, так звертався до Спасителя: «… Господи, я не гідний, щоб ти увійшов під мій дах, але тільки скажи словом, і мій слуга видужає» (Мт 8,8). І хвора жінка, яка лікувалася у багатьох лікарів, подумала, що не буде займати Ісуса своїм проханням, можливо й стидалася виявляти свою недугу, вирішила діткнутися одежі Спасителя з вірою, що зцілиться. Не стала перед очима Ісуса, лише приблизилася ззаду, торкнулася краю одежі, не брала одежі рукою, не стискала її, торкнулася і вмить відчула, що кровотеча припинилася. Ісус знав наперед про її заміри, про її віру, запитав: «Хто доторкнувся до мене?» Апостол Петро дивувався такому питанню, відповів, що люди товпляться навколо нього, натискають з усіх боків, тому такий запит Ісуса зайвий. Так для Петра таке питання не мало значення, виглядало недоречним, а Ісус повідомив про особливий дотик: «… Доторкнувся до мене хтось, бо я відчув, як сила вийшла з мене» (Лк 8,46). Інші, що принагідно дотикалися Ісуса, не мали жодних замірів, а жінка несла зі собою глибоку віру, на яку отримала відповідь про зцілення тіла. Вона була свідома, що питання Ісуса скеровано до неї. Бажання жінки було залишитися незнаною; свою здорову частку отримала від Ісуса так, що крім нього ніхто не був свідомий про її зцілення від хвороби, навіть апостол Петро уважав питання Спасителя нелогічним…? А логіка була, жінка не сховалася у натовпі й не відійшла. Тепер підійшла, впала перед Спасителем, розповідаючи народові про усе, що сталося й про своє видужання. Усі почули від Христа похвалу для жінки: «Дочко, віра твоя врятувала тебе; іди з миром» (Лк 8,48). І священник після сповіді особи, коли чинить розрішення, промовляє: «Іди в мирі й більше не гріши». Ісус не вчинив якогось закиду жінці, не розпитував про її походження та хворобу, лиш похвалив її за велику віру, яку вона показала Богові та перед людьми. Можливо й святий апостол Петро зрозумів, що він хоч близько, поряд з Ісусом, але не усе йому під силу контролювати та розуміти.
Віра – це дар, сила, яка походить від Бога! Господь усім дає віру, але не усі нею охоче користуються. Оживляймо часто нашу віру у його спасенні дари! Святий Учитель Церкви так роздумував в ім’я хворої жінки: «Відважно, віра, ставай біля керма і прямуй у хвилі цього моря народу, щоби мій пошкоджений тілесний кораблик привести у бажану тиху пристань» (св. Ів. Золот. V. «… про кровоточиву, із євангелія від Луки». Жінка видужала завдяки глибокій вірі в Бога і до Яіра, коли його повідомили, що дочка померла, Ісус звернувся: «… Не бійся, тільки віруй, і буде врятована». Ісус увійшов у дім голови синаґоґи, взяв померле дівча за руку й промовив: «… Дівчинко, встань» і вона воскресла.
Віра від хвороб зцілює і віра померлих у гріхах осіб воскрешає!










