У Львівській Архиєпархії УГКЦ завершилися щорічні реколекції для духовенства, які цього року об’єднали близько 450 священників. Упродовж шести турів духовні науки проводив отець Олег Здреник. Організатором реколекцій став Інститут постійної формації духовенства Львівської архиєпархії, який очолює отець Юрій Чудяк.
Цьогоріч реколекції мали особливий формат ― уперше всі шість турів провадив один реколектант. Священники різних деканатів роздумували над спільною темою — «З чого я живу?». Спілкувалися про особисті стосунки з Богом, духовне життя священника, його внутрішні ресурси, втому, кризи та потребу знаходити час для себе серед щоденних душпастирських обов’язків.
Про те, чим особливими стали цьогорічні реколекції, розповіли їхній провідник отець Олег Здреник та учасники — отці Михайло Семчишин, Володимир Марушечко і Теодор Заблоцький.
«Я хотів говорити про те, чим сам живу»
Отець Олег Здреник підкреслив, що тема реколекцій стала продовженням його особистих духовних пошуків. Священник розповів, що впродовж останніх двох років переживав непростий період, який спонукав його по-новому подивитися на власні стосунки з Богом.
— Останнім часом я багато уваги приділяю внутрішнім пошукам живого стосунку з Богом. Не просто якоїсь релігійності, а справжньої духовності як стосунку. Досвід того, як Бог мене вивів із цієї кризи, як наповнив новими сенсами мою дорогу, спонукає мене тепер говорити про подібне. Коли мені запропонували провести реколекції для моїх братів-священників, спершу було тривожно. Але коли я погодився, то зрозумів: єдине, про що хочу говорити, — це те, чим сам живу, — поділився реколектант.
За словами отця Олега, рішення провести реколекції для всього духовенства Архиєпархії було непростим. Передусім він запитував себе, чим його власний досвід може бути корисним для інших священників.
— Я шукав відповіді у Бога — чому я можу бути корисний для своїх братів? Зі своїм скромним досвідом… Але якщо Бог так захотів, хто я такий, щоб Йому противитися? — підкреслив отець Олег.
Шість турів реколекцій стали випробуванням і для самого проповідника. Водночас спілкування зі священниками, їхня відкритість та готовність до спільних духовних пошуків додавали йому сил.
— Ця втома є якоюсь радісною втомою, якщо так говорити. Я думав, що буду більш втомлений. Сказати, що я не втомлений, — напевно, буде неправда. Але ця втома радісна, бо я бачу, що воно відгукується. Ті спільні пошуки, які ми тут робимо, знаходять підтримку. Фізичну втому наповнює душевна радість. А з духовного погляду розумієш ― те, що тут зараз відбувається, точно має сенс.
Турбота про себе — частина священничого служіння
Під час реколекцій приділили також увагу духовному та емоційному стану священників. Адже душпастир, який щодня супроводжує інших людей, вислуховує їхні труднощі, підтримує у випробуваннях і допомагає знаходити дорогу до Бога, сам потребує духовної підтримки.
Отець Олег переконаний, що священник не може дати іншим того, чого сам не має.
— Ми, священники, покликані нести людям стосунок із Богом, заохочувати, приводити до Нього. І коли ти не дбаєш про себе, про своє духовне життя, відповідно, ти і сам не зможеш нікого повести. По-справжньому вести може тільки той, хто має досвід того, що його самого ведуть. А дозволити собі бути веденим — це ніщо інше, як турбота про себе. Турбота про себе — це частина нашого душпастирського служіння. Коли я приходжу до людей роздратованим, я не можу їм дати миру. Тому важливо, чим я наповнюю своє життя, — пояснив священник.
Отець Олег відверто поділився і власними способами підтримувати внутрішню рівновагу. Серед них — молитва, духовний супровід, психотерапія та спілкування зі священниками, яким довіряє.
— У мене є моя молитва, є моя психотерапія. У мене є мій сповідник, з яким можу ділитися духовними пошуками, мої священники-приятелі, з якими можу проговорити якісь труднощі у своєму житті. Щодо тіла — тут ще поки є питання. Зізнаюся, що воно потребує трохи більшої турботи. Та моя емоційність, душевність, духовність зараз отримують більше, ніж будь-коли.
На думку реколектанта, важливо, щоб священник умів розпізнавати власну втому, не боявся говорити про труднощі та знаходив можливості для відновлення. Адже від його внутрішнього стану значною мірою залежить і те, як він будує стосунки з людьми, до яких покликаний служити.
«За 33 роки священства було багато реколекцій, але ці — особливі»
Про важливість такого підходу говорить і отець Володимир Марушечко, сотрудник храму святих Кирила і Мефодія, який має 33 роки священничого служіння. За цей час він брав участь у багатьох реколекціях, тож має з чим порівнювати цьогорічний досвід.
Серед тих, які найбільше запам’яталися, священник називає деканальні реколекції, що відбувалися під час пандемії COVID-19. Тоді духовні науки для священників їхнього деканату проводив отець Микола Фредина. А цьогорічні реколекції з отцем Олегом Здреником наш співрозмовник назвав «суперовими».
Особливо цінним для отця Володимира стало те, що про важливі духовні речі реколектант говорив просто і зрозуміло. Без складних богословських конструкцій, натомість із прикладами та роздумами, які стосуються щоденного життя священника.
Адже за роки служіння багато духовних істин стають добре знаними, але часом потребують нового осмислення. І саме такі реколекції допомагають знову звернути на них увагу.
Однією з думок, яка особливо відгукнулася отцеві Володимиру, стала необхідність дбати про себе. Він переконаний, що священник, який постійно віддає свої сили іншим, не повинен забувати про власні потреби — духовні, емоційні та фізичні.
— Господь Бог дав нам дві заповіді любові ― любити Бога і любити себе самого… Любити ближнього, як себе самого. Тобто треба спочатку любити себе, щоб показати любов ближньому, — пояснив отець Володимир.
За словами отця, якщо людина зовсім перестає дбати про себе, з часом їй стає дедалі важче бути підтримкою для інших — парафіян, близьких і власної родини. Тому турбота про себе не суперечить священничому покликанню. Навпаки, вона допомагає зберігати сили, терпеливість і внутрішній мир, необхідні для служіння людям.
«Кожні реколекції важливі, бо нам потрібно поповнювати енергію і знання»
Ще один учасник реколекцій, отець Теодор Заблоцький, має за плечима 33 роки священничого служіння. Наступного року він відзначатиме 34-ту річницю священства. Попри багаторічний досвід, переконаний, що священник ніколи не перестає потребувати духовного навчання та відновлення.
— Кожні реколекції є важливі, а тим більше, коли ми є, знаєте, в стадії служіння, нам треба поповнювати енергію і знання, — зазначив отець Теодор.
Священник пригадує роки навчання у відновленій духовній семінарії та настанови своїх наставників. Зокрема, згадує отця Миколу Прийстая, який у 1990-х роках був префектом семінарії та наголошував на необхідності постійної праці над собою.
За словами отця Теодора, ці настанови залишаються актуальними й сьогодні. Священник повинен збагачуватися духовно та інтелектуально, поглиблювати свої знання, розвиватися і не зупинятися на тому, чого вже досягнув. Адже роки служіння приносять досвід, але водночас ставлять перед душпастирем нові запитання та виклики.
Особливо непросто знаходити час для себе в умовах війни. Отець Теодор зізнається, що сьогодні дбати про власний внутрішній стан значно важче. Постійна тривога, переживання за близьких, серед яких є ті, хто захищає Україну на фронті, позначаються на щоденному житті.
Проте саме тепер, переконаний священник, потрібно уважніше ставитися до свого здоров’я, духовного стану та стосунків із рідними.
— Треба дбати про себе, тому що маю родину, маю діти, маю онуки і дружина. Приходиться дбати про себе, тобто робити все для того, щоби була гармонія духовна і тілесна, — наголосив отець Теодор.
Священник не приховує, що з роками з’являються нові труднощі, зокрема пов’язані зі здоров’ям. Але намагається знаходити можливості для відновлення, дбати про себе та зберігати рівновагу між духовним життям, служінням і родинними обов’язками.
Отець Теодор підкреслив, що реколекції — це нагода поповнити сили, отримати нові знання та ще раз пригадати те, що допомагає залишатися стійким у непростих обставинах. Його слова особливо промовисті сьогодні, коли священники разом зі своїми парафіянами переживають війну, втрати, тривоги та невизначеність.
«Чи я для Бога, чи я з Богом?»
Отець Михайло Семчишин, який уже 12 років служить священником, підкреслив, що духовні науки стали нагодою переосмислити власне покликання та подивитися на щоденне служіння з іншої перспективи.
Найбільше його торкнулося запитання про різницю між діяльністю для Бога та перебуванням із Богом.
— Спонукає задуматися, трохи так попрацювати над собою: де є мій стосунок із Богом, де я є, хто я є для себе, для інших. Чи я «для», чи я «з»? — розповів священник.
На перший погляд, ці два поняття дуже близькі. Однак у щоденному душпастирському житті, сповненому богослужінь, зустрічей, організаційних справ і турбот про парафіяльну спільноту, можна настільки зосередитися на діяльності для Бога, що бракуватиме часу просто побути з Ним.
Роздумуючи над власним духовним шляхом, отець Михайло пригадав, що свідоме переживання Божої присутності почалося для нього ще в дитинстві, після Першого Святого Причастя. Відтоді він намагається пильнувати чистоту серця, знаходити час для молитви та зберігати радість життя з Богом.
Цьогорічні науки допомогли йому ще раз повернутися до цих основ і перевірити, що сьогодні є головним у його житті.
Отець Михайло наголосив, що щорічні реколекції мають особливе значення для священників, адже дозволяють на певний час відійти від звичного ритму служіння та зосередитися на власному духовному житті.
— Іскру, яку ми отримали від Христа, знову ж десь трохи розпалити, роздмухати той вогонь. І це дуже класна нагода, тому мені дуже подобається той час. Більшість священників чекають на той момент, щоб приїхати і знову собі побути, коли для тебе хтось готує такий момент призадуми, тих навчань. Таку нагоду я сприймаю, як дар, — поділився священник.
За словами отця Михайла, кожні реколекції мають свою особливість. Різні реколектанти пропонують власні підходи, теми та духовні акценти. Проте незмінною залишається можливість прислухатися до себе, переосмислити пройдений шлях і відновити той внутрішній вогонь, з яким колись розпочиналося священниче служіння.
Підготувала Наталія Павлишин
















