З нагоди благословення новозбудованого храму Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього в селі Кожичі, Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор звершив Архиєрейську Літургію
Звертаючись до вірних, Митрополит Ігор наголосив на значенні храму та молитви в житті християнина:
— Святий апостол Павло прославляв Господа, Небесного Батька та заявляв про його вічне благословення. Він написав розповідь про те, що у місті Дамаску вождь царя Арети стеріг міста, щоб схопити його, апостола. Павла врятували тим, що його спустили в кошику крізь вікно в мурі й вождь не зловив його. Цікаві висновки вчинив святий Іван Золотоустий, роздумуючи над писанням Павла: «Хоч він й бажав переселитися з цього життя, однак, шукав спасіння людського, тому неодноразово винаходив і подібні засоби, щоби зберегти себе для проповіді, коли цього вимагали обставини. Так він був обережний і чуйний» ( св. Ів. Золот. Бесіда 𝚇𝚇V на 2Кр п.2). Знаємо немало про життя апостола Павла і, як Господь рятував його з різних небезпечних обставин. Він був випробуваний різними несподіванками: побиття камінням, палицями, кинутий у в’язницю, терпів розбиття корабля на морі тощо, Господь контролював усе й не дозволив загинути святому апостолові Павлові. Святий Іван Золотоустий, глибокий знавець життя і діяльності святого апостола Павла, на кого нападав диявол, написав такі слова про нього: «Він (диявол) готував йому спокуси не лише одного роду… Кидав його то в труди, то у скорботу, то в страх, то в страждання, то в турботу, то в стид, то у все інше. А (Павло) у всьому залишався переможцем» (св. Ів. Золот. Бесіда 𝚇𝚇V на 2Кр п.3). Святий Павло був вірний Богові, цілковито віддався в руки Господні та спокійно виконував волю Небесного Батька. Демон мстився Павлові, але не міг знайти жодної зачіпки для себе, щоб втішатися якоюсь перемогою.
Святий апостол Павло написав, теж, про людину, яка була взята Господом до третього неба. Очевидно, він написав про себе, але зі скромності не бажав хвалитися, бо написав, що знає людину взяту до неба, але не знає чи з тілом, чи без тіла була взята. Він описав про взяття людини до раю і про почуті там слова, яких не можна казати людині. Про це він, Павло, мовчав чотирнадцять років, але захотів, скриваючись за незнаною людиною, повідомити віруючим цю подію. Святий апостол, розповідаючи з прикриттям про себе, як знану йому людину, бажав навчати вірний Христові люд, що не потрібно хвалитися своїми успіхами. Можна щось сказати, але дуже обережно, щоб не виставляти себе, як вершителя чогось для отримання за це похвали та признання. Учитель Церкви ставить таке питання: «А для чого був піднятий (Павло)? Для того, як думаю, щоби його не сприймали як меншого від інших апостолів. Ті були разом з Христом, а він не був; тому (Господь) для виявлення його слави, і підняв його у рай» (св. Ів. Золот. Бесіда 𝚇𝚇VΙ на 2Кр п.1). І святий Павло виразно сказав про ці не дуже виразні, бо скриті ним факти, що він не бажає, щоб хтось думав про нього більше (пор. (2Кр 12,6). Апостол Павло дуже критично підходив до себе, бо написав, «… щоби не запишався, то дано мені жало у тіло, посланця сатани…» Святий Учитель Церкви має таке пояснення на ці слова: «… Бог не благоволив, щоби наша проповідь розповсюджувалася без перешкод, бажав упокорити наше високе про себе думання, але дозволив противникам нападати на нас. Це було дійсно достатньо до приниження гордих думок; а біль голови не могла цього вчинити. Таким чином під іменем ангела сатани він розумів Олександра коваля, його спільників Іменея та Филита, й усіх противників слова, котрі вступали з ним у змагання, і протистояли йому, кидали його у темницю, били й волочили, так вони чинили сатанинські діла» (св. Ів. Золот. Бесіда 𝚇𝚇VΙ на 2Кр п.2). Господь допускав противникам апостола Павла, щоб вони не один раз нападали на нього, а він молився та благав Господа про звільнення від прикрих напосідань ворогів. Так, Павло був принижений, багато терпів, його мучили, але Господь бажав, щоб він молився й показав, що своїми терпіннями, упокореннями та приниженням, а, навіть смертю, вірні особи Богові перемагають ворогів, бо сила Божа вселена в особу сильніша від катувань та мук ворогів.
Достойні сестри і брати, сьогодні ми взяли участь у благословенні новозбудованого храму. Кілька років тому, отець Іван Михайлевський приходив з питанням будови нового храму в Кожичах. Так, вірні села Кожичі посідаєте храм Воздвиження, якому понад 150 років, а, ось, стараннями пресвітера Івана та вашими зусиллями в Кожичах постав новий величавий храм, який сьогодні благословляємо, щоб ви молилися у ньому, прославляючи Небесного Батька. У західній частині України, вірні, майже, кожного села посідають храм! Для нашого люду, який виїжджав за кордон, було великим пріоритетом збудувати храм Господній. Коли ми побували у Бразилії й приїхали у одну місцевість, там побачили нашу старовинну дерев’яну церковцю, яку збудували наші майстри без жодного плану і певним стилем, який зацікавив місцевих тодішні архітекторів, навіть, до тепер згадують про неї. І це не одна святиня, таких багато не лише в Бразилії, але розкидані по усьому світі. Людина не тільки тілесне єство, вона посідає безсмертну душу, яку Господь очікує нагородити вічним щастям у небі. У цьому допомагають нам священники, які обслуговують наш вірний люд у храмах. У храмі мешкає Бог під видом святого Причастя, стараймося, щоби в часі дня, також і ночі, коли пробудимося, думкою полетіти до храм й привітати Ісуса, принаймні сказавши: Господи, люблю тебе, помилуй нас!
У храмі найголовніша частина – престол, де Ісус Христос перебуває у кивоті під видами хліба та вина. Старайтеся, щоб часто сповідатися та причащатися. Очевидці розповідають, що блаженний владика Микола Чернецький, коли повернувся із ув’язнення, сповідався кілька разів на день, коли до нього приходили священники. Подумаєте: чому і з чого? Так, він – свята особа, але до того, щоб отримати розрішення від священника, можна висповіданий гріх обжалувати на кожній сповіді. Потім, сповідь поширює в душі Божу благодать, дає силу, щоб провадити добре християнське життя, тому побожні особи часто сповідаються, хоч і не мають гріхів, але додають якусь духовну помилку з минулого життя.
Дякую священникові Івану Михайлевському за його наполегливість у будові храму! Висловлюю вдячність місцевим представникам уряду, архітекторам, будівничим, вірим села Кожичі, добродіям та жертводавцям, що брали різну участь в будові цього гарного Божого храму!. Хай Господь дає вам мудрість, доброту серця та добре здоров’я на гідне християнське життя! Пресвята Богородице, опікуйся вірними села Кожичі та навколишніх сіл!
