«Джерелом віри є не стільки стосунок людини до Бога, скільки стосунок Бога до людини», – ця думка Блаженнішого Святослава стала однією з вихідних акцентів відкритої розмови «ОКОПНИЙ ГОСПОДЬ: ЯК НЕ ВТРАТИТИ БОГА НА ВІЙНІ?» у Zenyk Art Gallery в межах циклу зустрічей «Пошук сенсів», яка відбулася за участі Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава, військового капелана та письменника о. Андрія Зелінського і поета та військовослужбовця Артура Дроня. Модерував зустріч директор Дому Франка Богдан Тихолоз.
Під час розмови йшлося про війну, про Бога, про досвід втрати, який сьогодні проживає Україна, і про те, що означає не зламатися.
На початку розмови Блаженніший Святослав озвучив ще одну важливу думку: віра – це не лише переконання чи інтелектуальне визнання, а передусім живий процес стосунку, в якому немає простих відповідей.
«Віра у Бога – це не просто визнання, прийняття, що щось існує. Це процес, це спілкування», – наголосив Артур Дронь.
Отець Андрій Зелінський, який говорив через досвід людини у війні, підкреслив:
«Віра – це ще подив. Бо те, що не дивує – є очевидним. А Бог не може бути заручником очевидності. Бог – це краса, навіть на війні».
Пропонуємо головні думки зустрічі
Де Бог під час війни?
Блаженніший Святослав:
«Джерелом віри є стосунок саме Бога до людини. Якщо людина втримається в цьому стосунку, не зірве його, не втратить віри, то з нею можуть статися дивні, навіть неможливі речі.
Сьогодні багато людей ставлять питання: де є Бог, коли нам тяжко? Де є Бог, коли стаються такі речі? Ми вже розуміємо, що не Бог є причиною зла. Але тоді постає інше питання: чому Він це допускає?
Ми можемо ставити безліч запитань і не знаходити відповідей. Але християнська віра говорить про Бога, який не стоїть осторонь людського болю. Ми віримо в Бога, який став людиною, який увійшов у наш світ і реально присутній у людському досвіді.
На початку повномасштабної війни я відвідував військовий шпиталь у Києві. Переді мною лежав поранений воїн. Кров, рани, біль. І в якийсь момент я відчув дуже ясно: тут є Господь. Ми віримо у страждаючого Бога. Навіть в абсурді війни Він нас не покинув».
Артур Дронь:
«Ми можемо дуже довго думати, чому Бог щось допустив. Чому сталася трагедія. Чому людина проходить через такий біль.
І можемо так і не знайти відповіді.
Але завжди можемо щось зробити.
Нещодавно ми допомагали дівчині із Запоріжжя, яка втратила маму в автобусній аварії та сама отримала важкі травми. Люди, які її ніколи не бачили, зібрали понад шістсот тисяч гривень. Знайшлися спеціалісти, які сказали: ми будемо безкоштовно займатися її реабілітацією.
Я думаю про момент, коли вона дізналася, що стільки людей захотіли їй допомогти.
І тому мені здається, що початок будь-якої розмови про Бога – це слова: “Ти не є сама”. А далі вже можна говорити про все інше».
о. Андрій Зелінський:
«Віра в Бога – це не просто визнання того, що Бог існує. Це процес. Це спілкування. Це стосунок.
І ще віра – це подив. Те, що нас уже не дивує, стає очевидним. А Бог не може бути заручником очевидності.
Навіть на війні людина здатна пережити досвід краси. Не тому, що війна красива. Вона страшна. Але навіть посеред руїни можна побачити щось, що нагадує про Бога і про людську гідність».
Як не втратити віру?
Артур Дронь:
«Мені здається, більшість із нас вірить не через математичні докази чи логічні схеми.
У кожного є своя смоковниця.
Я дуже люблю історію Натанаїла. Для нього вистачило однієї фрази Христа, щоб повірити. Бо Христос знав щось дуже особисте про нього.
Ми не знаємо, що сталося під тією смоковницею. Але знаємо, що це був його особистий досвід.
І мені здається, що кожен із нас має такий досвід. Момент, коли відчув Божу присутність. І коли приходять найважчі обставини, коли є сльози, претензії, нерозуміння, людина може повернутися саме до цього досвіду.
Можна не мати відповіді на всі питання. Але можна пам’ятати про стосунок».
Блаженніший Святослав:
«Коли почалася велика війна, у мене було відчуття, що все наше знання про Бога закінчилося.
Руйнувався світ, у якому ми жили. Треба було заново будувати стосунок до себе, до ближнього, до Бога.
Але сьогодні ми можемо сказати: Господь Бог нас не покинув.
Війна не походить від Нього. Він не є творцем війни. Але навіть посеред цієї темряви Він залишається поруч із людиною».
о. Андрій Зелінський:
«На війні особливо важливо пам’ятати, хто ти і звідки.
Є люди, які пам’ятають своє коріння, шукають себе у стосунку з Творцем. А є ті, хто ставлять себе на місце Бога.
Що може бути правдивішим для людини, ніж усвідомлення, що вона є люблена і покликана любити?
Навіть у найбільшому шумі війни людина потребує почути правду про себе. І саме ця правда допомагає не втратити віру».
Не «за що?», а «для чого?»
Артур Дронь:
«Ігор Козловський у своїх спогадах про полон писав дуже важливу річ.
Людина швидше ламається тоді, коли весь час запитує: “За що мені це?”
Але щось змінюється, коли вона починає питати: “Для чого?”
Можна опинитися в дуже страшних обставинах і все одно знайти сенс свого перебування там. Допомогти комусь. Захистити когось. Підтримати когось.
Це не скасовує болю. Але відкриває іншу перспективу».
о. Андрій Зелінський:
«Сенс – це не просто пояснення подій.
Сенс – це пережитий досвід.
Коли нам стає боляче, страшно, коли звичний світ руйнується, ми починаємо шукати сенс.
І дуже часто відкриваємо просту річ: захищати життя означає захищати щось Боже в людині.
Навіть коли людина просто бореться за ще один прожитий день, вона вже стоїть на боці життя».
Блаженніший Святослав:
«У час війни людина знаходить сенс тоді, коли чинить добро.
Не треба починати з великих теорій.
Треба рятувати життя.
Саме це робили наші захисники у перші дні війни. Саме це робили волонтери, лікарі, капелани, звичайні люди.
Коли людина чинить добро, вона має досвід свободи. Вона відчуває власну гідність. І тоді навіть у найбільшому абсурді відкривається сенс».
Чому сьогодні так важко зрозуміти одне одного?
Блаженніший Святослав:
«Упродовж цих років я постійно переживав досвід того, що нас не розуміють.
Я пам’ятаю перші дні великої війни. Київ був під загрозою, а люди за кордоном планували конференції на кілька тижнів уперед. Для них життя тривало звично. Для нас кожен день був питанням виживання.
Мені допомогла одна думка: ми перебуваємо в епіцентрі подій. Як камінь, який падає у воду і від якого розходяться хвилі. Поки одна хвиля доходить до інших, в епіцентрі вже народжується наступна.
Тому сьогодні дуже важливо шукати те, що нас об’єднує. І таким спільним знаменником є людяність».
Артур Дронь:
«Мені іноді здається, що ми недостатньо чесно говоримо про себе.
У 2022 році ми побачили неймовірну єдність. Але сьогодні ми бачимо і втому, і байдужість, і звикання до війни.
Мені здається, що важливо не лише питати, чому Бог щось робить або не робить.
Важливо також питати себе: а чи ми самі робимо все, що можемо?
Чи достатньо підтримуємо тих, хто воює? Чи не перекладаємо всю відповідальність на них?»
о. Андрій Зелінський:
«Людина є значно більшою, ніж її роль чи функція.
Війна дуже швидко зрізає все другорядне. Тоді стає видно, що найважливішим є життя людини.
І коли ми бачимо людину поруч не як функцію, а як особу, нам легше почути одне одного».
Що Україна може сказати світові?
о. Андрій Зелінський:
«Сьогодні світ часто намагається дивитися на людину через призму користі, ефективності, успіху.
Український досвід нагадує про інше.
Коли ти бачиш, як рятують життя під обстрілами, як борються за людину серед руїн, тоді відкривається справжня цінність людського життя.
Можливо, саме це є одним із наших найважливіших свідчень для світу».
Блаженніший Святослав:
«Ми перебуваємо в епіцентрі глобальних змін.
І наш досвід уже сьогодні ставить перед світом дуже важливі питання – про свободу, людську гідність, право на захист життя.
Ми повинні не лише пережити цей досвід, але й навчитися про нього говорити. Бо світ потребує цих відповідей».
Артур Дронь:
«Ми часто говоримо про те, щоб Бог допоміг нам перемогти.
Але стосунок із Богом – це не коли людина сидить і чекає, що все станеться без неї.
Це співдія.
У 2022 році ми побачили тисячі людей, які робили вибір не на користь власної безпеки, а на користь інших.
Мені здається, що саме в таких вчинках дуже добре видно і людину, і Бога».
________________________________________
Наприкінці розмови учасники неодноразово поверталися до думки, що навіть посеред війни людина не перестає шукати сенс. І цей пошук починається не з готових відповідей (які є дуже непростими), а зі стосунку – з Богом, з ближнім і з власною відповідальністю за життя поруч.
Підготувала Юлія Козіброда
