Український звукорежисер Володимир Пунько повідомив у своїх соцмережах про знакову подію — перша в історії України статуетка Latin Grammy прибула до свого володаря. Музикант і звукорежисер зізнався, що для нього велика честь бути першим українцем у своїй професії, який здобув таку престижну міжнародну відзнаку.
Переможним став альбом Y El Canto de Todas — спільний проєкт гітариста Рафаеля Серраєта та оркестру Львівської національної філармонії. У роботі поєдналися музичні традиції Латинської Америки, Іспанії та академічного оркестрового мистецтва. Альбом став своєрідним культурним діалогом, у якому гітара є головним голосом емоційної та багатошарової музичної історії.
Володимир Пунько забезпечив повний цикл аудіовиробництва — від запису до фінального мастерингу. За його словами, головним завданням було поєднати технічну точність із природним оркестровим звучанням та зберегти музичну виразність кожного твору. Саме цей проєкт здобув Latin Grammy Award у номінації «Кращий інструментальний альбом». Нагороду альбом отримав ще восени під час церемонії вручення у Лас-Вегасі.
― Любов до музики супроводжує мене ще з дитинства. Мені розповідали рідні, що у три-чотири роки, побачивши український прапор під час панахиди на цвинтарі, я почав співати «Червону калину». Пісню чув удома й по телебаченню, а родина, хоч і не була професійно музичною, ніколи не стримувала його захоплення співом та музикою.
Володимир переконаний, що здатність творити є особливим даром, закладеним у кожній людині, а музика стала для нього природним шляхом реалізації цього покликання.
― У мене не було переломного моменту, який би визначив шлях у житті. Усе відбувалося поступово ― через музику, духовне середовище та людей, яких зустрічав на своєму шляху. Я зростав у християнській атмосфері, ходив із батьками до церкви, молився, наскільки тоді вмів і розумів саму суть молитви. Після восьмого класу вступив у Бучацький Колегіум Святого Йосафата (зараз ― Бучацький ліцей імені Святого Йосафата). Навчання там стало поштовхом до поглиблення духовності. Згодом була Львівська Духовна Семінарія Святого Духа — ще один крок у духовному та творчому формуванні. За ці роки я переконався, що ці всі рішення і кроки в моєму житті не були випадковістю, а ― частиною Божого промислу.
Особливе місце у становленні Володимира посіла музика в семінарії. Будучи семінаристом, керував октетом, працював над репертуаром, самостійно створював аранжування й фактично занурювався у професійну музичну освіту. Попри закінчену музичну школу, багатьох складних дисциплін — гармонії, поліфонії, аранжування — доводилося навчатися самотужки. Саме цей досвід став одним із ключових містків до подальшої професійної діяльності — роботи зі звуком, музичними проєктами та великими творчими постановками.
― Після завершення Духовної семінарії я опинився перед важливим вибором. Тоді владика Борис Ґудзяк запрошував до Парижа, однак після тривалих роздумів я вирішив залишитися у Львові та продовжити музичну освіту. Водночас питання священства не закриваю для себе.
Навчаючись у консерваторії, Володимир Пунько отримав ще один важливий поштовх у своєму житті — запрошення співати у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла у Львові.
― Ініціаторами цього стали владика Степан Сус (тоді ще отець) та отець Тарас Михальчук. Згодом мені запропонували створити окремий вокальний колектив. На свято Миколая в 2016 року наш квінтет вперше супроводжував Богослужіння у Гарнізонному храмі.
У своїх роздумах Володимир Пунько часто повертається до думки, що його шлях — це не історія про різкі повороти чи сенсаційні рішення, а радше послідовна дорога, у якій музика, духовність і служіння природно перепліталися між собою.
― Навіть історію здобуття Latin Grammy варто сприймати не як раптовий успіх чи сенсацію, а як частину великої дороги розпізнання, праці та любові до музики. Так, як колись поступово формувалося моє покликання, так само крок за кроком прийшла і ця нагорода. Ця статуетка — це результат дороги. Ніхто ж не сподівався, що так вийде.
Сам альбом Y El Canto de Todas команда сприймала як один із багатьох творчих проєктів, над якими працювали у звичному ритмі. Для Володимира кожен запис — це окрема історія, до якої він ставиться однаково уважно й відповідально.
― Я далі маю досить багато проєктів і до кожного ставлюся з великою любов’ю. Так само ставився і до того проєкту.
Як пояснив звукорежисер, процес потрапляння до Latin Grammy є доволі складним і багаторівневим. Альбом просував сам гітарист Рафаель Серраєт, адже реліз виходив не через великий музичний лейбл. Музикант представляв роботу, розповідав про неї, популяризував її серед професійного середовища. Зрештою альбом спершу потрапив до довгого списку премії, далі — до короткого, а вже потім отримав офіційну номінацію серед п’яти фіналістів у категорії «Кращий інструментальний альбом».
Володимир Пунько зізнається, що навіть сама номінація вже була для нього великою несподіванкою та приводом для радості. Тому момент оголошення переможця під час онлайн-трансляції церемонії став приємним шоком.
Співпраця з Рафаелем Серраєтом почалася доволі природно. Іспанський гітарист уже неодноразово працював в Україні та співпрацював із Львівською національною філармонією. Саме через Львівську філармонію музикант отримав контакти Володимира й вийшов із ним на зв’язок. Так розпочалася творча співпраця, результатом якої став альбом, що приніс Україні першу в історії Latin Grammy у сфері звукорежисури.
― Співпраця над альбомом Y El Canto de Todas розпочалася з тривалого етапу підготовки. Після того як Рафаелю Серраєту передали мої контакти ми почали обговорювати всі організаційні та технічні деталі майбутнього запису — дати, кількість репетицій, склад оркестру та особливості роботи у філармонії. Сам запис тривав три дні у залі Львівської національної філармонії, та за успіхом альбому стоїть насамперед величезна праця оркестру та виконавців. Я записати можу, але якщо нема що записувати, якщо погане виконання — то що з того буде? Хороше виконання важливіше, ніж мікрофони чи будь-яка апаратура.
Після завершення запису розпочався довгий і кропіткий процес редагування матеріалу: відбір найкращих дублів, зведення, мастеринг та фінальне формування звучання альбому.
За словами звукорежисера, кожен проєкт починається із розуміння того, який результат хоче отримати виконавець. Саме тоді він формує технічне завдання та пропонує способи реалізації задуму. Для цього часто просить у музикантів так звані референси, які допомагають зрозуміти настрій і стиль майбутньої роботи.
― Та жоден запис ніколи не буде копією іншого, адже на звучання впливають десятки чинників — від диригента до емоційного стану виконавців. Під час роботи я постійно працює з партитурою, відзначаючи вдалі та невдалі моменти виконання. Завдяки професійній музичній освіті можу аналізувати не лише технічну якість звуку, а й саму музичну тканину твору. Бувають об’єктивні речі — помилки у виконанні. А бувають моменти, коли оркестр не помилився, але я відчуваю: це не той настрій. У таких випадках комунікація з музикантами відбувається безпосередньо під час запису — через мікрофон та монітори у залі. Так поступово народжується спільне бачення звучання твору.
Підготувала Наталія Павлишин
Світлини з особистого архіву Володимира Пунька
