У храмі Святого Миколая в Сновичах Поморянського деканату відбулася проща родин. Цього дня вірні молилися разом із Архиєпископом і Митрополитом Львівським Ігорем, який очолив Архиєрейську Літургію. Під час богослужіння Митрополит Ігор освятив новий іконостас храму.
До Сновичів приїхали родини, щоб спільно помолитися, зустрітися та провести цей день у храмі. У молитві згадали дітей, батьків, українські родини, наших захисників і всіх, хто сьогодні далеко від дому.
Наприкінці прощі у храмі відбувся молебень з нагоди початку нового навчального року. Митрополит Ігор помолився за школярів та благословив їх на навчання.
Проща завершилася спільною молитвою і благословенням родин.
Архиєрей у своїй проповіді наголосив:
― Святий апостол Павло писав до покликаних Господом братів, що в Коринті та пригадував їм, що вони не аж такі сильні, мудрі та шляхетні. Потім, навчає, що Господь вибрав безумних, немічних, погорджених, неблагородних тощо, щоб засоромити премудрих людей, сильних, значущих, бо перед Господом усе, що горде, мудре і велике, нічого не означає, хіба що бути відкинутими, приниженими, засоромленими, знеціненими та знищеними… Господь допускає певні переваги негативного впливу, щоб перевірити вірних йому осіб, але згодом, усе зів’яне, знищить, оберне в поразку та великий сором. Тому святий апостол з легкістю писав, що перемога злих сил може видаватися повною та непохитною, а тим часом, Господня сила та слава усе переверне у поразку. Богу необхідно довіряти завжди і до кінця, бо здавалося, що вороги перемогли Христа, якого розіп’яли на хресті, але він воскрес й засоромив усіх ворогів! Не лякаймося сильних та пануючих несправедливо, їхній кінець не за горами, бо людина має обмежений час життя на землі, який несподівано закінчується. Людина планує, а Господь плани контролює. Ізраїльський цар Саул противився Богові, не виконав його повелінь, тому Господь відвернувся від нього й велів пророкові Самуїлові помазати на царя Давида, сина Ессея (пор. 1Сам 16,13).
Святий апостол Матвій описав подію, яка сталася біля Єрихону, коли Ісус виходив з міста із великим натовпом народу. На краю дороги сиділи два сліпці, почувши, що Ісус підходить ближче них стали відразу кричати: «… Змилосердься над нами, Господи, Сину Давидів» (Мт 20,30). Люди не бажали, щоб вони кричали, заспокоювали їх, а ті ще більше голосили, бо з вірою очікували допомоги. Сліпці не зважали на заборону людей, щоб вони не кричали, бо дуже бажали осягнути зір, значить, мали надію, що Ісус може їм це вчинити. Цей крик, це моління не пройшло мимо вух Спасителя, він зупинився, був вразливий на крик, прохання та плач людей. Господь покликав їх, не відомо, як вони підійшли: чи їм допомогли, чи вони самі приблизилися до Христа? Коли стали перед Ісусом, він запитав їх: «… Чого хочете, щоб Я , зробив вам?» (Мт 20,32). Вони просили прозріння, а Ісус змилосердився над ними й доторкнувся до їхніх очей і вони стали видючими. Святий Іван Золотоустий коментував так цей факт: «Хай Господь не спішить нам дати свої дари, хай багато-хто відхиляють нас від молитовної дороги, – будемо продовжувати свою молитву: цим самим ми особливо і умилостивимо Бога. Подивися й тут, як ні бідність, ні сліпота, ні думка сліпців, що їх не почують, ні заборона народу, – ніщо не зупинило їх» (св. Ів. Золот. Бесіда LXVΙ на Мт п.1). У сліпців була одна мета: отримати зцілення від Господа! Їхня настирливість, терпеливість та довіра до Сина Божого зворушила Ісуса й він запитав їх, коли підійшли: «… Чого хочете, щоб Я зробив вам?» (Мт 20,32). Ці просили прозріння. Ісус підійшов, діткнувся їхніх очей і вони прозріли, пішли за ним. Ці два сліпці навчають вірний люд, щоб Богові довіряти, не зважаючи на різні перешкоди в житті. Молитви не слід опускати, а вірити, що Господь у свій час відізветься й задовольнить потребу тих, хто молиться до нього. Сліпці показалися благородними особами, бо просили з довірою прозріння, а, коли прозріли з милосердя Господнього, пішли за Ісусом. Більшість людей володіють добрим зором, посідають здорові очі, але не багато спішать йти у житті Господньою дорогою. Так, іти за Ісусом необхідно багато чого зректися, але ми боремося та надіємося вічної нагороди у небі. Вічна нагорода не обмежується роками, жодного терміну не існує в небі, бо сам Спаситель промовив, змальовуючи останній суд над людством: «І підуть ті на вічну муку, а праведники – на життя вічне» (Мт 25,46).
Пам’ятаймо, що Господь покликав нас до життя, щоб нагородити нас у небі вічним щастям. Не жаліймо себе, трішки труду, стільки, щоб «… віддати мої гроші міняйлам, і тепер я взяв би своє з прибутком» (Мт 25,27). Господь не вимагає від нас незвичайних подвигів, – будьмо вірними Богові у малих речах, у щоденному нашому служінню йому і отримаємо нагороду. Хай Господь допомагає нам у наших щоденних змаганнях! Пресвята Богородице, заступайся перед своїм сином, а нашим Господом, за нас, грішний люд!
