Слово Митрополита Львівського на двадцять п’яту неділю по Зісланні Святого Духа
Еф 4,1-6;
Лк 10,25-37.
Кожна людина має свою історію. Можливо, люди не задумуються про історію свого життя, а вона – дуже цікава, позитивна й часом складна. В житті кожної людини є багато таких випадків, про які вона радо згадує, але не бракує й таких, що замовчує і не бажає пригадувати. Не знайдемо багато таких людей, які озираються назад у своє життя, пригадують собі місця, обставини, осіб, предмети, які їм служили довершувати добро або, на жаль, чинити зло. Рідко стається, щоб обставини були такі безвихідні, що людина не могла б вижити без злого вчинку. Скільки добра чи зла чинить людина своїми думками, поглядами, гріховними намірами, які у перспективі стаються й матеріальним гріхом! Люди привикли признавати за добро чи гріх лиш матеріалізовані вчинки, виключаючи свої думки або наміри. Заповідь Божа закликає, щоби Бога любити всім серцем, всією душею, мислями та силою своєю. Навіть окремо не говориться про любов вчинками тому, що любити душею – означає духом та тілом. Господа необхідно любити усім своїм єством, тим, ким є людина! Це Господь утворив та виростив для нас кожну жилку, найдрібніший нерв, тонкий волосок, кістки, швидке око, усе, що є у людині. Він дарував нам безсмертного розумного духа, щоб, живучи праведно на землі, люди здобули вічну нагороду в небі. Господь покликав нас до життя у небі, до вічного щасливого життя, яке здобуваємо нічим іншим, як гідним християнським життям на землі. Можливо, чиєсь життя до цього часу не було гідним нагороди у вічності, було пооране суцільним беззаконням? Поки живемо, маємо можливість покаятися, отримати прощення й встановити гідний зв’язок із Господом. Хто у цьому сумнівається – таким необхідно подивитися на розбійника, який помирав на хресті поруч розп’ятого Ісуса Христа; він звернувся до Ісуса й отримав прощення, навіть запевнення від Господа: «… Сьогодні будеш зо мною в раї» (Лк 23,43). Бог не жартує в прощенні гріхів, рівно ж у справедливому покаранні! Це людина сама своїм гріховним життям погоджується на покарання у вічності. Святий апостол Павло навчає: «Не обманюйте себе самих: з Богом жартувати не можна. Що хто посіє, те й жатиме» (Гл 6,7). Пам’ятаймо, що у вічності не існує зміни у нагороді чи покаранні: хто буде нагороджений чи покараний – це згода людини з Господом на усю вічність.
Святе Писання пропонує нам роздумування про законовчителя, який був увірений в своїй праведності й вирішив випробовувати Ісуса Христа, що він скаже про осягнення вічного життя. А Ісус йому дав зустрічне запитання – що говорить закон? Той відповів правильно, вказуючи, що необхідно любити Бога усім людським єством, а ближнього – як самого себе. Законник, мабуть, мав свої міркування про ближнього, думаючи про ближніх одноплемінників чи тих, хто йому прилягає до серця, або ближніх по вибору, уподобанні. А Ісус у своїх навчаннях так відзивався про любов до ближнього: «… Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас» (Мт 5,44). Ісус на запит законовчителя відповів притчею, щоб той зрозумів Господній промисел. У притчі йшлося про чоловіка, який направлявся з Єрусалиму в Єрихон. На нього напали розбійники, пограбували, тяжко покалічили й залишили ледь живого на узбіччі дороги. Поруч побитої людини пройшли священник, а потім левіт, служителі святині. Вони бачили покалічену людину, але простували, можливо, у святиню й не хотіли осквернитися, допомагаючи напівмертвому чоловікові. Аж надійшов самарянин, той, хто був ворогом для євреїв. Він бачив побиту людину, а не приналежність до національності. Зупинився, похилився над потребуючим, перев’язав рани, оливою та вином полив їх, щоб швидше позаживали, посадив побитого на худобину, привіз до пансіонату й доглядав за ним цілу ніч, скільки міг… Не рахувався з нічим, бо вийняв два динарії, віддав господареві й просив, щоб той доглядав за покаліченою людиною. Зобов’язався при поверненні навідатися до пораненої людини та при потребі доплатити більші видатки. Потім Ісус запитав законника, кого він уважає ближнім? Той, мабуть, із неохотою відповів, що самарянин, ворог, був ближнім, а не свої, які відвернулися від побитого чоловіка й слідували дальше. Господь не пояснював йому нічого більше, лиш сказав, щоби він так поступав, не споглядаючи на приналежність, колір лиця, становище, мову тощо людини. І святий апостол Павло написав, щоб терпіти одні одних з любов’ю. Не тільки терпіти, але терплячи відноситися до ближніх з любов’ю, а це – високий ступінь любові до ближніх. Розповідають про святого Франциска з Асижу, що одного разу якийсь брат пустив у монастир прокажену особу. Святий був незадоволений з того і скромно картав брата, що він дозволив прокаженому ввійти на територію монастиря. Зрештою, хвороба заразлива, мабуть, святий переживав за своїх братів. Але Франциск спохватився, перепросив брата і навіть їв з прокаженим з одної миски. Це – геройський вчинок, яким святий показав дуже велику любов до ближнього, милосердячись над важкохворою людиною. Здогадуємося, що таким вчинком святий додав великої відваги хворій людині, а сам показав, що страх смерті не має місця у його серці. Любов до ближнього та милосердя стоять понад усі добрі вчинки! Не можна забувати, що нашим ближнім є кожна людина. Тому Господь не бажає, щоби ближнім заздрити, бажати їм зла, шкодити, відплачувати злом тощо. Ісус Христос заохочує любити ворогів, щоб ставатися синами Небесного Отця, «… який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних» (Мт 5,45). Пророк Ісая пророкував про Спасителя: «… У своїй любові й у своїм милосерді він викупив їх, він їх підняв, носив їх за часів минулих» (Іс 63,9). Мимо великих гріхів, які чинив ізраїльський народ в пустині, під час виходу з Єгипту, Господь прощав та виховував свій бунтівливий народ. Бог завжди добрий та милосердний!
Необхідно пам’ятати, що тою побитою людиною є кожна особа, яка живе на землі. Люди часто поранені гріхами. Було б великим жалем, коли б людина лежала у гріховному стані й не бажала встати. А милосердний самарянин – це Господь, який похиляється над кожною людиною, щоб простити її гріховні промахи. Керуймо наш погляд на Ісуса й просімо Його через покаяння, щоб лікував наші гріховні рани. Хай пресвята Богородиця допомагає нам провадити гідне та бездоганне життя!
+ Ігор
Митрополит Львівський УГКЦ
8 грудня 2019 р. Б., храм Зіслання Святого Духа, с. Загір’я
