Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор у співслужінні з Єпископом-емеритом Ігорем звершив Архиєрейську Літургію у Львівській духовній семінарії Святого Духа з нагоди Міжнародної науково-практичної конференції «Літургійна ідентичність УГКЦ у вченні Митрополита Андрея Шептицького».
Захід присвячений осмисленню літургійної спадщини Митрополита Андрея, 125-річчя інтронізації якого на Львівський митрополичий престіл відзначаємо цьогоріч. Як наголосив голова Літургійної комісії Львівської Архиєпархії отець-доктор Іван Гобела, Андрей Шептицький насамперед був святителем, пастирем свого народу та молитовником за Божий люд.
Звертаючись із проповіддю до вірних, Архиєрей зазначив:
— Святий апостол Павло поставив нас перед Господнім обличчям дуже відверто, пишучи про руйнування нашої тимчасової земної хатини, у якій мешкає душа. Він відразу підкреслював про оселю нерукотворну, вічну, тобто, наголошуючи на воскресіння, згадуючи про небесне помешкання й про те, щоб не бути голими. Святий Учитель Церкви так пояснив слова святого Павла: «Воскресіння буде для усіх, але слава не для всіх. Одні воскреснуть в честі, а другі в безчесті; одні для царства, а другі мучитися» (св. Ів. Золот. Бесіда 𝚇 на 2Кр, п.1). Апостол згадував про людський стогін, підкреслюючи, що людина прагне визволитися від тлінності, від тягарю пристрастей, від зраненого гріхом нашого тіла… Звільнення від тіла, приближує, об’єднує людину з Господом, тому людина прямує у вічність не так, щоб звільнитися від тління, а, радше, щоб об’єднатися з Господом, перебувати з Богом. Святий Павло згадував про людське старання подобатися Богові, тобто, виконувати його волю, звершувати діла гідні нагороди. Він розумів важливе завдання жити в тілі з Господом, що стверджував святий Іван Золотоустий: «… не просто жити тут тяжко, але тяжко жити, ображаючи (Бога)» (св. Ів. Золот. Бесіда 𝚇 на 2Кр, п.2). Розуміємо, що усіх людей очікує Божий суд, бо необхідно встановити Божу справедливість відносно життя кожної людини в тілі. У писанні згадується про відповідальність за те, що чинила людина у тілі: добро чи зло. Звичайно, це лякає кожну людину, тривожить, але втіха полягає лише в тому, що людина каялася, мирилася з Господом, перепрошувала його, старалася чинити добро, уникаючи зла. «… разом з душею одні тіла будуть віддані мукам, а інші увінчаються нагородами» (св. Ів. Золот. Бесіда 𝚇 на 2Кр, п.3). Слід вдягатися у Господа тут, на землі, виконуючи богоугодні діла, діла милосердя…
Святий євангелист Лука описав історію одного сотника, в якого дуже занедужав раб, що помирав. Сотник сам не пускався в дорогу, а послав до Ісуса юдейських старшин. Розуміємо, що сотник був римським урядовцем, цікаво, що старшина, прийшовши, благала Ісуса й переконувала, що сотник гідний того, щоб зберегти йому раба. Ісуса повідомляли, що сотник любить їх народ, навіть, збудував синагогу, мабуть, інші позитивні аргументи представляли Ісусові. Старшина інформувала Ісуса, що він, сотник, гідний того, щоб задовольнити його прохання. І Господь направився до нього, але сталося несподіване втручання сотника, який послав своїх друзів сказати Спасителеві, що він не гідний того, щоб Господь ступав під його дах!? Сотник виявляв віру, що вистачить Ісусові сказати слово на віддалі і його раб видужає!? І цей сотник ще додав, що він не рішався сам прибути до Христа, уважаючи себе негідним стати перед Ісусом. Від такої зміни ситуації, навіть, здивувався сам Ісус й промовив до присутньої юрби: «… Кажу вам, навіть в Ізраїлі я не знайшов такої віри!» (Лк 7,9). Очевидно, що Господь оздоровив раба на віддалі, що було рідкісним явищем… Коли посланці повернулися, раб уже видужав. А Господь показався слухняним і юдейській старшині, і римському сотникові! Велика сила віри людини, ніби змушує Бога чинити чуда, яких очікують й благають люди молитви.
Для мене були цінними слова оцих роздумів, які надихають довіряти Богові, здогадуюся, що вони й вас не засмутили, бо ми очікуємо слів «Літургійної ідентичності УГКЦ у вченні митрополита Андрея Шептицького». Тому вітаю усіх учасників конференції, яка незадовго розпочнеться, де почерпнемо добрих знань з представлених доповідей. Наперед, дякую усім доповідачам, організаторам, відповідальним, учасникам й учасницям сьогоднішнього літургійного дійства. Хай Господь усіх благословляє та наповнює наші душі своїми благородними дарами!
