У Євангельському уривку цієї неділі (Луки 18,10-14) читаємо про дві протилежні постаті: фарисея, який звеличує себе, та митаря, який щиро кається у своїх гріхах перед Богом. У своїй проповіді владика Володимир наголосив на тому, що кожен християнин має обрати, якою є його молитва та яким шляхом іде – фарисея чи митаря. Третього варіанту немає.
Фарисей: зовнішня побожність без справжнього смирення
Фарисей зі сьогоднішньої притчі виглядає побожним: виконує всі релігійні приписи, постить, дає десятину з прибутків, навіть дякує Богові за те, що він «не такий, як інші».
«Але все перекреслює гордість і зневага до інших, – стверджує Владика. – Його слова в храмі не є молитвою, розмовою чи діалогом з Богом, а самовихваляння. Він молиться сам до себе, до свого власного «я». Фарисей демонструє, як самоправедність може віддалити людину від Бога. Його побожність, хоча й здається зразковою, насправді є способом звеличити себе і принизити інших. Така позиція не лише суперечить духу Божої любові, але й показує, що його молитва була більше звернена на самозахоплення, ніж на спілкування з Богом».
Владика наголосив, що така форма молитви стає перешкодою для справжнього єднання з Господом, адже гордість і зневага до інших віддаляють людину від Бога.
Митар: покаяння, що відкриває шлях до Бога
Натомість митар щиро усвідомлює свою гріховність та просить Божого милосердя. «В його поставі та словах криється покаяння, – підкреслює Владика. – Хоча в очах суспільства він (митар) є символом гріха та зради через співпрацю з окупантами, але його щирість і покора доходять до Бога. Його молитовна постава вчергове засвідчує, що навіть найбільший грішник має надію на прощення». Тому саме він, а не фарисей, вийшов із храму виправданим.
«Ні фарисей ні митар не були досконалими людьми, але митар був виправданий за свою покору – і таким він пішов додому. Він може впевнено піднести очі вгору, радіти Божою присутністю. Доля фарисея була іншою. Не тому, що Бог карає. Це радше людина не приймає Бога, який пропонує своє товариство».
Підсумовуючи, владика вказує на два головні висновки зі сьогоднішньої Євангельської притчі:
– Той, хто вважає себе праведним, стає неприйнятним для Бога через гордість, а той, хто визнає свої гріхи і покладається на Боже милосердя, є виправданий.
– Кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується – вивищений.
«Бог не дивиться на зовнішні заслуги чи репутацію, а на стан людського серця, з якого виходять наміри і дії», – підкреслив владика.
Як молитися, щоб бути почутим?
Наприкінці проповіді владика заохотив вірних до особистого переосмислення своїх відносин з Богом, відповівши на такі запитання.
– Чи моя молитва є щирим прагненням до спілкування з Ним?
– Чи вона часом не перетворюється на нагоду для самовихваляння?
– З яким наміром приступаю до таїнства Покаяння (сповіді)?
– Чи не перетворюю його на нагоду самовихваляння?
– Чи в мені домінує покаяння та щира вдячність Богові за все, що отримую від Нього?
«Відповіді на ці питання покажуть, чи ми, за прикладом митаря, зможемо повернутися додому виправданими. У протилежному випадку нас чекатиме доля фарисея. Третя можливість радше не передбачена», – наголосив владика.
