Церква Христова, будучи спільнотою віруючих людей, наближається до періоду, який літургійно відомий під назвою Тріодь, або іншими словами – чотири неділі, які нас готують до Посної Тріоді, тобто Святої і великої Чотиридесятниці, Святого Посту. Щоб краще зрозуміти значення і сенс цього часу Святого і Великого Посту, пропонуємо християнам застановитися над передпосними неділями, які нас впроваджують у цей таїнственний час.
Першою такою неділею, яка в цьому році випадає 9 лютого, є Неділя митаря і фарисея.
Щоб зрозуміти значення цих неділь, у які ми літургійно і молитовно входимо, для духовного розважання почнімо з апофтегмати (висловлювання, або навчання старців про практичні поради духовного життя). Отже, існує така благочестива розповідь. Один із монахів, який був дуже працьовитим, носив на собі покривало, подібне до килимка. Одного разу він пішов до авви на імʼя Аммон. Старець побачив його так одягненим, і сказав йому: «Це тобі не допоможе». Інший монах запитав старця: «Мене переслідують три думки: чи блукати по пустелі, чи іти в іншу землю, бути незнайомцем, де мене ніхто не знає, а чи взагалі замкнутися в келії, нікому не відповідати, один день споживати їжу, а інший ні?». Авва Аммон сказав йому: «Жодна з цих трьох речей не принесе тобі користі. Натомість залишайся у своїй келії, їж потроху щодня, безперестанно розважай там у своєму серці над притчею про митаря і фарисея і так ти зможеш врятуватися».
Цієї неділі ми почуємо притчу про митаря і фарисея, а також розпочнемо Тріодь, літургійний період, який включає в себе чотири передпосні неділі і, отже, саму Велику та Святу Чотиридесятницю.
Літургія Церкви – це богословське місце, де Господь говорить, де Він є і перебуває. Місце, де Він приходить назустріч і дарує нам своє спасіння. Отже, Літургія також є містагогійним та педагогічним місцем, і це в найбільш буквальному сенсі цього терміну. Тобто перше місце, засіб, який «веде нас за руку», можна сказати, до нашої повноти спілкування з Господом, Який воплотився, страждав, помер і Який воскрес.
Відкрити і відчути цей педагогічний вимір Літургії, добре зрозуміти сенс і зміст часу, який дається християнам для спасіння, краще усвідомити глибину таїнственного часу. Для цього пропонуємо зупинитися на чотирьох пунктах: 1) куди цей час нас веде; 2) як цей час нас веде; 3) з ким він нас веде (тобто справжнє відкриття); 4) щó Літургія є нашою учителькою (педагогом), де ми повинні жити нею, бачити, споглядати на неї і в ній, знати її. Іноді небезпека полягає в тому, що вона, Літургія, та багато інших аспектів нашого християнського життя, стають своєрідною рутиною, у якій ми не бачимо, або мимохіть пробігаємо красу нашої християнської віри, яка виражається у тому чи іншому літургійному періоді часу. Дозвольмо Спасителю огорнути нас Його Літургією, Його Словом. І саме через Його слова, жести, Його таїнство – нехай Він сам веде нас за руку до зустрічі з таїнственним Богом у Тройці Святій. Єдиним, Який у літургійній відправі та через неї стає присутнім, живим та діяльним серед нас.
За десять неділь, які передують Пасці Христовій, у нашій візантійській літургійній традиції розпочинається Тріодь. Це літургійний благословенний період, який приведе нас до священнодійства Страстей, Смерті та Воскресіння нашого Господа. В цьому літургійному періоді вживається однойменна богослужбова книга, яка так і називається «Тріодь». Вона складається із «трьох пісень» або біблійних пісень, які співаються на Утрені.
Хочемо звернути увагу на цей момент благословенного часу і зупинитися коротко на чотирьох перших неділях Тріоді, що передують початку святої Чотиридесятниці, Великого Посту.
По-перше. Тріодь, яка є передпосною і посною, – це пора Літургії, яка повинна привести нас до святої Пасхи Христової. Все, що буде пережите, служитиметься, споглядатиметься, і сюди можна також включити весь покаянний аспект, який особливо підкреслений у період Святої Чотиридесятниці, Великого посту, – допомагають підвести нас і скерувати погляд на споглядання Пасхи Господньої. Тут слід зазначити, що невипадково у деяких храмах можна побачити гарну благочестиву традицію після Вечірні Всепрощення у Сиропусну Неділю ввечері, яка вводить нас безпосередньо у Великий Піст, – коли до священника підходить вірний народ, просячи прощення один в одного, а співці в цьому часі співають стихири Пасхи «Нехай воскресне Бог». Церква, таким чином, неначе декларує і проповідує віру в Христове і наше воскресіння, водночас, вже на початку Святої Чотиридесятниці спрямовує (тобто спільнота вірних, Церква) свій погляд у таїнство Пасхи Христової.
Багато посних тропарів підкреслюють очікування, неначе «підштовхують» наше духовне життя до бажання Агнця «прибути до Воскресіння», «побачити Воскресіння».
По-друге. У світлі погляду в напрямку Пасхи, вже кілька днів тому було підкреслено, що коли ми святкували один із найдревніших празників Стрітення Господнього (2 лютого), свято, яке має сильно виражений пасхальний сенс та характер, стає зрозумілим передчуття Воскресіння Христового. Невипадково у прочанських споминах Етерії (IV ст.), яка здійснила паломництво до Святої Землі, де, зокрема деталтно описала Єрусалимську Літургію, яка служилась у храмі Воскресіння Господнього, святкування празника Стрітення Господнього вже був нею описаний. Пригадаймо собі, що тропар празника Стрітення Господнього закінчується словами: «…що дарує нам воскресіння», фраза, яка є дуже близькою до Пасхального тропаря: «…, і тим, що в гробах, життя дарував». В обох випадках використовується те саме грецьке дієслово «χαρίζoμαι». Більше того, якщо ми звернемо увагу на ікону празника Стрітення Господнього, то побачимо, що Симеон і Анна дуже подібні на прародичів Адама і Єву, які на іконі Воскресіння, Зішестя Христа в Ад. І також, ті самі погляди так само подібні Симеон і Адам, Анна і Єва, які звернені до Христа. Того, хто бере за руку і виводить з темряви. Можемо сказати, що ікона празника Стрітення Господнього стає неначе предвісником іншої великої зустрічі, Стрітення Нової Людини – Христа зі старою людиною – Адамом.
По-третє. Придивімося ближче на чотири неділі початку Тріоді, тобто ті, що передують Великому Посту: Неділя митаря і фарисея, Неділя блудного сина, Неділя м’ясопусна і врешті, Неділя сиропусна, яку також знаємо як неділя вигнання Адама і Єви з раю, або ще Всепрощення. Це є неділі, у яких євангельські уривки пропонують нам важливі моменти в нашому християнському житті. Щодо кожної неділі, то варто приглянутись ближче на деякі аспекти, які, на нашу думку, є важливими.
Неділя митаря і фарисея (Лк 18,10-14), підкреслює митареву поставу смирення, яка вкрай необхідна для життя кожного християнина, визнання і сповідь свого гріха, але перш за все визнання величного маєстату Бога, Який любить своє творіння – людину. Євангеліє також підкреслює інше ставлення, своєрідне «попередження», а саме: ніколи не зневажай іншого. Ні того, хто поруч тебе, ні того, якого ти не знаєш. Ніколи не відкидай іншого, який можливо для тебе «дивний» гость, бо він завжди є тобі братом, що йде з нами дорогою спасіння. Фарисей, згідно Євангелія не буде виправданий. І це не через те, що хвалиться чи пишається своїми релігійними практиками, а через те, що він каже: «Дякую Тобі, Боже, що я не такий, як оцей митар». Тоді така постава фарисея стає небезпечною. Відбувається відштовхування і віддалення від інших, від своїх ближніх, братів у Христі. Коли людина створює для себе оманливу оболонку екслюзивності, стаючи сама для себе єдиною точкою відліку, єдиним центром на сцені власного життя.
Неділя блудного сина (Лк 15,11-32) висвітлює тему смиренного і щирого навернення меншого сина, а також говорить про довірливу і досконалу любов батька. Крім того, у цій притчі бачимо своєрідне відторгнення старшого брата від молодшого, що кається і повертається додому, змінюється ставлення старшого брата до свого батька. Прощення, яке передбачає також давати і отримувати його, у цій притчі про блудного сина показує небезпеку закам’янілості серця старшого, який виступаючи «спадкоємцем» у притчі, насправді показується спадкоємцем з усім тягарем гріха, злоби і закам’янілості.
М’ясопусна неділя (Мт 25,31-46), підкреслює необхідність бути цілковито відданим Богу, де центральне місце належить любові до Христа, який присутній у браті чи сестрі, що страждають, хворіють чи перебувають в ув’язненні. Це нагадує нам про те, що ми робимо або можливо не робимо є свідченням того, що ми завжди робимо або відмовляємо це самому Христу.
Сиропусна неділя (Мт 6.14-21) нагадує нам про необхідність цілковитого, совершенного, тобто досконалого прощення нашого співбрата перед тим, як ми приступимо до будь-якої форми молитви, перед будь-якою формою посту; а також важливо, що зовнішня молитва, яку ми чинимо, чи видимий наш піст, який творимо, завжди є відображенням молитви і посту глибоко в серці. Отці Церкви, а особливо Оріген, дали нам чудові трактати про істинно християнську молитву.
Ці чотири передпосні неділі ведуть нас вперед у мандрівці з Христом, справді в подорожі сходження з Ним до Єрусалиму. А подорож, яка саме Ним, нашим Богом керована, є позначена прощенням і примиренням. Він є Той, хто повністю орієнтує нас на Себе та Євангеліє, на шлях автентичного навернення; ведені Ним за руку разом з Адамом і Євою до Раю, знову відкритого цим ключем, що від Його Чесного і Животворчого Хреста особливо таїнственно відкривається у пасхальній ночі Його Воскресіння.
«Жодна з цих трьох речей не принесе тобі ніякої користі. Натомість перебувай у твоїй келії та їж кожного дня потроху, невпинно розмірковуй в своєму серці над притчею про митаря і фарисея і ти зможеш врятуватися».
Нехай текст апофтегмати допоможе нам пережити цей благословенний період, який у Літургії Церкви створює усі умови для відчуття передсмаку Світлого Христового Воскресіння.
Ієр. Іван Гобела, Доктор Богословʼя, Голова Літургійної комісії ЛА
