17 листопада уся Католицька Церква відзначала Всесвітній день бідних.
Напередодні цього дня ми зустрілися з парохом храму Христового Воскресіння у Львові о. Сергієм Шваглою, щоб поговорити про харитативне служіння на парафії.
Нас цікавили не лише масштаби допомоги потребуючим, які здійснює соціальний центр при парафії, але також мотивація та виклики, з якими стикається громада у своїй харитативній діяльності.
– Отче Сергію, як розпочалося харитативне служіння на парафії? Що стало першим поштовхом?
– Перший поштовх дало Слово Боже. Коли ми читаємо Святе Письмо, то бачимо, що Ісус Христос не тільки молиться з людьми, допомагає духовно, іде дорогою спасіння душ, але також багато допомагає людям: хворі одужують, сліпі бачать, голодні стають ситими. Власне Євангеліє дало мені перший поштовх (ще задовго до того, як я прийшов на цю парафію), щоб допомагати людям в їхніх турботах і проблемах у житті.
Тоді, у 90-их роках, коли тільки починалося моє священство, допомагати бідним було дуже гострою необхідністю, бо багато людей були бідними. Христос говорить, що «бідних маєте завжди, мене ж не завжди маєте біля себе». Ці слова для мене є свідченням того, що ми (якщо хочемо допомагати людям і бодай якось бути задіяними до полегшення їхнього побуту тут, на землі) завжди знайдемо потребуючих людей.
– Як саме парафія підтримує потребуючих? Які програми і проекти ви реалізовуєте?
– Взагалі те, що ми зараз робимо для бідних, розпочалося з особистої зустрічі з цими людьми. Під час Йорданських відвідин я побачив серед наших парафіян дуже бідних людей, які найперше потребували їжі. Щоб їх годувати ми купили звичайну газову плитку. Тобто спочатку, коли наша харитативна діяльність тільки розпочиналася, ми хотіли забезпечити їжею та матеріальною підтримкою бідні родини.
Коли ми запросили людей до храму на щоденні обіди (окрім суботи і неділі), перед нами повстала інша проблема: нагодувати тих, хто не може прийти до храму. Ми звернулися за допомогою до парафіяни -зголосилися волонтери, які щоденно почали розносити гарячі термоси з обідами, які ми готували на парафії разом з Мальтійською службою, яка є нашими постійними дуже серйозним партнером.
Наступним напрямком допомоги потребуючим стала пральня. Разом з тою ж Мальтійською службою ми зробили ремонт у декількох приміщеннях у комплексі храму і купили пральні машинки.
У цей час (у 90-их роках) це був дуже успішний і потрібний проект. Ми безкоштовно дали людям машинки і порошок, тобто, повну можливість прати. На кожен день на одну машинку записували у чергу 3 родини, кожен робочий день.
Наступний напрямок нашої допомоги потребуючим (потреба в якому була дуже відчутною) – це душові кабіни. Люди, які приходили до нас поїсти і попрати, могли і помити себе. Пам’ятаю, один чоловік, як зайшов у душ, так і пробув у ньому заледве не цілий день, – тішився, що нарешті помився.
Звичайно, потім ми визначили ліміт, скільки часу одна людина може бути у душі, щоб більша кількість людей встигали за день прийняти душ.
На сьогоднішній день такої потреби у душах вже немає, для потребуючих тепер є тільки одна кабіна.
– Чи люди, які приходять до вас за матеріальною підтримкою, також потребують і отримують духовну допомогу? Чи завжди її потребують?
– Загалом потреби людей, які приходили до нас, стали більш різноманітними: вони потребували не тільки фізичної допомоги, але й емоційної та духовної підтримки, щоб вирішувати свої життєві труднощі. Тому ми організували для них різні гуртки – рукоділля (вишивання, в’язання), майстерок… Бо психологи, які приходили до них, сказали, що це було б добре для тих людей, а не просто приходити і перебувати у храмі. А вже потім з тими людьми починали працювати і психологи.
Цікаво, що серед потребуючих було і є багато чоловіків. Часто це одинокі чоловіки – покинуті дітьми чи які ніколи не мали сім’ї. Але було, наприклад, двоє, які ще могли давати собі раду, але сказали, що вже старі, втомилися і просто не хочуть готувати собі самі і бути дома одні. Тому приходили до нас на обіди і спілкування з іншими.
При нашій парафії працює також соціальна аптека. Її організації завдячуємо Митрополиту Ігорю: у 2005 році, під час візиту до Флоренції, Митрополит мені сказав, що я маю налагодити співпрацю з Медичним Карітасом Флорентійської Архиєпархії. Від них ми регулярно отримували різні медикаменти, речі гігієни, навіть спеціальні ліжка, які, як і решта наших послуг, абсолютно безкоштовно роздавали потребуючим. Звичайно, медикаменти по рецепту лікаря.
Сьогодні ми призупинили цю співпрацю за спільною домовленістю, через війну. Ми розуміємо, що на сході потреба є більшою, тому сьогодні Флорентійський Карітас спрямовує свою допомогу виключно туди. А після завершення війни ми відновимо нашу співпрацю.
– Чи серед ваших проектів є окремі, спрямовані на допомогу людям внаслідок війни?
– Ми допомагаємо усім потребуючим. Але також намагаємося підтримувати окремі групи людей, зокрема, які постраждали внаслідок війни. Недалеко від храму маємо тимчасове пристановище для біженців (в основному з Харкова), власне їм ми намагаємося допомагати, відповідно до наших можливостей і їх потреб.
– Чи є серед ваших ініціатив якісь особливі, які ви робите лише до Дня бідних, Воскресіння чи Різдва Христового?
– Так, окрім щоденної допомоги, про які я щойно сказав, впродовж року ми проводимо також різні акції для потребуючих. На Пасху це «Великодній кошик», на Різдво – це подарунки потребуючим і Свята вечеря.
Загалом сьогодні щоденно харчуємо 60-70 осіб, ще близько 20 осіб – лежачі, яким ми приносимо повні комплексні обіди додому. Серед них є різні – хрещені і не хрещені, які прийшли до нас і помалу стали жити християнським життям. А є і такі, які приходять тільки поїсти і не хочуть знати Бога. Звичайно, ми просимо їх до молитви, заохочуємо до пізнання Бога. Але годуємо завжди, не дивлячись на їх погляди. Бо Христос теж нагодував 5 тисяч народу і не питав у них про їх переконання.
– Чи є історії, пов’язані з харитативною діяльністю, які вас особливо надихнули (з вашого особистого досвіду)?
– Так, було багато. Одна сталася ще на початку організації нашої кухні. Ми тоді ще не мали відремонтованого приміщення, тому купили намет і запросили людей туди. Я добре запам’ятав одну бабусю, яка отримала на обід велику тарілку зупи і швидко її з’їла. Я не встиг з’їсти і третьої частини (бо теж з ними інколи сідаю обідати), дуже здивувався і зрозумів, наскільки люди можуть бути голодними і наскільки наша справа є потрібною.
Серед тих, які у нас харчуються, є такі, для яких обід при нашому храмі є єдиним харчуванням. Вони їдять раз на день. Через це ми почали практикувати таку річ: готуємо трохи більше, щоб дати людям ще додому.
– З якими викликами чи проблемами стикається парафія у своїй харитативній діяльності?
– Нема перешкод. Жодних. Головне бажання.
– Як вам вдається фінансово та організаційно підтримувати постійну роботу соціального центру?
– Найперше до фінансового забезпечення докладається сама парафія. Також, як я казав, маємо велику підтримку від Мальтійської служби – це головні партнери у нашій благодійній кухні. Нам допомагає також місто – це 5-6 тисяч щомісячно. Це теж добре, і за це також дякуємо Богові (як кажуть, з кожного по нитці – сироті свитина).
Окремо з вдячністю хочу сказати про наших жертводавців, зокрема з Німеччини – Гєрхарда Траберта з міста Майнц (придбав для нас генератори, присилав медикаменти, допомагає також фінансово).
– Чи люди з парафії підтримують харитативну діяльність, яка відбувається тут?
– Люди підтримують. Мусять. Бо якщо ми визнаємо себе християнами, а приходимо до храму тільки помолитися – ну то ми нічого не робимо.
Колись ми мали таку ініціативу у 2010-2016 рр. (яку мусимо знову відродити!) – «Кошик для бідних»: ставили ящик при виході з храму, де парафіяни могли залишати продукти для бідних. Знаєте, цей кошик завжди був наповнений і ми мали з нього велику підтримку для нашого соціального центру. Це теж говорить про те, що парафіяни підтримують харитативну діяльність парафії.
– Які поради ви могли б дати іншим парафіям, які хочуть розвивати харитативні проекти?
– Не боятися. Сказати людям, що біля вас поряд живуть люди, які є потребуючими. Бо насправді всі чогось потребують. Одні – Слова Божого, другі – молитви, ще інші – ложки зупи. Ми завжди легко знайдемо людей, які є голодними. Розпочати можна, наприклад, з цього «Кошика для бідного», про який я згадував. Це дуже успішний проект.
– Окрім соціального центру яка ще діяльність проводиться на парафії?
– Маємо дитячий садочок, Центр родини, дитячу школу «Добрий старт». І, звичайно, усі інші спільноти, які мають бути при парафії – Вівтарна і Марійська дружини, Молодіжну спільноту, Матерів у молитві, Біблійний гурток. І є ще одна унікальна спільнота – Школа аніматорів, у якій є 90 молодих людей. Вони проводять, зокрема, літні табори для дітей і молоді (від 2010 року у нас є свій літній відпочинковий комплекс у Старосамбірському районі, де впродовж літа відпочиває в середньому 800 осіб).
Усі ці спільноти є успішними. І соціальний проект теж дуже міцно «стоїть» на ногах. Думаю, навіть коли мене вже не буде, – він буде далі існувати. Бо це Божа справа.
Юлія Козіброда
