Щонеділі та у свята до свого храму Пресвятої Богородиці Володарки України поспішають учасники хору «Gratia». Мотивовані, натхненні, з неймовірним бажанням послужити Богові, вони гуртуються при храмі вже 18 років. Весь цей час поруч з колективом крокує пані Лариса Лещук – професійна музикантка, провідний концертмейстер Львівської музичної академії імені Миколи Лисенка та регент «Gratia», яка й познайомить нас з хором.
— Пані Ларисо, розкажіть історію заснування колективу
— Хор на парафії існує давно. Раніше ним керувала пані Наталя Васько. Коли вона пішла в декретну відпустку, зрозуміло, без регента хор не міг діяти, тоді наш настоятель о. Зіновій Хоркавий попросив допомоги у мого чоловіка. Він, як і я, – музикант, диригент, до того ж працює в консерваторії завідувачем кафедри оркестрового диригування. Чоловік погодився і почав керувати хором, а я долучилася як співачка.
Через деякий час пані Наталя повернулася. Оскільки учасників було багато, ми ухвалили рішення розділитися і створити два хори. Так почали співати дві літургії – о 8-ій годині та о 10-ій. Цікаво, що вперше наш хор заспівав на Великдень ще у 2006 році.
Потім мій чоловік захворів, а роботу з колективом не можна було зупиняти, тому диригентом стала я і виконую ці обов’язки дотепер.
— Чи стикалися ви зі складнощами на самому початку?
— Ми з моїм чоловіком є професійними музикантами, й коли взялися співати службу, то було важко змінити попередньо напрацьовані навики хорового співу. Оскільки перевчити самодіяльний хор неможливо, я вирішила написати свою музику.
Ноти буквально одразу з’явилися у моїй голові. Впевнена, що це Бог так допоміг. Коли все було готово, то навіть мій чоловік не вірив, що хористи-аматори зможуть заспівати такі ноти, але нам це вдалося. Всі учасники загорілися цією ідеєю і ми репетирували стільки, скільки було сил або поки сторож не казав, що нам час додому (усміхається – авт.). Так за півроку вдалося заспівати мою авторську літургію.
Тепер хор співає добре, але складнощі досі є, мабуть як і в кожному колективі. Багато талановитих вокалістів уже пішли від нас, а молодь не надто спішить долучатися до хору. Але ми не опускаємо рук й продовжуємо трудимось на славу Божу.
— Чому обрали назву «Gratia»?
— Спершу ми співали взагалі без назви, потім я запропонувала – «Крила», але для багатьох вона була надто простою. Тоді вирішили обрати латинське слово. Для мене завжди був дуже особливим вислів «Ave, Maria, gratia plena», що означає «Радуйся, Маріє, благодаті повна». Тому зупинилися на слові «gratia», яке в нашому випадку перекладається як «благодать». Саме це відчуття ми хочемо передати, коли співаємо.
Адже мета нашого хору – поєднати усіх парафіян, які присутні в церкві. А ми, від їхнього імені, возносимо до Господа молитви. Я завжди наголошую хористам, що вони мають співати від усієї душі, щоб кожна людина, яка раз в тиждень прийшла до церкви, запам’ятала цей день, перейнялася богослужінням та захотіла прийти наступної неділі. Ми маємо бути містком, магнітом, що притягує людей до Бога. Така наша головна місія.
— Як хор залучений до життя на парафії?
— Ми співаємо літургію щонеділі о 10-й годині, також залучені до всіх празників, зустрічей почесних гостей. Хор завжди присутній під час важливих подій у церкві. Достатньо лише одного дзвінка від пароха і ми біжимо до храму, кожен учасник намагається максимально послужити. Тому долучаємось охоче до всього, бо розуміємо, що ми не є самостійною одиницею, а залежимо від нашого священника. Коли він скаже – тоді ми тут.
— Чи є у вас богослужіння, виконання яких найбільше запам’яталося?
— Кожного разу, коли я співаю, то переживаю свято душі. Для мене, літургія у неділю за відчуттями не відрізняється від тієї, яку співала сьогодні, тому що я завжди відчуваю Божу присутність. Отже, будь-якому богослужінню я та мої хористи віддаємось на 100%. У жодному разі це не може виглядати так, ніби ми просто прийшли поспівати. Всі, хто є частинками нашого хору, дуже люблять спів, але ця любов має бути віддана Богу.
Якщо говорити про особливу літургію, то маємо таку у Великий піст. Я сама її написала. Вона з мінорними виголосами, там людина звертається до Бога з проханнями. Вірю, що через цю літургію парафіяни можуть краще пережити піст.
— Розкажіть детальніше про учасників хору. Чи є серед них музиканти?
— Здебільшого у нас співають аматори. Коли ми з чоловіком прийшли сюди у 2006 році, то лише двоє були професійними музикантами. Але, у той час, до церкви постійно ходила маленька дівчинка Яринка. Вона співала дуже гарно й з часом стала провідним альтом у хорі. У свої 15 років дівчина тримала цілу партію. Згодом, Ярина поступила в консерваторію, де познайомилась з баяністом Богданом. Тепер їхнє подружжя також співає у нашому хорі, а разом нас вже є четверо професійних музикантів.
Насправді це дуже важливо, бо існує висока музична культура. Її переймають всі інші, адже навчити колектив лише з аматорів дуже складно, а так вони тягнуться один до одного, професійно зростають.
— Як у вас проходять репетиції?
— На початку ми займалися двічі в тиждень по 3 години. Так було майже 10 років, поки хористи повністю не вивчили програму. Потім, у час пандемії, репетицій взагалі не було. Тоді довелося знайти вихід – я почала записувати хористам голосові повідомлення з їхніми партіями. Наспівувала кожен голос, надсилала в групу, вони все вивчали. А вже перед літургією ми збирались і разом повторювали матеріал.
Я дуже вимоглива, бо інакше нічого не вийде. Хтось не чисто співає, не знає партії – служити для Бога так не можна. Знаєте, професіонали часто грішать тим, що можуть просто прийти і заспівати. Тому я навіть більше люблю самодіяльні хори, бо знаю, що людина співає душею, щиро. Мій базовий принцип, яким завжди керуюся, – вивчити все на зубок і співати від душі.
— Як би ви описали внутрішнє життя хору?
— У нашому колективі всі високодуховні люди. За 18 років, поки ми співаємо, ще не було жодного конфлікту. Ми дуже дружні, родинні, близькі та завжди готові допомогти. Всі активно долучаємось до збору коштів для наших воїнів чи для інших потреб, які виникають. Раніше ми багато подорожували, брали участь у прощах, реколекціях. Зараз наш колектив в основному складається зі старших людей, тому нам цілком вистачає спілкування з Богом та один з одним. Така наша специфіка, але всім комфортно і ми радіємо з цього.
— Яким є ваш репертуар, що його характеризує?
— Я одразу поставила собі за мету, що в церкві має звучати музика, яка об’єднуватиме всі покоління. Тому ми співаємо старовинні пісні XVII –XVIII століття, написані церковнослов’янською мовою. Це стиль бароко. Я їх трохи адаптувала, щоб було зрозуміліше, але музика збереглася. Крім цього, велику частину репертуару становить музика Галичини міжвоєнного періоду. Багато з цих творів вже стали народними. Далі сучасні твори, багато у моїх обробках. Переконана, що ми маємо наповнюватись своїм, українським змістом церковної музики.
— Чому наш читач має приєднатися до вашого хору? Як заохочуєте учасників?
— Ми завжди маємо потребу в нових учасниках, тому запрошуємо людей ставати частиною «Gratia». Але думаю, що найбільшим заохоченням є любов, яку мають відчувати хористи. Тоді вони готові віддавати свій час, служити й приєднуватися до колективу.
Має заохочувати сама думка про те, що Богові треба віддати все найкраще. Я приходжу в консерваторію і чую там прекрасні голоси. Чому ж вони не співають у наших церквах?
— А що є вашою головною мотивацією співати в хорі?
— У мене є чоловік, діти, онуки, але Бог для мене завжди на першому місці. Лише уявіть – я прийшла до церкви, коли мені було 40 років, бо жила в СРСР, а там всі казали, що Бога немає. Лише в 40 я вперше почула «Отче наш» і «Вірую». Тому зараз, хор для мене є можливістю послужити Богові, віддати йому те, що можу. У наш колектив я вкладаю свою енергію, творчість, любов. Не пропускаю жодної можливості, щоб щось вдосконалити, вивчити. У кожного з нас є різні місії в цьому житті – моя саме така.
Автор: Наталія Бельзецька
