Субота 1Кр 4,1-5; Мт 23,1-12 (о. д-р Турконяк Р.) Храм святого Йосифа, Львів 28.09.2024.
Ті, хто відповідають за доручених їм осіб, за речі, кошти, за доручену справу тощо, повинні бути дуже відповідальними, вірними перед володільниками майна, дорученого діла, за осіб відданих під опікування… Апостол Павло пише про завідувачів Божими дарами, святими таїнами, святими речами і т.д. Ніхто не може приписувати собі стану володаря над святими таїнами, бо це походить від Бога, це – Господнє покликання, Божий промисел, його Провидіння. Автор послання до євреїв написав такі слова про покликання до відповідальності за управління божими дарами: «І ніхто сам від себе не приймає честі, але тільки покликаний Богом, як ото Аарон» (Євр 5,4). Арона покликав Господь, до стану священства і, щоб управляти божими дарами Бог кличе сам. Святий апостол Павло дивися на Бога, він не відчував перешкоди або загрози, що люди думають про нього зле чи добре, навіть себе не судив, лише усе віддав у руки доброго Бога, який найкраще знає серце кожної людини! Він стверджував, що не чується винним, не бачив за собою провини, закликав інших, щоб не судили нікого передчасно, тому що Господь виявить усі таємниці кожної людини. Сам Син Божий навчав: «Також не судіть – і не будете суджені; не осуджуйте, щоб не бути осудженими. Відпускайте – і відпуститься вам» (Лк 6,37). Бог звертає увагу людям, щоб не судили, а люди не звертають увагу на Бога, щоб судити. Слабка людська природа не зважає на Господні приписи, на його установи, бо хоче хизуватися своїм грішним рівнем. Звичайно, що відповідальності перед Богом ніхто не уникне, хоч буває, що серед землян з осудом можна високо піднятися. Краще так не підніматися, щоб, падаючи не втратити спасіння. Господь «… освітить таємниці темряви і виявить задуми сердець…» – ніхто не зуміє нічого скрити перед Богом. Святий апостол Павло боявся сорому перед Господом, але не тремтів перед людським судом. Ось, як святий ділився своїми роздумами у листі: «… Бог не дивиться на обличчя людини! Ті, що вважають себе чимось, мені нічого не додали» (Гл 2,6). Павло не журився тим, що певні особи займають високі посади, бо дивився вгору на Бога.
А Ісус Христос навчав людей, не споглядав на обличчя присутніх, лише говорив правду, яка не подобалася провладній верхівці ізраїльського народу. Господь вказував простолюддю, що книжники та фарисеї зробили себе провідниками у народі, які непогано вчили, знали закон, але не виконували його. Син Божий не закликав, щоб не слухати провладних осіб, лише велів не чинити так, як вони чинили, бо ті правильно навчали, але не поступали згідного свого доброго вчення. Ісус зауважив, що вчені у своїх промовах накладають непосильні тягарі на людей, а самі в цій царині, навіть, пальцем не поворухнуть?! З людей вимагали багато, ніби підштовхували їх до спасіння, але такий спосіб їхньої дії не сподобався Ісусові? Чому не сподобався? Бо народ бачив, що вчителі побільшують китиці, займають перші місця у синагогах, раді вітанням на майданах, застосовували інші зовнішні впливи, а такий спосіб життя ганебно впливав на людей, які споглядали на ці витівки. Існує латинське прислів’я: «Слова порушують, приклади потягають». Ісус навчав рівності осіб, не бажав, щоб знатні вирізняли себе, не ставили себе за приклад, бо знав їхні підступні та нещирі вчинки. Вчення книжників та фарисеїв було наставлене на те, щоб народ подивляв їх, величав учителями та батьками і таким способом впоювали в сумління людей своє виокремлення.
Сину Божому це не подобалося, бо замість рівноправного відношення між людьми, книжники впроваджували надбудову верховенства. Ісус, Бог, вчив правди й прищеплював чесноти. Він виголосив спасенну тезу: «Бо хто себе піднесе, буде принижений, а той, хто принизить себе, – буде підвищений» (Мт 23,12). Мабуть, таке вчення не йшло в парі зі вченням фарисеїв та юдейської старшини. Старшина юдейська уважала себе провідною групою народу, незважаючи на праведність свого життя!? А Ісус стверджував: «… є один ваш Наставник – Христос» (Мт 23,10). Фарисеї зовсім не думали про те, щоб себе понижувати, уважали це ганьбою, не сприймали слів Сина Божого: «… той, хто принизить себе, – буде підвищений» (Мт 23,12). Ми віримо словам Спасителя і всяке пониження будемо уважати за великий дар, за вчення Христа, щоб практикувати чесноти.
І кілька слів про святого Вікентія, покровителя вашого Згромадження. Після різних випробувань у житті та задуманих ним планів, він опинився у Парижі. Вікентій більше зосередив свою увагу на Бога і покликання. Проживши незначний час в Парижі, він був звинувачений суддею, з яким він ділив житлові приміщення, в крадіжці грошей. Вікентій був невинний, але він не захищав себе. Був приниженим привселюдно і виселеним з квартири, але він продовжував зберігати мовчання. Через декілька років справжній злодій зізнався в крадіжці. Цей епізод розкриває у Вікентієві справжнього духа Христа, бо він не дбав про те, щоб здобувати вищу посаду, не зважав на думку широкої авдиторії, а приближався схожістю на свого безмовного Господа. Просімо святого Вікентія, щоб сприяв нам щиро практикувати справжнього духа пониження, який приближує до Бога! Святий Вікентію, вимоли у Господа закінчення війни в Україні!
