9 неділя 1Кр 3,9-17; Мт 14,22-34 (о. д-р Турконяк Р.) Апостола Андрія і священномученика Йосафата, Львів 25.08.2024.
Святий апостол Павло пояснював коринтянам, що він, як помічник Бога, допомагав вірним у побудові духовного дому. Звертав увагу на те, що допоміг закласти фундамент, на якому потрібно вибудувати всю будівлю. Чітко вказував, що підвалиною людського життя є Ісус Христос і на цій підвалині слід ставити будову. Вдало розписував те, що кожна людина будує дім з різного матеріалу: золота, срібла, коштовного каміння, дерева, соломи тощо. Ще це означає? Це означає відношення людини до свого життя, вірніше до Христа, який, як Спаситель врятував нас від вічного покарання. Віруючі люди по-різному сприймають вчення Ісуса Христа, по-різному виконують свої християнські обов’язки. Хтось регулярно молиться, відвідує у неділі та свята храм, часто сповідається і причащається, зберігає пости, живе чесно в подружжі, не сквернословить, не обмовляє тощо. Інша особа рідко відвідує храм, деколи перехреститься, не зважає на пости, проклинає, гнівається, сповідається раз в кілька років і т.д. Різні відношення до Бога – відмінне життя, тому й одна духовна будівля будується із золота, інша – зі соломи. Приходять дні випробування, тобто якісь несподіванки у житті. Хтось готовий залишити віру, молитву, храм, сповідь, словом, стати на дорогу зневіри та бездарного життя. Трапилося вкрасти, обманути когось, збагатитися нечесним способом – не опускають такого моменту, правда, матеріально й тимчасово багатіють, але духовно такі особи стають солом’яними. Очевидно, що кінцевий результат стане явним на Божому суді, на справедливому й непідкупному Господньому правосудді. Кожного дня приближаємося до Бога, щоб здати звіт з нашого життя. Господь дарував нам мудрого безсмертного духа, який оживлює наше тіло, керує ним, веде до Бога або віддаляє від нього. У житті немає нейтрального положення, не існують нейтральні води. Кожна людина визначена так, що вона з Богом або проти Бога, йде правильним шляхом або не служить Богові. Апостол Павло пригадував, що кожна людина – храм Божий, в якому живе Святий Дух. Він строго перестерігав тих, хто нищить Божий храм. Тобто знищував себе беззаконним життям, бо таких буде нищити Господь. Ніхто не уникне відповідальності за своє життя. Ті, хто тепер провадять війну, не уникнуть строгої відповідальності у вічності перед Творцем! Тому, поки ми в дорозі до вічності, важливо часто каятися за своє негідне життя, бо в другому житті не існує покаяння – торжествує справедливість. Необхідно з відповідальністю ставитись до свого життя, бо воно визначає щасливу вічність!
Святий апостол Матвій описує подію, коли Ісус відпускав народ після повчання та помноження хліба, бо люди були голодні. Ісус велів своїм учням сідати в човен та плисти на другий берег. Здійнялася буря й хвилі жбурляли човном, що утруднювало причалити до берега. Тим часом, Ісус уже відпустив усіх, давши відповідні настанови, можливо ще молився на самоті й згодом подався до води, щоб йти за учнями, які боролися з хвилями. Водяні хвилі не були Ісусові перешкодою, він прямував ногами по воді на другий берег. Апостоли з човна побачили, що хтось йде водою, вони не пізнали, що то був Ісус, Володар й Творець світу. Хоч здогадувалися, що це міг бути Ісус, однак називали його привидом, злякалися та кричали. Не запрошували його до себе в човен, їм бракувало довіри до Господа. Знайшовся Петро, який заговорив до Ісуса: «… Господи, коли це ти, кажи мені прийти до тебе по воді» (Мт 14,28). Петро бажав відрізнитися від інших, проте в його словах не відчувалося покори у зверненні до Христа. Почув слова Ісуса, щоб підійшов, приближався до Господа, але в один момент втратив віру, яка в нього і так ледве жевріла і став тонути. Був близько біля Бога, але не був з Богом. Коли робив кроки по воді, то надіявся на себе, замість того, щоб вдивлятися в Ісуса. Він став спостерігати за хвилями і поволі тонув у воді. Добре, що здогадався крикнути: «Господи, рятуй мене!» (Мт 14,30). А Ісус стояв біля нього, подав руку й учень почув докір від Ісуса, що він людина малої віри. Господь показав Петрові та іншим учням, що гарячкувати не потрібно, бо це не довиде до добра. Коли Ісус ступив у човен, вітер ущухнув, а присутні в човні поклонилися Ісусові, назвавши його Божим Сином.
Всі люди цього світу ходять немов по морських хвилях, бо небезпека чигáє звідусіль. Не можна довіряти собі, особливо в різних загрозах, бо й мудрець навчає: «І хто любить біду (небезпеку) згине в ній» (Сир 3,26). Не покладаймося на наші здібності й досягнення в духовному житті, бо досвід та історія показують, що голосні заяви розвіюються як пух, коли потрібно свідчити правду. Молімося до Бога, щоб допомагав нам долати перешкоди в духовних випробуваннях. Коли цар Навуходоносор зробив золоту подобу й велів усім кланятися їй як богові, тоді три мужі: Седрах, Місах, Авденаґо відмовилися виконати наказ царя попри те, що могли бути кинутими у вогняну піч. Вони відповіли: «Бо є Бог, якому ми служимо, Він сильний вирвати нас з горючої огняної печі, і спасе нас з твоїх рук, царю» (Дан 3,17). Три мужі покладалися на Бога, а не на свої сили і Господь спас їх: «І вони ходили посеред полум’я, оспівуючи Бога і благословляючи Господа» (Дан 3,24). Довіряймо Богові наше життя, прикликуймо його молитвою на поміч у часі спокуси та небезпеки, бо він завжди вирятує нас з вогняної печі. Господи, рятуй нас у спокусах та заверши війну в Україні! Пресвята Богородице, будь з нами завжди!
