В нинішній день стаємо учасниками священичого рукоположення нашого співбрата Ореста, який також перейшов різні етапи сходження в цей день. Дуже добре, що Ти не зійшов з доброї дороги, розвивав своє покликання. Тепер залишається йти цією дорогою далі, вперед. Про це сказав єпископ-помічник Львівської архиєпархії владика Володимир під час проповіді в храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці у Львові, у 4 неділю Великого посту, 14 квітня 2024 року, звершуючи священниче рукоположення Ореста Апостолюка.
«Не потрібно демонізувати світ, що він такий поганий. Бог створив світ добрим, це людина вносить в нього зло або добро. Зло є підступне. Завданням гріха є людину до себе притягнути, трохи потішити і вкінці знищити. Тому на початку не завжди легко розрізнити, що добре, а що погане. Все здебільшого починається на рівні думок чи пристрастей. Або щось нам впало в око. Зовнішність може бути таким своєрідним фасадом. Краса полягає не в тому, щоб мати гарне обличчя, а в тому, щоб мати світлі думки, добре серце і чисту душу» – зазначив архиєрей під час проповіді.
Сьогоднішній євангельський уривок (Мр. 9, 17-31) розповідає про хлопця, який може бути образом і сучасної людини.
«Син від дитячих років був опанований німим та глухим духом. Отже, батько також опанований цією проблемою, тому й просить про допомогу для сина, а тим самим для себе і свого роду. Оздоровлення сина оздоровить і батька, дасть певність майбутнього. Він знає, що тоді буде кому пошанувати його старість.
Батько каже до Ісуса: «Вірую, допоможи моєму невірству» – з цим проханням переплітається своєрідний іспит сумління. Через недугу дитини могла захитатись віра батька. Ніхто не міг вилікувати дитину, бо хвороба мала духовний характер. Тому Ісус є відповідним адресатом», – зауважив владика Володимир.
«Невідомо, наскільки в цій всій родинній трагедії є провина самого батька? Можливо син був відображенням, дзеркалом його життя? Чи батько прищепив сину достатньо любові, чи навчив його любити і шанувати маму? Але найважливіше, що чоловік знайшов дорогу до Бога. Тим самим він зробив правильний вибір, за яким згодом не буде жаліти. Бо щойно тоді зміг представити Богові проблему сина», – стверджує єпископ.
На його думку, благословенні батьки, які показують дітям дорогу до Бога.
«Щоб показати комусь дорогу, треба самому її знати, а ще важливіше нею йти. Є така розповідь, як батько каже до сина: «Дивися, куди ходиш». А син відповідає: «Тато, то ви дивіться, бо я йду вашими стежками». Як приємно, коли батьки моляться з дітьми, приступають разом до Святого Причастя. Така сім’я приречена бути благополучною та щасливою».
Також єпископ-помічник згадав у своїй проповіді святого преподобного Івана Ліствичника, пам’ять якого спогадуємо цієї неділі.
«Він вчить, що все в житті є процесом. Християнин не може стояти на місці, а повинен йти вгору, до досконалості. Якщо ми є з Богом, в Божій ласці, то сумління підкаже нам, що робити в тій чи іншій ситуації, як йти до цілі».
На завершення єпископ підкреслив важливість правильних життєвих цінностей. “Кажуть, життя можна розпочати з чистого листка, але важче змінити почерк.
Нелегко йти вгору, зокрема по драбині. Тут не лише питання фізичної кондиції, а техніки, зокрема, вміння триматися. В духовному житті важливо триматися правдивих вартостей. Повстають питання, чи варто йти далі. У важких моментах важливо подумати про те, що якщо здамося, то легше не буде. Перемагає не той, хто сильніший, а хто витривалий, готовий йти до кінця. Ніхто на життєвій дорозі не позбавлений терпіння, яке є гірким на смак. Але його результат є солодшим від меду. Не треба боятися зла, а радше полюбити добро, його триматися і в нім жити! Якщо дорога правильна, то вона поведе нас у правильному напрямку».
Світлини – Христини Яковин
