У правильному почитанні Бога нам допомагають ікони, мощі святих… Тут не йдеться про православ’я як конфесію, а про православ’я цілої Церкви, вселенське, католицьке, яке ціла Церква визнала в боротьбі проти іконоборства. Що більше, людина є іконою Божою! Про це сказав єпископ-помічник Львівської архиєпархії владика Володимир під час проповіді в Архикатедральному соборі святого Юра, у першу Неділю Великого посту, 24 березня 2024 року.
«Щиро вітаю вас у недільний день. Кожна неділя має воскреслий характер, також у час Великого посту. На Святій Літургії до наших вух і сердець лине євангельське слово (Ів. 1, 43-51)», – зазначив проповідник.
«А що доброго може бути з Назарету?» – архиєрей цитує Натанаїла зауважуючи, що на перший погляд – це провокативне питання. Більше того, він пояснює, що так думав тоді народ у Галилеї, а Натанаїл лише озвучив цю думку.
Важливо розуміти, що для сучасників Ісуса був незрозумілим факт, що Він народився в стаєнці у Вифлеємі. Було незрозумілим, що Ісус роки свого дитинства і молодості провів у Назареті. Позаяк ця місцевість була своєрідним марґінесом суспільства. Саме таке місце вибрав Бог для свого Сина, щоб бути солідарним з тими, за кого згодом помер на хресті. Чимало людей не впізнали в Ньому Месію.
Остаточно проповідник зауважує, що Ісус у жодному випадку не картає Натанаїла за таке запитання, а цінує його щирість, кажучи: «Ось справжній ізраїльтянин, в якому нема лукавства».
«Ісус не толерує штучність або підступність у відносинах. Це показано в діалогах з книжниками, фарисеями… Ми можемо часом думати, як підійти до Бога, як йому пояснити нашу ситуацію, які підібрати слова. Або як у сповіді пояснити гріхи чи недоречні вчинки. Бог знає нас дуже добре, як знав Натанаїла, як відчував прагнення серця Закхея. Не важливо, де ми в житті стоїмо: під смоковницею, як Натанаїл, чи на дереві, як Закхей, – це не має значення. Важливо, щоб ми були собою», – ствердив єпископ-помічник Львівської архиєпархії.
За його словами, сьогоднішнє євангельське слово також дотикає теми покликання.
«Так чисто по-людськи можна сказати, що цю всю «авантюру» Ісус Христос закрутив з апостолом Филипом. Зустрівши його, Ісус каже: «ходи за мною». Так просто, безпосередньо, без жодних пояснень чи аргументів. Тоді Филип зустрічає Натанаїла, ділиться враженнями зустрічі з Месією і каже: «ходи і ти подивися». Бо замало є говорити про Бога, важливіше бути з Ним», – переконаний архиєрей.
«Покликання – це Боже запрошення, а не нагорода за наші заслуги. Великим мистецтвом є розпізнати власне покликання, на нього відповісти», – зазначив проповідник.
«Не важливо, що подумають інші, бо нам жити своє власне життя. Набагато важливіше чути Того, хто кличе», – на переконання владики Володимира – це велика таємниця, яка криється у Божому задумі. Можемо собі подумати, – каже він, – що добре було апостолам, які чітко почули з уст Ісуса запрошення йти за ним. Вони мали можливість зустріти Його особисто. Хоча Филип запрошує Натанаїла на зустіч з Месією, як і Андрій привів Петра.
Відтак владика Володимир роздумував над тим, як нам пізнавати покликання сьогодні.
Як він зауважив, ангели не приходять і нікого нікуди не тягнуть. Людина здебільшого не чує жодних голосів. Цікаво, що у декого процес розпізнання покликання відбувається швидко і просто, в інших – це багато клопотів з численними роздоріжжями.
«Але хто щиро шукає свій шлях, той звичайно його знайде. Божий голос промовляє у певних обставинах і через різних людей. Важливо мати відкриті вуха і серце. Завжди будуть сумніви, але сумнів – це ще не зневіра, він радше мотивує до детальнішого пошуку», – каже він.
«Як здобути покликання до священничого, монашого чи будь-якого іншого служіння, як заохотити людей до цього?» – ставить питання архиєрей.
Відтак пропонує свою відповідь: «Найпершим заданням є формувати добрих людей і християн. Якщо людина приятелює з Богом, тоді вона почує Його запрошення. Покликання не є вигадкою людської фантазії. Бо кличе Бог».
Архиєрей як приклад наводить випадки, коли певні особи зі страху чи як спосіб втечі, самі проявляли ініціативу піти за Ісусом, але Він їх не приймав, вказуючи на виклики апостольського життя і служіння. Він напевно бачив поверхове бажання, водночас брак мотивації до правдивого служіння. Також навернення зі страху чи під тиском не є ефективним.
«Служіння не обіцяє кар’єри чи слави на землі. Воно вимагає жертовності. Ми бачимо, як особливо в час війни ревно служать численні добровольці, волонтери. Вони не очікують за це винагороди, а хочуть жити гідно на своїй землі. Це водночас інвестиція у вічність», – ствердив владика Володимир.
«В час війни є велике прагнення помсти, прокльонів, ненависті. Тим самим, це б був великий програш, бо тоді людина сама себе руйнує. Дуже важливим завданням є зберегти людське обличчя. Людина була створена на образ і подобу Божу. Великий піст є часом відновлення, шліфування в людині Божого образу. Цей шлях веде через ближніх. Ніч у житті минає і настає день, коли в ближньому бачу людину. Стараймося прямувати до світанку!» – заохочує єпископ-помічник.
