У четвер 30 березня 2023 року, у приміщенні BankHotel, єпископ-помічник Львівської Архиєпархії владика Володимир взяв участь у панельній дискусії на тему: міжнародні партнери, соціально-відповідальний бізнес, готовність освітніх майданчиків в межах Форуму про соціальні послуги: – Людей старшого віку; – Людей з інвалідністю; – В громадах Львівщини.
Під час панельної дискусії архиєрей розповів про служіння УГКЦ у час війни, зокрема про працю в напрямку зцілення ран війни, а також наголосив на необхідності серед будь-яких ситуацій залишатися людьми і дбати найперше про людину.
Далі подаємо основні тези зі слова владики Володимира:
— Церква завжди служить. Сьогодні не з гордості, але з вдячності хочу сказати, що ми як Церква виявилися готовими до викликів війни. Чому? Тому що Церква завжди служила людині. Можливо не в таких масштабах, які принесла війна. Цей виклик допоміг нам розширити масштаби. Також соціальна доктрина завжди була на робочому столі Української Греко-Католицької Церкви. Чого вартує лише досвід праведного митрополита Андрея Шептицького.
— Є велика небезпека говорити про людину і про людину забути.
— Ми регулярно робимо іспит сумління і бачимо нашу недосконалість. Як представник Церкви я також можу сказати, що нам треба багато працювати. Нам не йдеться про рейтинги, що нас будуть критикувати. Якщо хтось хоче мені добра, то чому не має критикувати. Чому не має мені про це сказати щиро і відверто. Ми готові стати кращими.
— Четверту Божу Заповідь ніхто не ліквідовував. Коли говоримо про просвітництво, то мусимо памятати, що ніхто не змінював вчення, про те, що людське життя має гідність від моменту зачаття і до природньої смерті. Ми не можемо прийняти евтаназію.
— Зцілення ран війни. Українська Греко-Католицька Церква на найближчі роки обрала три основних напрямки душпастирства: зцілення ран; близькість до біженців; християнська родина
— Наша справа подбати про потребуючих старших людей. Вони також колись мали родину, але опиняються на вулиці. Поділюся однією нашою ситуацією. Старша людина, наша сусідка, яка не є нам рідною, поламала бедро. Її волонтери з лікарні привезли у холодну квартиру, поклали і вона лежала в холоді і в голоді. Я про це випадково довідався. Телефоную у соціальну службу, там мені відповіли, що кінець робочого дня. Але цій людині треба пережити суботу і неділю. Тоді я покликав наш Карітас, щоб вони правильно доглянули. Попросив наш Шпиталь Шептицького, звідти прийшли і нагодували її. Ми можемо говорити про високі матерії знань, а потім шукати людину. Я свідомо показав людину і тепер питання як нам у просвітництві і практично цій людині помогти. Що треба змінити, щоб цим людям допомогти.
— В нашій Церкві ми маємо фахових психологів серед священників і монашества. Більше того при парафіях створені відповідні психологічні консультаційні центри. Ще до війни ми відсилали наших священників на фахові студії в заклади Європи.
— Наші парафії, паломницькі центри і монастирі самостійно зорганізувалися довкола викликів війни. Готовність допомагати була, є і маю надію буде. Від 24 лютого ми не створювали в архиєпархії структур, бо наші громади настільки зрілі, що самоорганізувалися. Наші відпустові центри, реколекційні будинки і монастирі прийняли біженців.
— Ключовим пунктом будь-якого протоколу є людяність.
— Паліатив і ментальне здоров’я. В нашому Шпиталі ім. Андрея Шептицького є стандарт паліативу, що є дуже доброю справою для старших людей. Команда Шпиталю має машину швидкої допомоги, їздить на виклики. У Домі Милосердя, який передали сиротам від початку війни живуть переселенці та діє Хаб ментального здоров’я..
