3 неділя Великого посту Євр 4,14-5,6; Мр 8,34-9,1
Ісус Христос постійно використовував час, щоб навчати людей, теж, оздоровляв недужих, проганяв злих духів із людей, а ночами ходив на молитву. Вночі, коли навкруги панувала тишина, він, хоч був втомлений, однак, знаходив час, щоб спілкуватися зі своїм Небесним Отцем молитвою. Не мав потреби цього робити, бо він – Бог, одначе, чинив це задля людей, вказуючи на потребу молитви, слід, усім розмовляти з Отцем, що на небі. Його життя на землі було: виконати волю свого Отця: «… Моя страва – чинити волю того, що послав мене, та довершити його справу» (Ів 4,34). Воля Отця була для нього, наче їжею, без чого людина не може жити. Цієї правди він старався навчати людей, які слухали його та слідували за ним. Одного разу, Ісус видав строгі, але правдиві слова: «… Хто хоче за мною іти, хай зречеться себе самого, візьме свій хрест та йде за мною» (Мр 8,34). В такий похід записувалися й записуються мільярди осіб уже третє тисячоліття, таким походом йдемо і ми з вами за Ісусом. Необхідно, сказати, що взяти хрест та йти з хрестом, означає ступати за Сином Божим кожної години та кожен день. Кожного дня маємо різні виклики життя! Гляньмо на нашу Україну, які хрести несуть наші люди кожного дня: війна, знущання, катування наших людей, розстріли, приниження, насильницькі виселення, грабунки, насильства, смерть, руйнування будівель тощо. І Бог знає про усе це, але дає людям реалізувати вільну волю, не обмежує її, не перекреслює, лиш, терпеливо чекає на усвідомлення вчиненого людьми беззаконня та покаяння за вчинені великі гріхи. А йти за Ісусом ще й хрестом – велика праця! Хрести потрібно приймати, бо так нас навчив Ісус Христос, який молився в Оливному саду перед муками: «… Батьку мій, якщо можливо, хай Мене обійде ця чаша; однак не як Я хочу, а як Ти» (Мт 26,39). Подібною має бути і наша постава перед прийманням хреста та виконанням його волі. Бо хрести – це невіддільна частина нашого життя! Ісус пов’язує порятунок нашої душі з прийняттям хреста та радісним його несенням. Господь вказує, що увесь світ має меншу вартість, як душа людини, хоч, він і світ створив, й усе, що у світі, але душа людська уже ніколи не вмре і не зникне, а світ дінеться. Ось, слова Спасителя світу: «Небо і земля мине, а мої слова не минуть» (Мт 24,35). Небо, мається на увазі небозвід й усе, що в ньому знаходиться, тут не йдеться про небо, як Небесне Царство. Ісус Христос наголошує, що в боротьбі за Царство Небесне, вартує навіть, погубити свою душу, тобто, втратити життя тіла на землі. Наші воїни, багато із них, втратили душі, положили своє життя з любові до ближніх, до своїх рідних, до народу нашої землі. І, ось, слова закону, які проголосив Ісус: «Більшої любови ніхто не має, ніж та, коли хто душу свою покладає за своїх друзів» (Ів 15,13). А заповідь любити ближнього, це – Господня заповідь, його воля і покласти свою душу – це прийняти хрест і нести до кінця! Покласти душу з любові до ближнього, означає, покласти душу з любові до Бога!
А, ось, інше продовження: воля Спасителя світу, закон, до чого закликає Ісус: «… якщо не споживатимете тіла Людського Сина і не питимете його крови, не матимете в собі життя. Хто споживає моє тіло і п’є мою кров, той має вічне життя, – і я його воскрешу останнього дня» (Ів 6,53-54). Господь усіх закликає, щоб вірні причащалися його тіла та крові, він бажає, щоб вірні жили ним і з ним, щоб його воля стала волею віруючих людей. Вірна й віруюча особа повинна, ніби, злитися з Господом, стати, як дві гранули воску, які, розтопившись, об’єднані становлять одне ціле. Коли говоримо про подружжя, як віруючих людей, як осіб святої Церкви, для них, також, святе Причастя служить єдністю в одну спільноту, а разом, з Ісусом в божественну спільноту. Ось, чудові та правдиві слова Ісуса: «Хто споживає моє тіло і п’є мою кров, той перебуває в мені і я в ньому» (Ів 6,56). Пам’ятні слова Господні! Через святе Причастя, кожна особа єднається з Христом так, що він перебуває в ній, а вона у ньому, відбувається взаємне проникнення, ніби злиття, бо така велика любов Бога до людини, а це зумовлює людину, щоб вона реагувала всією силою своєї любові на Господню любов! Звідки ж така сила віри та любові в людини візьметься? Де шукати цього? Не потрібно довго шукати, бо таку віру й любов дає Господь! «Хто вірить у мене, як сказано в Писанні, ріки живої води з нутра його витечуть» (Ів 7,38). Віруюча людина приближається до Господа, виконуючи його волю та, зростаючи в любові. «Щоб усі були єдині, – так, як ти, Батьку, в мені, а я в тобі, – щоб і вони в нас були…» (Ів 17,21). Через любов, єднаючись у святому Причасті, людина не стає Богом, але Господь чинить її богоподібною. Коли особа повністю віддається в руки Господні, коли чинить це щиро й старанно, Бог преображає її.
Часта практика святого Причастя, змінює відношення у подружжі на краще та зміцнює духовні почуття. Бо щире відношення до Господа сприяє теплим та чуйним відношенням між чоловіком, та його дружиною. Очевидно, щоб гідно причащатися, слід, добре звершувати тайну святої Сповіді, перед тим, сердечно перепросити одне одного за вчинені повсякденні прикрощі. В подружжі, добре було б готуватися до зустрічі Бога у святому Причасті, також, через зовнішню практику: спільна молитва, піст та мовчанка, духовне читання, роздумування про важність святого Причастя, глибший духовний аналіз про отримані духовні дари та погляд на виконання щоденної волі Бога. Звернути увагу на духовне розсіяння, на тривання розуму при байдужих предметах, старатися ставити його відразу на місце, щоб зосередити увагу на властивий предмет, який сприяє гідному приготуванню зустрічі Господа у святому Причасті. Розбудімо у своїй душі велику любов до Господа у пресвятій Євхаристії та припадімо чолом до святого хреста Господнього з великою покорою, віддаючи йому велику честь й пошану! Пресвята Богородице, виблагай нам дару гідної та постійної зустрічі Ісуса Христа укритого в пресвятій тайні Євхаристії! Просімо у Господа дару закінчення війни та панування миру в кожній душі нашого народу!
